12 глава, Дарина

Наступний вечір.

Даринка.

День сьогодні пролетів швидко. У мене була одна зустріч о першій дня та тривала дві години. Тому після цієї зустрічі, я всі папери залишила своєму заміснику, а сама поїхала додому. Треба підготуватись до цієї зустрічі з однокласниками. Хочу аби у всіх роти повідкривались від моєї зовнішності та й розповідями про себе. Тож приїхавши додому, я пішла у душ, щоб освіжитись від напруги після зустрічі... важливої зустрічі. Сьогодні ми підписали контракт з однією фірмою, не тією з якою у нас була зустріч вчора, а з іншою. Стоячи під краплями води, я ні про що не думала, адже голова теж повинна відпочити. Після душу я посушила своє волосся та зробила красиву зачіску. Скористалась плойкою, завила собі волосся та зібрала його у дульку. А після зробила собі макіяж. Нафарбувала собі вії чорною тушшю, трохи наклала собі на обличчя тональний крем, замазала деякі прищики, які у мене є з самого дитинства. І останній штрих був — червона яскрава помада. Після одягла костюм. Сьогодні я у жовтому костюмі, який майже облягав моє тіло та високих підборах. Взяла білий клатч. Він у мене маленький, але в нього міститься все, що треба. А це саме, ключі, телефон, гаманець в якому виключно картки, а також невеликий гребінець та помада. І звичайно, що серветки у ньому також є. Вже четверта година і мене біля під’їзду вже чекає мій коханий. Я одягла своє біле пальто, зачинила двері на всі замки та вийшла на вулицю. Дійсно біля автівки стоїть Андрій. Він побачив мене та застиг, а я підійшла до нього.

— Вау, яка ж ти красуня — сказав він та поцілував мене у губи — ти кожного разу мене дивуєш своїми образами, коли я бачу тебе не дома — і справді, Андрій до мене на роботу заїжджав не один раз. Ми сіли в машину та поїхали у ресторан, куди всі повинні приїхати. Їхали ми довгенько, бо на дорогах затори. І ось ми нарешті приїхали до одного ресторану, який тільки з українськими стравами та цікавим сервісом та розвагами. Ми привітались з чоловіком який нас зупинив при вході, а після зайшли. За столиком сиділи більшість наших однокласників. Серед них були Інна, Таня, Сашко, Тоня та декілька інших однокласників. Ми підійшли до них.

— Привіт всім — сказала я та посміхнулась на всі свої тридцять два зуби.

— Андрію, а з ким ти прийшов? Хто ця дама? — записав однокласник. Він явно мене не впізнав.

— Це ж Даринка.

— То, що я багатою буду? — запитала я та почала сміятись.

— Я так розумію, що будеш — сказав Андрій та поцілував мене у щічку.

— Чому стоїте, сідайте біля нас — сказав Сашко. Він з Тонею лише не були здивовані моєму образу. Всі ж інші дивились так, що очі наче на лоб вилізли. Ми почали спілкуватись. Майже вся увага опинилась спершу на мені.

— Дарино, а чим ти займалась після школи? Щось про тебе взагалі не було чутно.

— Я жила та вчилась у Штатах. Майже після випуску туди поїхала — сказала я, а сенс брехати?

— Як цікаво. І на кого вчилась?

— Взагалі хотіла вчитися на лікаря та мої батьки тоді вирішили все за мене, тому професію вибрала іншу. За спеціальністю я програміст. Зараз у Штатах маю фірму, точніше співвласниця фірми по кібербезпеці. І ця фірма також в Україні тепер є, адже я вже переїхала сюди, тому ми вирішили розширити бізнес на дві країни. Загалом у мене після школи життя дуже змінилось — я подивилась на всіх. Однокласники від моєї розповіді роти повідкривали.

— Нічого так. У тебе до речі є візитка твоєї компанії?

— Звісно, а ти що хочеш скористатися нашими послугами?

— Ось тепер задумався над цим — сказав однокласник. Я йому дала візитку. Він подивився на мене — ти залишила собі своє прізвище? — здається він подумав, що ми з Андрієм одружені. Я ж подивилась на Андрія.

— Так. Вона захотіла залишити собі своє прізвище — Андрій мені підіграв та відповів за мене. Цікаво, вони взагалі не цікавились життям Андрія, що ось так подумали, що ми досі пара? Цікаво.

— І ви ось так жили на дві країни? — здивовано запитала Інна.

— Довелося жити саме так — сказала я — Андрій до мене літав, а я до нього звісно коли мали вільний час.

— А діти?

— У нас їх поки що немає — сказав Андрій. Його “поки що” мені сподобалось.

Ми сидимо, розмовляємо. Кожен розповідає про себе та особисте життя. І що саме досягли у житті. А я сиджу, слухаю та розумію, що я така одна, яка досягла більшого, ніж всі інші. Я просто здивована, що через батьків у мене з’явився такий шанс. У своєму житті мені тільки не пощастило з особистим життям. Але я сподіваюсь, що скоро все стане на свої місця. Я буду з коханим, а його дружина зникне з його життя. По словах Андрія вона так вже робила, але не йшла з сім’ї, а просто занурювалась у роботу цілком та повністю. Через це у коханого й проблеми з серцем, я б сказала зі здоров'ям та у нього проблеми лише з серцем.

Деякі однокласники пішли на вулицю курити, Андрій пішов з ними, що дивно. Невже він палить? Йому ж не можна. Ну, подивимось чи буде від нього пахнути цигарками. Я ж залишилась в оточенні деяких однокласників. Серед них була Інна.

— То ви кажете, що ви досі разом.

— Так. А що?

— Та якось заходила на його сторінку в Інсті та бачила там його з якоюсь жінкою. Ти зовсім на неї не схожа.

— То тобі здалось — сказала я впевнено, а після подумала, і все ж цікавились його життям. Тоді чому повірили? Ми розмовляємо з дівчатами, тут раптом чую вібрацію свого телефона. Я дістала його з сумочки та побачила на ньому обличчя Дана. Він все ж не витримав та подзвонив, бо казав, що не буде турбувати. Я одягла навушники та відповіла на дзвінок.

— Привіт, не турбую?

— Трохи є. Я зараз не дома.

— Я зрозумів. До речі, маєш чудовий вигляд.

— Дякую. Ти обіцяв не дзвонити мені, пам’ятаєш?

— Так. Але з’явилась одна новина про яку я просто повинен тобі розказати.

— І, що ж за новина? — запитала я, а після подивилась на однокласниць. Вони замовкли, слухали мене, але що казав Данієль вони не чули.