10 глава, Андрій, Дарина

Андрій.

Ми випили по келиху вина, Аліса сказала, що хоче випити ще, під десерт, який вона купила. Ми сидимо, п’ємо вино та їмо торт. І я думаю, як почати розмову з Алісою з приводу Дарини та її фірми. Зібравшись з думками, я почав розмову.

— Алісо, а у тебе є якийсь колега, якому треба робота? — Аліса на секунду задумалась.

— Є один. Він недавно звільнився з компанії та шукає роботу, а що?

— Мої знайомі відкрили компанію та шукають працівників у цій сфері. Попросили аби ти когось порадила. Кажуть, що не можуть знайти спеціаліста.

— У мене є один кандидат, так би мовити. Він щойно звільнився, тому шукає роботу. Розкажи про цю компанію. Я йому запропоную.

— Я не багато знаю... знаю лише те, що це другий філіал, основний в Америці. Тут лише все починає працювати.

— А хто є власником цієї компанії?

Я почав розповідати про того чоловіка, про якого мені розповіда Даринка. А про неї я жодного слова не сказав. Сказав лише, те, що у компанії два власники. Один працює в Штатах, а інший тут. Аліса пообіцяла мені, що розповість своєму колезі про цю компанію. Після того як поговорив з Алісою про це, вона сказала, що хоче напряму поговорити з власником компанії, який буде вести співбесіду. Я коли це почув, то оторопів. Моя дружина буде розмовляти з моєю коханкою, але не знаючи це... Слава Богу. Я набрав номер Даринки та дав слухавку Алісі. Ну перед цим, я звісно написав Дарині, що буду з нею розмовляти не я. Бо почне з фрази, яку завжди говорить найпершу “Привіт, коханий...”. Аліса почала розмовляти. Я чув, що говорить і Даринка та Аліса.

— Доброго вечора, це вас турбує, Аліса Олександрівна. Ви попросили мого чоловіка поговорити з приводу юриста.

— Так, звісно. Слухаю вас.

— Андрій розповів мені про вашу компанію. До речі, я не запитала як вас звати?

— Дарина Владиславівна.

— Дарино Владиславівно, у мене є один колега, який зараз шукає роботу. Я йому розповіла про вас, він хоче прийти на співбесіду. Коли саме можливо це зробити?

— Дайте йому мої контакти. І нехай подзвонить мені. Заздалегідь дякую вам за пораду.

— Сподіваюсь, що він вам підійде для вашої компанії.

— Дякую — сказала Дарина та поклала слухавку.

Розмова наче вдалась, та, те, що вони спілкувались між собою мене якось напружує. Але ж Даринка сама попросила моєї допомоги, то можливо це нормально.

Про цей дзвінок та їх спілкування, я думав весь вечір та й не міг довго заснути.

Прокинувся я через будильник, так не хотілось вставати, що просто жах. Та все ж доведеться, бо сьогодні важливий робочий день, адже ми повинні зустрітися із замовником на території, де буде той будинок знаходитись. Я перевернувся на сторону де спить Аліса, але її не було, а з кухні донісся запах кави. Схоже, що вона вже прокинулась... дивно якось. Вона вирішила стати хорошою дружиною та мамою? Хоча, мабуть, про друге я погарячкував. Тож я зайшов на кухню, Аліса дійсно заварила каву, на столі стоять дві тарілки, а в них лежать яєчня та тост з маслом та сиром та до цього стоять чашки з кавою. Аліса не п’є еспресо, їй більше подобається американо.

— Доброго ранку, коханий — вона посміхнулась.

— Доброго ранку. Ти вже сніданок приготувала?

— Так, тому сідай, будемо снідати.

Ми сіли за стіл та почали їсти.

— Що робити сьогодні будеш?

— Не знаю, може походжу по магазинах, куплю щось. А потім доньку заберу від твоїх батьків. Напевно сумує вже.

— Серйозно? Ти хочеш піти до моїх батьків?

— Виключно для того, щоб забрати Аліну. А ти поїдеш на роботу?

— Так, роботи багато, сьогодні на об’єкт треба буде поїхати з Костею. Не знаю коли дома буду.

— До речі, мені дзвонив мій колега. Сказав, що у нього буде сьогодні співбесіда з Дариною Владиславівною. Можна питання до тебе?

— Так.

— Хто вона для тебе?

— Просто знайома. Ми недавно познайомились — довелось збрехати їй, а що я їй скажу? Що це моя коханка. По типу “Це моя коханка і вона попросила аби ти їй допомогла”, я такого ніколи в житті не скажу.

— Зрозуміло — ми доїли сніданок. Я пішов збиратись на роботу, а дружина прибирати зі столу. Ні, звичайно вона мене здивувала, коли сказала, що заїде до моїх батьків та забере доньку. Хоч би нічого не трапилось, адже я вже починаю хвилюватись через це. По-перше, тим, що вона заїде до батьків, а по-друге, що забере Алінку. Сподіваюсь, що з дівчатками все буде добре. А Даринка молодець, часу не гає, працює. І я розумію, що вона сьогодні зайнята.

Даринка.

Андрій все ж дотримав своє слово та поговорив зі своєю дружиною. Мені навіть довелось з нею поговорити. Ну, сподіваюсь цей чоловік, якого вона порадила взяти на роботу дійсно професіонал.

Я приїхала в офіс о дев’ятій ранку. Співбесіду назначила на десяту, а поки вирішила посидіти в кабінеті.

— Добрий ранок, Ірино — привіталась я зі своєю секретаркою. В найближче оточення я взяла на роботу декілька жінок, бо знаходитись в оточенні самих чоловіків мені якось буде не комфортно. Хоча з іншого боку, коли жінка управляє багатьма чоловіками — це цікаво. Коли вони повинні слухатись та виконувати, що вона скаже, так би мовити. Але єдине, що замісник у мене чоловік, якого звати Ігор.

— Доброго ранку, ось документи всі, які ви просили підготувати.

— Дякую. Ірино, можете мені зробити чорний чай.

— Так, звісно — вона почала робити чай, а я тим часом зайшла в кабінет. Він у мене затишний. Білі стіни, на підлозі сірий ламінат. Біля стіни стоять декілька шаф, а перед ними мій стіл та комфортний офісний стілець. Навпроти стоять два крісла для відвідувачів, а біля вікна з правого боку від столу стоїть диванчик.

Я сіла за стіл та почала розглядати ті папери, які підготувала секретарка. Вона завжди якісно все робить, і звісно, що швидко.

Година пройшла швидко. У кабінет зайшла секретарка та сказала, що чоловік прийшов на співбесіду. Я подивилась на годинник, зараз рівно десята. А він пунктуальний. Я попросила його запросити у кабінет. А сама встала зі стільця та підійшла ближче до дверей. Чоловік зайшов у кабінет, побачивши мене, він почав посміхатися. У мене з’явилось таке відчуття, що він вже почув від мене фразу “Ви прийняті на роботу”, але ми ще навіть не привіталися. Секретарка вийшла з кабінету, а я подивилась на чоловіка.