9 глава, Дарина, Андрій

2 січня.

Даринка.

В Америці робота йде повним ходом, бо по суті Новий Рік там ніхто не святкує. Я пам’ятаю, що коли я йшла вперше вуличками міста, де є приватні будинки. Так у кожного на Різдво був прикрашений будинок та газон, а ось після Різдва, можливо до Нового Року всі ці прикраси зникали. Хтось знімав, а хтось дійсно знімав після Нового Року. Для мене це будо спочатку не зрозумілим, але з часом я зрозуміла геть усе.

Сьогодні у мене є важливий дзвінок по роботі. І він починається через десять хвилин. І раптом на мій телефон приходить повідомлення від Андрія “Даринко, я через годину буду у тебе”. Я подивилась на годинник зараз майже п’ята, а він так рано звільнився? Та у мене зараз буде важливий зідзвон. Думаю за годину ми встигнемо обговорити всі питання. Я дістала потрібні матеріали та відкрила потрібні документи на робочому комп’ютері. Почався зідзвон. На екрані у мене з’явилось чотири чоловіки, включно з Данієлем.

— Hi everyone today we are talking about Peter's project. I hope we will understand everything, because it is necessary to know. You can start. (привіт усім, сьогодні ми говоримо про проєкт Пітера. Сподіваюся, ми все зрозуміємо, бо це треба знати. Можете починати) — сказала я.

— Ok.

Пітер почав розповідати та показувати презентацію. Все було доволі чітко та зрозуміло. Ніяких питань впродовж його промови не було. Але раптом у двері хтось подзвонив. Я виключила камеру та навушники, чула я лише те, що розповідав колега. Мене чутно не було. Я відчинила двері. На порозі стоїть Андрій. Він побачив мене у навушниках та зрозумів, що я зайнята.

— Проходь у вітальню, посидь тут. Ми через хвилин десять будемо закінчувати... сподіваюсь.

— Darina, are you here? (Дарино, ти тут?)

— Yes, I listen carefully to you. (Так, я уважно вас слухаю) — сказала я та сіла на стілець, а потім побачила здивований погляд Андрія. Він якраз сів на диван. Я вислухала питання та почала відповідати на нього. Краєм ока я бачила, що Андрій спостерігає за тим що я кажу. На скільки я пам’ятаю, він знає англійську мову добре, тому повинен розуміти все. За декілька хвилин ми закінчили зідзвон. Всі відключились від дзвінка, окрім Дана.

— Що там? Він вже прийшов?

— Так — я посміхнулась — тому пробач, поговоримо наступного разу.

— Добре, я все розумію — сказав він та відключився від дзвінка. Я зробила те ж саме, зняла навушники, а після подивилась на коханого.

— Все я звільнилась.

— Ну, у вас й розмова. Все дуже серйозно.

— А як ти думав? Такий бізнес зовсім не іграшка якась — я підійшла до нього та поцілувала його у губи. Він також поцілував мене — може приймемо разом душ — запропонувала я.

— Я згоден.

Ми зайшли у душ, що там було не важко зрозуміти, але скажу одне було дуже гаряче і це не від теплої води. Наші зустрічі саме такі завжди бувають: гарячі, пристрасні та ніжні. Після такого душу ми вирішили випити чогось міцного. Це не було вино аж ніяк. Я зробила декілька шотів і ми їх випили, а після багато розмовляли. Він розповідав про те, як у нього пройшов Новий Рік. Що дійсно тільки про мене говорив та згадував мене. Соромно мені було, що я провела Новий Рік з незнайомцем, тоді коли Андрій згадував про мене? Ні, адже я не знала цього. Дізналась це тільки зранку. Та як моя ніч пройшла я Андрію не сказала, а навіщо йому про це знати? Тим більше це було чисто випадково. Одна ніч з незнайомцем з бару, якого навіть ім’я забула. Та й неясно пам’ятаю цю ніч, адже алкоголь стер ці спогади мені... сподіваюсь тому чоловікові теж. Не хочу аби якийсь незнайомець згадував про мене та думав про мене весь час.

— Андрію, мені потрібна твоя допомога — раптом сказала я, перевівши тему.

— Яка? — з непорозумінням запитав коханий та подивився на мене.

— Ти казав, що твоя дружина адвокат у якійсь компанії.

— Саме так.

— Мені у фірму треба адвокат, бо для такої компанії як наша він просто необхідний. Можеш запитати у неї чи немає того, хто може працювати у мене, бажано, щоб він був професіонал у своїй справі, а не аматор, який щойно закінчив навчання. Спитай, будь ласка.

— Ось це так прохання — не ховаючи подив сказав Андрій та почав сміятись — я запитаю.

— Вона знає про моє існування?

— Так, я їй про тебе розповідав, тоді коли ми тільки почали зустрічатись. І здається зрозумів до чого ти це питаєш. Я не скажу твоє ім’я, тобто хто є власником цієї фірми.

— Дякую. Якщо запитає скажи про Данієля, бо він по суті теж є власником цієї компанії.

— Для тебе все що завгодно — Андрій усміхнувся та ніжно поцілував мене у губи.

Так, я попросила допомоги в Андрія. Є звичайно кандидати на цю посаду, але жоден з них мене не влаштовує. І тому я звернулась з таким не звичним проханням до коханого. І ще цікаво, кого ж мені на співбесіду запропонує його дружина. Чи дійсно вона професіонал та може порекомендувати якусь професійну людину.

— До речі, а з ким ти розмовляла, коли сказала “наступного разу поговоримо”?

— Це був Данієль. Ми з ним після дзвінка завжди розмовляємо... ну за виключенням, якщо у нього є якась термінова справа. А так хвилин двадцять точно розмовляємо не по роботі. Якщо так не виходить, то говоримо, коли у нього глибока ніч. А, що?

— Цікаво. І про мене говорите, я так розумію.

— Так, згадуємо й про тебе — я усміхнулась. Андрій відставив свою чашку кави, бо ми після шотів ще вирішили каву попити. Він мене ніжно і в той момент пристрасно поцілував. Ми лежимо на ліжку, я поклала голову йому на груди та почула як стукає його серце. Піднявши голову я помітила, що у нього є якийсь шрам на грудях. Раніше я його не помічала, напевно тому, що ми ось так з ним довго не лежали, але в цей раз я його помітила. Але що то за шрам, я спитати не встигла, бо Андрій заснув. Я ж і собі притулилась ближче до нього, обійнявши теж заснула. Думаю, що ще буде нагода запитати, що то за шрам у нього на грудях.