7 глава, Дарина, Андрій

Понеділок вечір.

Даринка.

Відеодзвінок по роботі вже закінчився, навіть трохи порозмовляла з Даном. За вчора та сьогодні у мене не сталося нічого аби сказати ах. Сталося лише, те, що тату, яке мені зробили почало дуже свербіти. Я не звертала на це уваги цілий день, бо готувалась до дзвінка та не було часу аби подивитись, що там у мене. Дзвінок закінчився, я підійшла до вхідних дверей. Біля них висить велике дзеркало, тільки-но хотіла подивитись, що з моїм тату як у двері хтось подзвонив. Я миттю їх відчинила та побачила Андрія. Зараз вже майже дев’ята вечора, а на порозі моєї квартири стоїть мій коханий.

— Привіт. Впустиш мене?

— Так, звісно. Проходь — Андрій зайшов у квартиру, не знімаючи з себе верхнього одягу, притиснув мене до стіни. Ми почали цілуватись. Цей поцілунок для мене як й всі інші були бажаними.

— Я весь день думав про тебе.. сказав Алісі, що буду завтра ввечері, тому хочу ніч провести тільки з тобою єдиною — після його слів, я почала його цілувати. Він сказав те, що мені хочеться чути найбільше. Ми вже хотіли перейти до основного. Як у мене в очах потемніло. І я пошепки, прям у губи Андрію сказала:

— Мені зле — а після почала падати та Андрій мені цього зробити не дозволив.

Прокинулась я вже у лікарні. Як я сюди потрапила гадки не маю.

— Вона прокинулась — почула жіночий голос, а після побачила всіх хто на ді мною стояв. А це саме медсестра, лікар та Андрій.

— У вас щось болить? — запитав лікар.

— Так. Плече свербить цілий день. Зробила днями собі тату — сказала я та побачила здивоване обличчя Андрія — і саме те місце свербить.

Лікар закотив рукав кофти та почав оглядати плече. Його вираз обличчя був збентежений.

— Нічого так. Дівчино, у вас висип на місці татуювання. Коли ви робили це татуювання?

— У суботу.

— Так вам треба здати всі аналізи, а поки медсестра обробить ваше тату, а після візьме кров.

Всі процедури які сказав лікар, вже минули. Андрій весь час сидів у палаті куди мене розмістили. Я сіла на ліжко та подивилась на Андрія.

— Тату?! — запитав він — ти зробила собі тату? Навіщо?

— Захотілось чогось новенького... хто ж знав, що воно так буде.

— Здивувала. Це не та Дарина, яку я знав — я почала сміятись.

— Ооо, то ти багато чого вже про мене не знаєш. Я змінилась.

— Я це вже зрозумів. І багато ти робиш таких необдуманих рішень?

— Іноді полюбляю зробити щось таке. Я коли була в Америці проколола собі два вуха так, що на одне й на інше можна було повісити по чотири сережки. Ще хотіла проколоти собі брову та Дан не дозволив. Сказав, що я з глузду з’їхала. Про фарбування волосся я нікого не питала й для всіх це був шок... а мені дуже подобається — коханий слухає та дивиться здивовано на мене — рік ходила з дредами. Тобто я вже не та Дарина, яку ти знав. Я вже інша.

Ми почали спілкуватись про все що тільки можна. І розмова у нас дійшла про його сім’ю.

— У мене життя теж веселе. Ось взяти до прикладу мою сім’ю. У всіх все добре... окрім мене. Моя сім’я взагалі не сприйняла Алісу. Вони не вважають її хорошою людиною. А коли мама дізналась як вона ставиться до Алінки, то взагалі їм краще вже ніколи не бачитись. Сашкові пощастило. Він з Тонею разом, у них є два хлопчики-близнюки. Загалом у нього щаслива сім’я. У сестри теж все добре. Єдине, вона залишила Кіру мамі на час, а сама поїхала у Київ. І на скільки я зрозумів вона знову разом зі своїм колишнім.

— Нічого так — сказати я більше нічого й не могла. Оце у нього життя. Я так розумію, що єдина радість у нього це донька. Я ж кажу, що він люблячий тато. Андрій ще багато чого розповідав про себе. І раптом йому хтось подзвонив. Він взяв слухавку.

— Слухаю.

Я почула жіночий голос.

— Не панікуй... Яка температура?... 39.7? Так, у кухні є аптечка. Відкриваєш шафу біля плити. Там знаходяться ліки. Тобі треба жарознижувальний чай. Він у жовтій упаковці. Заварюєш як там написано в інструкції. Зрозуміло?... Тільки не панікуй — я дивлюся на Андрія. Він говорить спокійно та все ж в середині нього панує паніка. Він поклав слухавку та подивився на мене.

— У тебе якась проблема?

— Алінка захворіла... Перший повний день з Алісою та вже захворіла. Просто у донечки почались зимові канікули — він почав сміятись — пробач, мені треба їхати додому.

— Я все розумію. Їдь, а я сама якось тут буду — я усміхнулась.

— Пробач — він поцілував мене у губи — я тобі днями подзвоню.

— Чекатиму твого дзвіночка.

Андрій вийшов з палати та поїхав додому. А я залишилась тут одна. Ось це так вечір. Мені звісно приємно, що Андрій до мене приїхав та опинитись у лікарняних стінах якось не хотілось. Хоча він би й так поїхав від мене. Сумно якось, та я все розумію. Сім'я повинна бути на першому місці. І шкода, що його сім'я — це не я.

Я сиджу на ліжку та думаю, а все ж так добре почалось. День пройшов весь у роботі, а після ще й зідзвон. Який на щастя пройшов добре, а після приїзд Андрія та його слова, що він хоче провести зі мною цей вечір та ніч. А ось після лікарня та хвороба його донечки зіпсували все. От цікаво, якою ж мамою треба бути, щоб дитина в перший день канікул, в перший повний день з донькою, як сказав Андрій, захворіла? Моя б мама такого взагалі не допустила. У неї хворіти просто довго не виходило. Та й хворіла я рідко.

У палату зайшов лікар. Він подивився на мене.

— Дарино, результати ваших аналізів вже у мене. І я вам можу сказати вже зараз чому саме у вас такий висип на місці татуювання.

— Чому? — з непорозумінням запитала я та подивилась уважно на сивого чоловіка, а тобто лікаря.

— У вас виявляється алергія на один з компонентів фарби для татуювання.

— А таке буває?

— Буває ще й не таке. Добре, що біля вас був ваш чоловік. Що ось так зразу ви опинились у нас. Інакше, було б все погано — заперечити та сказати, що Андрій не є моїм чоловіком я не захотіла, а тому й промовчала з приводу цього.