6 глава, Дарина, Андрій

Даринка.

Прокинувшись зранку, я вирішила, що сьогодні дома якось сидіти не хочеться. Вчора весь день, що й робила сиділа дома. Що я робила? День пройшов взагалі просто. Спочатку я подивилась декілька фільмів з келихом глінтвейну, після трохи подрімала. Бо глінтвейн трохи вдарив в голову. Потім коли прокинулась прийняла душ, розмовляла по відео з батьками та бабусею. Вони дізнались про Андрія. І моїм взагалі не сподобалось, що він буде до мене їздити. Бо я руйную його сім’ю і все таке. Хоча не я руйную, а сам Андрій, бо якби хотів, він би не приїхав до мене та не пообіцяв приїхати ще. Але у батьків інша думка. Ну й нехай. Я буду робити те, що мені до вподоби, бо це моє життя, а не їхнє. Вони й так багато що вирішували за мене, як мені жити, де мені жити, на кого вчитися та все тому подібне. Єдине, що їм подобалось так це, те, що я зустрічалась з Данієлем.

Я вирішила, що дома сидіти я не хочу, тому зранку зібралась та поїхала по магазинах. Вирішила оновити собі гардероб, а саме купити декілька суконь. А також купила собі туфлі. Після просто гуляла в центрі, а потім коли трохи змерзла зайшла у кав’ярню, яка мені подобається. Ми сюди з Андрієм частенько заходили, а ще й мій день народження святкували. У кав’ярні все змінилось. Не змінилось лише одне. В ній досі затишно, мені навіть здається, що більш затишніше, ніж було раніше.

Мене посадили за вільний столик. Я замовила собі чашку американо та маленьке тістечко. Поки я чекала на своє замовлення, мені подзвонив Данієль. У нього вже там десята вечора. Я одягла навушники та відповіла на дзвінок та побачила його усміхнене обличчя.

— Привіт, Даринко. О, де це ти?

— Привіт. Я гуляла, ось змерзла, тому зайшла в кав’ярню. А ти як?

— Та, добре. Приїхав тільки що від твоїх батьків. Навіть не питай що я у них робив. Зараз сам все розповім — сказав швидко друг — твоя мама попросила мене допомогти їм з перевезенням меблів. Виявляється, вони купили будинок, тому переїжджають з орендованого будинку.

— Де купили? Я з ними ось вчора розмовляла, вони мені нічого не сказали з приводу цього.

— Вони у тому ж місті купили будинок, але на іншій вулиці. Будуть жити навпроти пляжу. Твоя мама сказала, що влітку тільки там й буде знаходитись — ми коли тільки переїхали у будинок, то мама мене зразу потягла на пляж. Їй він сподобався, тому я не здивована цьому. На скільки я зрозуміла зі слів Данієля вони житимуть навпроти пляжу озера Мічиган. Воно насправді велике, що схоже на море, бо іншого берега не видно. Та охоплює чотири Штати, але точно не пам’ятаю які саме.

Біля мене хтось сів, а тобто за сусідній столик, я навіть не звернула на них уваги, бо була захоплена розмовою з Даном.

— До речі, пам’ятаєш про наш дзвінок? — перевів тему Данієль.

— Дан, ти ж знаєш, що я тебе не підведу. Ти краще скажи, що там Енні? — сказала я та раптом почула знайомий голос, хоча й була в навушниках. Я повернулась до того столика. І кого ж я там побачила? Звичайно Андрія. Тільки він був не сам, а з сім’єю. Я декілька секунд дивилась на жінку, яка сиділа біля Андрія. Це схоже його дружина, Аліса. А вона так нічого, красива струнка брюнетка з невимушеним макіяжем, який колись робила я собі. Одягнена у синій теплий светр та джинси. А волосся просто рівне та розпущене.

— Енні добре — продовжила я слухати Данієля — ось сьогодні зранку гуляли з нею у центрі Чикаго, а саме у парку, а після я провів її додому та поїхав до твоїх батьків.

Ми з Данієлем перекинулись декількома словами та закінчили розмову. Я доїла тістечко, яке їла впродовж розмови. А після просто гортала стрічку в Інстаграмі. Час від часу ловила погляд Андрія на собі. Хоча я теж на нього не один раз дивилась. Я помітила як він тепло спілкується зі своєю донечкою зразу видно, що люблячий тато. Його ж дружина проявляла до нього багато ніжності. А казав, що дружина на нього уваги не звертає... брехло. Вони не один раз цілували один одного у губи. А мені на це було боляче дивитись та не дивитись на них у мене не виходило. Добре, що його дружина цього не помічала, але це добре помітив Андрій. Цікаво, що він мені розповість про нашу таку “зустріч”. І як пояснить так багато уваги у свою адресу від дружини. Довго не змогла біля них сидіти, тому заплатила за своє замовлення та вийшла з кав’ярні. Треба подихати свіжим повітрям, бо коли побачила Андрія то подих перехопило. А коли побачила ще його доньку та дружину, то взагалі на душі стало погано. Я декілька хвилин постояла біля входу у кав’ярню. Одним оком побачила як якийсь хлопчина роздає якісь буклети. Я підійшла та взяла один. На буклеті було написано “Салон Tattoo”. І тут мені в голову прийшла божевільна ідея. А чому б не зробити собі тату на плечі у вигляді троянди? Я зразу поїхала за адресою, яка була написана на буклеті. Виявилось це не далеко від мого будинку.

Я зайшла в салон, тут так все атмосферно. Диванчики, крісла для татуювання, ще є журнальні столики на яких лежать журнали, щоб вибрати якусь картинку. Мене побачив один з чоловіків, які там були. А їх було троє.

— Доброго дня. Ви хочете зробити татуювання? — запитав він. Мабуть, побачив, що я трохи вагаюсь щодо цього. Я подивилась на чоловіка та кивнула головою, що так. Він запросив мене, щоб я сіла на крісло. А після я сказала, який саме малюнок я хочу. Він сказав, що багато жінок такі роблять. Не кожна, але виявляється, що не одна я така. Він підготував всі інструменти та попередив, що це буде боляче. А після почав робити. Це дійсно було боляче, але результат того коштував, бо тату виявилось дуже красивим. Після зробленого тату я поїхала додому. Хочу відпочити від цього, на перший погляд, спокійного, але й божевільного дня. Чим він божевільний? Тим, що я просто не очікувала побачити Андрія і тим більше його сім’ю. А так все було просто чудово. Приїхавши додому, я прийняла душ та лягла на ліжко. Думала просто полежати з закритими очима, але невдовзі заснула.

Андрій.