5 глава, Дарина, Андрій

Даринка.

Андрій пішов, а у мене з обличчя не сходить усмішка. Він все ж приїхав. Я саме на це й очікувала. Чомусь відчувала, те, що він захоче мене побачити, тому й дала свою адресу. І він пообіцяв, що приїде до мене ще раз, сподіваюсь воно так й буде.

Я подивилась на себе у дзеркало та побачила себе таку усміхнену та щасливу. Здавалося б лише один раз приїхав до мене, а я вже стала щасливою. Почувши дзвінок телефону, я зразу відповіла на дзвінок. Дзвонить Данієль по відеодзвінку.

— Я бачу хтось посміхається. Що вже таке сталося?

— А, що? Помітно?

— Ти так посміхалась, коли ми з тобою зустрічались... досі пам’ятаю про це.

— Андрій тільки-но поїхав від мене.

— Приїжджав все ж.

— Так. І ми ніч провели разом.

— Він зрадив дружину?

— Так. У них стосунки такі, що просто жах. Вона його зовсім не помічає як їх спільну доньку. Тому мені й не дивно це.

— Зрозуміло тоді. До речі, ти ж пам’ятаєш, що у нас у понеділок буде важлива зустріч.

— Я приєднаюсь до вас по відео.

— По нашому часу це буде десята ранку, а у тебе...

— Шоста вечора — сказала я — тож буде час аби підготуватись.

— А, що сьогодні робитимеш?

— Не знаю. Думаю, буду байдикувати. Іноді ж треба — я почала сміятись — а у тебе як день проходить?

— Добре. Був в офісі, перевіряв деякі документи. На щастя все добре. Зараз порозмовляю з тобою та поїду до своєї Ані — насправді наречену Дана звати Енні, але він називає її Аня. Вона американка, але вчить українську, щоб поїхати в Україну та подивитись де та як жив її наречений до переїзду в Америку.

Ми ще трохи поговорили з Данієлем. Він трохи розповів як навчається Енні української мови. Вона попросила аби Дан говорив з нею саме українською. Знаю цю дівчину, вона приємна. Я навіть знаю її батьків. Два рази була у неї дома... зрозуміло, що з Данієлем. Дану пощастило з тещею. Мама Енні добра, привітна жінка. Чи знає Енні про, те, що я зустрічалась з Данієлем? Так. І про те, чому ми розлучились теж знає, тому й не ревнує його до мене. А сенс? Особливо зараз, коли я від нього далеко за океаном.

Я поклала слухавку та не встигла покласти телефон та впасти на ліжко, щоб трохи подрімати, почула як знову подзвонив телефон. Я подивилась на телефон. А там на зв’язочку по той бік екрана моя ліпша подруга, Марина. Вона до речі мені розповідала про Андрія. Про те, що він пішов працювати й те, що орендував собі квартиру та з’їхав від неї. А більше вона нічого про нього й не знала. Я тоді не розуміла, як можна вчитися на лікаря та ще мати час на роботу. А зараз все стало на свої місця. Він не вчився на лікаря.

Я відповіла на дзвінок.

— Привіт, як там моя люба подруга?

— Все з нею добре... навіть дуже.

— Що з Андрієм? — подруга зразу зрозуміла все... як завжди.

— Він приїжджав, вчора ввечері приїхав, а зранку поїхав.

— О, то у когось був веселий вечір.

— Угу — сказала я, а сама аж спітніла, бо Марина так дивиться на мене, що мені аж ніяково стає — а у тебе, що? Як Макс? Як Матвій та Міланка?

— З ними все добре. Матвій вчора сказав своє перше слово “мама”. Міланка в цьому році вже у школу пішла. А Макс працює весь час, але додому приходить завжди вчасно... до вечері.

Я уважно подивилась на Марину та зрозуміла, що вона чогось не договорює.

— Щось я відчуваю, що це ще не всі новини. Давай, кажи.

— Я знову вагітна.

— What? — коли я здивована, наче у шоку, у мене завжди з’являються англійські чи то слова, чи то фрази. А враховувати, що я жила в Штатах так довго, то це не дивно, як на мене.

— Вчора дізналась, а сьогодні піду до лікаря. Сподіваюсь, що зроблять УЗД.

— Макс вже знає?

— Ще, ні. Але я йому скажу сьогодні. І до речі, про це знаєш лише ти.

— Ой, як приємно.

— І скоро хочемо похрестити Матвія. Спеціально тебе чекала, бо хочу, щоб саме ти була його хрещеною.

— Як приємно, але я так розумію, що мені доведеться у Київ їхати? Коли саме?

— Через місяць. Ти ж приїдеш?

— Авжеж. Це навіть не обговорюється.

Трохи розкажу про Марину та Макса. Вони одружились коли були на четвертому курсі. Марина тоді вже була вагітна Міланкою. Зараз проживають у великому будинку недалеко від Києва. Переїхали туди майже після одруження. З купівлею будинку їм допомогли батьки. Батьки Марини з допомогою покупки будинку, а батьки Макса з ремонтом в будинку. Бо вони купили його, це просто були голі стіни та на підлозі бетон. Ремонт робили тато Макса та він сам, тобто удвох. Марина розповідала, що Макс приходив додому дуже втомлений. Він лише вечеряв, приймав душ чи ванну та лягав спати. А бувало й таке, що прям у ванній засинав на стільки втомлювався. Ремонт вони робили щодня. Макс як поїде о восьмій так ввечері о восьмій чи навіть о дев’ятій повертався. Це, як на мене, дуже погано, бо такі темпи були, що просто жах. Але за три місяці вони вже були у новому будинку, де повністю був зроблений ремонт та зібрані меблі, та розставлені по своїх місцях. Марині все сподобалось. Тож у них є п’ятикімнатний будинок у два поверхи, а також є велика сім’я, вона стане великою. Це саме Марина, Макс, Міланка та Матвій. І ще буде одна дитина. Я за них дуже рада. От тільки у мене поки що з особистим життям, з сім’єю не складається. Але сподіваюсь, що у найближчому майбутньому все зміниться. І я буду з тим, якого люблю до нестями... з Андрієм.

Андрій.

Від Даринки я зразу поїхав на роботу. До роботи дійсно доїхав за двадцять хвилин. Зайшовши в офіс на мене одразу звернув увагу мій колега по роботі, Костя. Він мій колега та найкращий друг. Ми домовились, що якщо що будемо один одного прикривати, якщо нам треба кудись від’їхати під час роботи чи взагалі. І звісно ж він буде неодноразово прикривати мене, якщо це доведеться зробити.

— Привіт, друже — ми потиснули один одному руки — я бачу хтось у хорошому настрої. Що сталося? З Алісою помирився?