4 глава, Андрій

Спогади. 10 років тому.

Андрій.

Після того як провів Даринку в аеропорту, я поїхав додому. Їхав та думав, що це були останні обійми та поцілунки. І більше такого вже не буде... ніколи. Приїхав додому та зразу пішов у свою кімнату. Дома були всі, окрім Сашка, який завжди у Тоні. Я впав на ліжко та закрив своє обличчя подушкою та почав кричати. Це не аби як допомагає мені. А після відчув, що по моїх щоках течуть сльози, адже подушка, яку я притискав до обличчя стала мокрою. “Даринко, що ж ти зі мною зробила?!” саме такі слова й хотілось сказати. Адже до цього моменту я думав, що плакати це не моє, бо я майже ніколи не плачу, а тут... Батьки та Настя з Кірою напевно чули все, що було у кімнаті за стінкою та нічого ніхто не сказав, ніхто й у кімнату не зайшов. Через шістнадцять годин мені написала Даринка. Її повідомлення я не забув, воно було таким “Я вже в Чикаго. Ми будемо жити у маминих друзів. У них є син, але він якийсь холодний та закритий, тому, думаю спілкування у нас не буде нормальним. Я за тобою сумую! Як ти? Кохаю тебе, Андрію! (і різні смайлики: сердечко, смайлик зі сльозами, поцілунок, а ще й усмішка).”

Пам’ятаю, що ми довго з нею листувались, закінчили тоді, коли у мене була дванадцята дня. Я тоді почав готуватись до наступного предмета до ЗНО. Довго не міг сконцентруватись, все думав про кохану. Як я буду без неї складати цей іспит, як я буду вчитись у Києві без неї? На щастя у мене там є знайомі, завдяки Даринці. Я маю на увазі Марину та Макса. Сподіваюсь, що ми будемо спілкуватись без Даринки, бо окрім них я не знаю нікого. А так хочеться, щоб хтось був знайомий.

День виїзду зі Львова у Київ.

Я стою на пероні вокзалу біля поїзда з чорною валізою та з наплічником. Біля мене стоять мої батьки, Настя з Кірою та Сашко з Тонею. Вони всі поїхали аби провести мене. А я стою та думаю “А навіщо я туди їду?” Вчитись без Даринки не дуже й то хочеться. Сашко з Тонею залишаються тут, вони вступили в коледж та будуть вчитися на вчителів.

— Синку, ми будемо за тобою сумувати. Ти дзвони нам... бажано кожен день — сказала мама.

— Кожен день, думаю, це занадто. Але так і бути, буду дзвонити.

Провідниця сказала, що почалась посадка. Я зайшов у вагон та пішов шукати своє купе. Довго його шукати не довелось, бо воно було одне з перших. Я розмістився, а після подивився у вікно. Мої стоять на пероні, мама ледь не плаче. Вони помахали мені руками. Поїзд рушив з місця.

У Києві я був через чотирнадцять годин. Сусіди у купе були привітні... на щастя. Я вийшов з вокзалу та дуже здивувався, коли побачив Марину та Макса. Вони підбігли до мене, почали розпитувати про те як я доїхав, про Дарину. А після Марина сказала, щоб я поїхав до неї, щоб у гуртожитку не жив. Я звісно здивувався, але все ж погодився. Ми поїхали до Марини, виявляється на мене там вже чекала кімната. І я щось думаю, що до цього приклала руку Даринка, тобто попросила Марину аби я жив у неї.

Марина на скільки я зрозумів вступила до КПІ, вона виявляється дуже розумна, бо буде вчитися на факультеті “Прикладна математика”. А Макс буде вчитися на архітектора. Цікаву професію для себе вибрав.

Навчання та важливе рішення.

Перший тиждень навчання вже закінчився. Я познайомився зі своїми одногрупниками. Деякі такі розумні, що просто словами не передати. І мені стало зрозуміло, що я від них відстаю по повній програмі. Напевно, тому що, я якийсь розсіяний та неуважний. І це все через одну людину... мою кохану дівчинку. Весь час думаю про неї, про те як проходить її день. Ми переписуємося з нею. Вона розповідає про своє навчання, а я про своє. Хоча мені то й розповісти немає чого.

І в якусь мить я прийняв для себе важливе рішення. Я йду з цього інституту, не хочу вчитися на лікаря без Даринки. Я забрав документи, але нікому про це не сказав. Знала про це лише Марина. Я вирішив на наступний рік перездати ЗНО та піти вчитися зовсім на іншу спеціальність. Мені подобалось, що розповідав про навчання Макс, тому вирішив піти вчитися на архітектора.

Що я робив цілий рік? Я вчив математику, згадував все, що пояснювала мені кохана. До речі, вона так само не знала, що я пішов з інституту медицини. Також окрім навчання математики, я працював по буднім дням офіціантом у престижному ресторані, а після на вихідних працював у готелі прибиральником. Мене взяли на пів ставки. Директор не був проти аби я працював виключно на вихідних. Ось так у мене минув рік. Після відмінно склав ЗНО та поступив на бюджет в інститут та роботу прибиральником я не закинув, а з ресторану довелось звільнитись.

Ще я орендував собі квартиру-студію, гроші є, тому чому я буду сидіти на шиї у Марини, так би мовити.

Рік потому.

Другий курс навчання на архітектора... Мої батьки й досі не знають, що я вчусь на іншій спеціальності. А мені навчання дійсно подобається.

Одного дня підійшовши до однієї станції метра, як тільки заходити у метро, я зіштовхнувся з дівчиною. Вона ледве б і впала, та на щастя впали тільки її речі. Я її вчасно зловив. Довго просив вибачення. Вона почала підіймати свої зошити, які тримала у руках.

— Трясця! Вони тепер брудні! Що мені тепер робити! — голосно говорила вона, а по її щоках потекли сльози. А я в цей час лише просив пробачення, бо іншого я й робити нічого не міг. Залишивши дівчину саму, бо вона мене прогнала, спустився у метро та поїхав додому. Але все згадував те сумне та заплакане обличчя дівчини.

На наступний день ми з нею зустрілись в метро. Я її впізнав зразу, чого не змогла зробити ця дівчина. Так було тиждень-два. Після я вирішив до неї підійти, ми розмовляли кожен вечір зустрічались на одній тій самій станції, коли я їхав додому. Куди їхала вона я не знав. Через деякий час я запропонував посидіти у кав’ярні. Розповідати Даринці про неї не хотів, тому ця дівчина була для неї таємницею. Дівчину до речі, звати Аліса. Я дізнався про неї багато чого цікавого. Вона розповіла мені про те, що жила до переїзду у Львові, що мене здивувало. І так само як і я приїхала сюди вчитися. І в якийсь момент, ми поїхали до мене. Тоді то я зрадив Даринку, знаючи, що на моєму пальці досі висить каблучка. Аліса мене питала про неї, я розповідав їй про цю всю історію. Її це вразило, сказала, що це все так романтично.