36 Глава Біль

***Фол***

Заїжджаю у гараж, допомагаю Ереміні вийти.

Сьогодні по всім каналам показували води, у які пускали свічки в пам‘ять про зниклу доньку моїх «батьків».

Йду до будинку, Ереміна за мною.

Батьки дуже хвилювались по цьому поводу. Тому, як тільки ми зайшли до будинку мама крикнула:

-Ремі! Люба, як ми раді тебе бачити. З Днем Народження!

Вона радісно обіймає Ереміну, я починаю посміхатись.

-Дякую. Я теж рада вас бачити.

-Юна леді, вітаю. -тато елегантно поцілував їй руку. -Познайомся, це-мій тато. Дідусь Фола.

Дідусь стоїть за татом та роздивляється Ереміну.

-З Днем народження. -він також посміхається їй, але Ереміні стає не по собі. Легенько обіймаю її за талію.

-Пройдімо до столу. -запрошує мама. Коли ми всі вже сиділи за столом та смачно повечеряли, дідусь сказав:

-Що ж, час подарунків.

-Пробачте, та не варто було. -бачу що Ремі стає не зручно, під столом беру її за руку та шепочу:

-Розслабся.

Мама дістає з під столу коробку від ноутбуку.

-Це тобі.

Ереміна здивовано дивиться на батьків.

-Розумієш, Ремі, я випадково наступив на твій ноутбук. -кажу я уникаючи її погляду.

-Так. Ми запитали у Фола, що тобі подарувати. Він сказав, що ноутбук. Тому прийми, будь ласка, від нас дууужеее скромний подарунок.

Ремі бере коробку.

-Дякую. Мені дійсно приємно.

Через декілька годин я веду Ереміну до «сюрпризу» який підготував раніше.

-Фол, ти поясниш мені, куди ми їдемо?

-Так. Ми їдемо до річки.

-Навіщо?

-Ереміно, побачиш. Трохи терпіння, і все.

Через десять хвилин я під‘їхав до лісу.

-Фол! Ти серйозно? Привіз мене в якусь глушину, аби щось показати?

-Так. Виходь з машини.

-Ти перший. -дивлюсь на неї та зводжу брови від здивування.

-Боїшся, що покину? -все ж таки здаюсь та виходжу першим, Ремі йде за мною. Зупиняюсь, дістаю з кишені чорну стрічку й зав‘язую нею очі Ереміни.

-Фооолл, мені вже страшно.

-Не скули.

Вона б‘є мене навпомацки.

-Відвали!

-Ти можеш бути ввічливішою? -з цими словами підіймаю її та несу до місця, яке готували декілька годин.

-Добре. Я спробую.

Через декілька хвилин ставлю її на ноги та розв‘язую стрічку. Ремі починає роздивлятись навколо. Білі герлянди навколо маленького столика та двох стільців. На столі фрукти на солодощі, шампанське. Поруч-річка, біля неї стоять дві свічки.

-Пам‘ятаєш, я тобі казав, що у нас майже вся країна запалює свічки і пускає їх по воді у твій День народження?

-Звичайно. Якщо я не помиляюсь, 18 років тому, зникла твоя сестра.

-Не помиляєшся. Присядь. -я допомагаю Ереміні сісти, сам сідаю навпроти.

-Тут так гарно. -з посмішкою протягує дівчина.

-Радий, що тобі сподобалось. -наливаю у келихи шампанське.

-Навіщо ти подарував мені змію, і навіщо розбив мій ноутбук?

-Змію я тобі подарував, тому що ти часто казала мені що я сичу як змія. Ось я і вирішив тобі подарувати щось, на згадку про мене. А ноут-то випадковість. Я зайшов до тебе, твій ноутбук був на підлозі, ось я і наступив. Випадково!

На останньому слові роблю особливий акцент, Ремі починає сміятись. Вона бере келих з шампанським, я починаю говорити:

-Ереміно, я мушу визнати, за декілька місяців ти стала для мене дорогою людиною, яку я не можу втратити. Сьогодні, я хочу випити за тебе та за твоє терпіння, адже попереду перед тобою розкриється багато таємниць. -мій погляд стає серйозним, Ереміна слухала уважно й не перебивала. Зробивши декілька ковточків шампанського, відповіла:

-Фол, я звикла до тебе, і можливо, у мене є якась симпатія. Та поки що я не дала на це відповіді навіть собі. Я не знаю чи взаємні ці почуття.

-Ремі, -я беру її за руку. -я не вимагаю взаємності. Я просто хочу, щоб ти знала. Я люблю тебе. І завжди буду любити.

Повільно встаю з стільця та йду до Ереміни, допомагаю встати і запалюю дві свічки в формі серця. Одне віддаю їй, одне повільно відпускаю у воду.

-Сподіваюсь, вона знайдеться. -з цими словами Ремі ставе свічку у воду легенько підштовхуючи. Хочу сказати їй, що вже знайшлась, але не можу. Вона не готова це почути.

Я бачив як її люблять батьки, і як вона любить їх у відповідь. Я не хочу зробити їй боляче, тому з останніх сил стримуюсь.

Ми довго говорили з Ереміною. Я дізнався, що вона любить чорний та рожевий кольори. Любить полуницю та математику. Їй подобаються пробіжки вранці та теплий душ. А обожнює вона природу та стильний одяг.

Ввечері ми поїхали до мене додому, Ремі залишилась ночувати у своїй кімнаті.

Вночі мені закортіло попити води, тому я спустився з лівого крила на кухню, аби також подивитись хто ще не спить о третій годині ночі. Нажаль, в кухні нікого не було. Я набрав воду та збирався підійматись, але побачив тата.

-Тату. Ти чому не спиш? -запитую я. Він спускається на декілька сходинок до мене.

-Ходімо, треба поговорити.

Ми повертаємось на кухню. Сідаю на стілець, тато поруч.

-Щось сталось? -роблю два великих ковтка й дивлюсь на нього.

-Ми з мамою вирішили зібрати усіх моїх бізнес-партнерів через два дні у нас дома.

-Навіщо?

-Ми хочемо познайомити тебе з ними, а їх-з тобою. Я хочу аби ти керував мої бізнесом. Тому тобі вже потрібно практикуватись.

-Навіщо ти мені про це говориш?

-Просто, щоб впевнитись що ти не проти.

-Ні, я не проти.

-Добре, також можеш запросити деяких своїх друзів. Завтра ми почнемо підготовку. Надобраніч. -тато встає та виходить з кухні.

Я ж думаю, як би це все встигати... дисципліна у банді, керування бізнесом, навчання, сім‘я та ще й не зрозумілі стосунки з Ереміною. Я ж не зможу їй приділяти багато уваги. У будинку, де мешкає «Темна тінь» буду з‘являтись рідко. До батьків буду приїжджати рідше, так як з навчанням не буду встигати.

Охххх, іноді так хочеться утекти від усього цього....

Я беру склянку з водою та підіймаюсь до своєї кімнати. Я ще довго не міг заснути. Хвилин так 40 точно, але в решті решт я провалився у «Царство Морфію».