Промінчик сонця в холодне серце

33 Глава церемонія

Фол стояв біля дверей, за ним було дві дівчини.

-Що це значить? -тремтячим голосом запитую я

-Це стилісти. Я подумав, що під таку чудову сукню як в тебе, потрібна хороша зачіска та макіяж. Дівчатка, вона ваша три години, потім я заберу її.

Він розвертається та йде в свою кімнату. Я дивлюсь на дівчат з широко відкритими очима.

-Ну ок, заходьте. -не дуже ввічливо кажу я.

-Будемо знайомі, я Лі, поруч моя колега-Хлоя. -вітається дівчина, набагато вища за другу.

-Рада знайомству. -каже Хлоя. -Вже знаєте який хочете макіяж?

-Ні. Але я можу показати вам сукню, а ви самі розберетесь.

Дістаю з шафи сукню та показую дівчатами.

-Ого... -відкривши рота тягне Лі. -Навіть не знаю чи зможемо ми зробити макіяж, таким же гарним, як ця сукня.

-Дякую.

Вони починають розкладати різні лампочки у мене на столі.

-Навіщо це? -здивовуюсь я.

-Ну, ми не в салоні, дзеркала з підсвітками немає, а в кімнаті темно аби робити макіяж. -повідомляє Хлоя

Далі вони садовлять мене у крісло, самі починають «чаклувати».

На телефон приходить повідомлення від Фола. «Я зайду за тобою. Сама не виходь з кімнати.»

Пишу відповідь: «Слухай, ти тепер будеш мій кожен крок контролювати? Мому життю нічого не загрожує.»

«Ереміно, тепер тобі потрібно бути обережною. Якщо помреш ти-помру я. А банда взагалі розпадеться» від шоку декілька хвилин взагалі нічого не пишу.

-Розслаб обличчя. -наказує Лі, доки Хлоя робить зачіску. Так і роблю, потім пишу Фолу: «Як прийдеш, усе розповіси. І навіть не смій йти від теми!»

Відкладаю телефон та чекаю, доки дівчата закінчать роботу. Лі закінчила макіяж й прийнялась робити мені манікюр.

-А це обов‘язково? -запитую я.

-Звичайно! Твоя сукня така ніжна, а нігті довгі й покриті чорним лаком. Це не гарно. -сердиться Лі.

-Ну добре, але не робити їх коротшими!

Через ще одну годинку я була готова. Дівчата повертаюсь до дзеркало і я завмираю.

Очі гарно виражені світло-блакитним та сірим кольорами, добре виділені скули, як я і просила, бежеві губи. Зачіска складається з великого пучка, два пасма гарно закручені й не зібрані в пучок. Від краси не можу й слова сказати. Дивлюсь на нігті, світло-блакитний колір, білі зірочки...

-Дякую. -шепочу я не відриваючи погляду від дзеркала.

-Будь ласка. Ми підемо. Раді були знайомству. -каже Хлоя та обережно обіймає мене.

-Бувай. -посміхається Лі. Так само обережно обіймаю і цю дівчину. Вони просто чарівниці. Дивлюсь на годинник, через десять хвилин зайде Фол, зараз 14:40.

Одягаю сукню, розумію, що ззаду потрібно зашнурувати, сама я не впораюсь. Одягаю туфлі на підборах, в кімнату хтось стукає.

Відчиняю двері, бачу Фола. На ньому гарний, чорний смокінг. На голові «творчий безлад» що мені дуже подобається. Він посміхався, але побачивши мене, посмішка повільно сповзла.

-Щось не так? -запитую у нього.

-Я б зараз міцно обійняв тебе, потім пристрасно поцілував. Але псувати цю красу шкода. -від його слів відчуваю, як починають палати щоки. Відводжу погляд.

-Мені потрібна твоя допомога.

Він заходить до кімнати, я зачиняю двері, повертаюсь до нього спиною.

-Зашнуруй.

Його холодні пальці торкаються моїх рук, він повільно підіймає їх до плеч. Навіть через тканину відчуваю холод, який йде від рук Фола. Він починає дуже вправно зашнуровувати сукню.

-Так що там на рахунок банди? -запитую у нього, доки він зашнуровує мою сукню.

-Не відчепишся?

-Ні.

-Давній закон. Якщо обрана людина, чіє ім’я набите на спині у глави помирає, глава накладає на себе руки. Банда не в праві знайти нового лідера й почати усе спочатку, не в праві повертатись до життя, не в праві жити як усі, не в праві навіть дім мати. Тобто, вони будуть самотніми, голодними жебраками.

-Фол, а не занадто все жорстоко? -Ні, Ереміно. Виростеш-зрозумієш.

Я смикаюсь від обурення.

-Я не дитина! Мені скоро вісімнадцять, я буду повнолітньою.

-Ага, звичайно.

Через декілька хвилин все було готово.

-Ти де так навчився? -здивовано пищу я та повертаюсь до нього.

-Ну, ти не перша, хто просить про це допомогу. І не остання.

-Можливо, я не остання, хто просить допомогу у цьому, але остання, на чію пропозицію ти погодився.

-Ти ревнуєш?

-Ні!

-Ти ревнуєш!

-Ми йдемо чи ні? -гарчу я.

Фол дістає щось з кармана. Бачу гарний червоний футляр.

-Повернись. -наказує Фол.

Так і роблю. Його холодні пальці чіпляють кольє мені на шию. Йду до дзеркала та дивлюсь у нього. Яке ж воно гарне... прозорі, з відтінком блакитного, алмази красуються на моїй шиї.

-Це алмаз Хоупа. -повідомляє Фол.

-Дякую. Це, напевно, дуже дорого. Не варто було. -мені стає не зручно.

-Припини. Це найменше що я можу для тебе зробити. А тепер, ходімо.

Фол відчиняє двері, я хочу вийти, але сукня настільки пишна, що я з силою проходжу у двері. Навіть на коридорі Фол йде на відстані.

-Я вже шкодую, що купила таку пишну сукню.

-Чому? -запитує Фол навіть не дивлячись на мене. Він просто йде до сходів, начебто не звертаючи на мене увагу.

-Тому що тепер ти на відстані.

Він зупиняється, декілька секунд дивиться на мене. Потім підходить, бере мою сукню у свою руку підіймаючи, аби не наступити, тією ж рукою він стискає мою руку.

-Так краще? -запитує Фол посміхаючись.

-Ні. -все так само мило посміхаюсь йому, навіть після відповіді.

-Чому? -від його ж посмішки і сліду не залишилось.

-Мені не зручно.

Фол підіймає мене.

-Ти що робиш? -запитую я

-Роблю так, щоб тобі було зручно.

-Пусти!

-Ти на високих підборах, ніжки втомляться. Я підніму тебе на п‘ятий поверх, далі сама.

-Ні! Фол! Постав мене!

-Впевнена?

-Так!

Він обережно ставить мене на землю. Я знімаю туфлі та віддаю їх Фолу.

-Я піднімусь босоніж. А ти, якщо хочеш допомогти, неси мої туфлі.

Він починає сміятись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше