***Ремі***
Разом з Фолом ми повертаємось до будинку за містом. Я відразу ж пішла до кімнати, Фол пішов по «справах». Я заснула читаючи книгу.
Коли прокинулась, помітила Фола. Він сидів у кріслі, зліва від дивану. Я не бачила його, він сидів в темному кутку.
-Фол? Це ти? -запитую я та підіймаюсь, але з ліжка не встаю. -Фол?
-Ні. -каже голос.
-Що «ні?»
-Я не Фол. -силует встає з крісла й підходить до ліжка. Він виходить під світло луни й я помічаю Ноя.
Моє дихання стає частішим.
-Що таке, злякалась? -Ной підходить ще ближче та схиляється над ліжком.
Як він сюди потрапив? Тут де майже сто бандитів, він-один. Це ж сон... так, це сон.
Я починаю сміятись. Ной хмурить брови.
-Ти не справжній. -кажу я
-Тобто?
-Це сон. -я посміхаюсь йому в обличчя та лягаю в ліжко, повертаюсь на інший бік, бачу Фола та міцно обіймаю. Заплющую очі, засинаю.
Насправді я прокинулась. Але не в холодному поті, не з тремтячими руками, а з посмішкою.
Я обіймаю Фола, побачивши цю картину забираю руки й переконуюсь на інший бік ліжка. Він прокидається.
-Що таке? -сонно запитує Фол не розплющуючи очі.
-Нічого.
-Ти в сні казала, що я не справжній. Потім обійматись лізла. -Чорт! Вирішую сказати йому правду, так як виправдання він може сприйняти як те, що я хотіла обіймати його. Але ж я хотіла... Байдуже!
-Мені Ной снився. -Фол розплющує одне око та підіймає брову. -Так, він спитав чи боюсь я його. Я подумала, як він міг опинитись тут. Зрозуміла що це сон, побачила тебе та обійняла. От і все. -я встаю з ліжка, Фол підіймається й запитує:
-Ти куди?
-За їжею.
-Навіщо?
Я підходжу до нього та дивлюсь в очі.
-Я вчора ввечері нічого не їла, і якщо зараз не поїм, то мій шлунок з‘їсть мене. І ще щось?
Розвертаюсь та відкриваю шафу, в яку Фол вже встиг завезти половину мого одягу з універу.
-Так. Ти не будеш спускатись туди сама. Тільки зі мною або з Коброю. І ще щось?
Цей нахаба встає з ліжка та одягає свої джинси. Він підходить до мене та чекає відповіді.
-Так! Хто тобі дав права порушувати мій особистий простір? Ніхто! Тому тримайся на відстані. І ще щось?
Фол робить два кроки назад.
-Так нормально?
-Фол, ти завжди такий чи прикидаєшся? -я починаю злитись.
-А що таке? Ти ж сказала тримати дистанцію, ось я й тримаю.
Хочу відповісти йому, але чую гучне вурчання, яке доноситься з мого шлунку. Тому беру чорну в’язану сукню з рукавами, вище коліна, яка облягає мою фігуру і йду до ванної кімнати. Перевдягаюсь та заходжу в кімнату. Фола вже немає. Дістаю ботфорди та взуваю їх. Малюю стрілочки, підводжу контур губ та виходжу з кімнати.
Спускаюсь сходами, від яких все так само крутиться голова, так як йдуть вони по колу. Коли нарешті ступаю на рівну поверхню видихаю. Підбори вже починають дратувати, але ж гарною хочеться бути... йду до інших сходів, там бачу Фола.
-Ти чому тут? -запитую я
-Ти чому так одягнена?
-Тобі щось не подобається?
-Так. -я закочуючи очі, так як не можу вести цю сварку.
-Добре, що не так з моїм одягом?
-Занадто закриті руки й занадто відкриті ноги. -мої очі розширюються.
-На рахунок рук-згодна, а ось про ноги не говори. Я в ботфордах, вони високі й закривають ноги. Між сукньою й взуттям проміжність у десять сантиметрів!
-Забий. Ходімо. -він спускається, я йду за ним.
-Ти нормальний? Фол! Я до тебе звертаюсь. -він ігнорує всі мої питання. Піджимаю губи та роблю декілька глибоких вдихів.
-Вибирай: сніданок з усією бандою або сніданок на кухні зі мною. -Фол зупиняється, тому я ледь втримуюсь на ногах аби не впасти.
-З усіма.
Він повертається до мене. Тепер ми однакового росту. Мої підбори й його сходинка нижче вирівнює нас, тому мені стає більш комфортно.
-Впевнена?
-Так. -минаю здивованого Фола й далі спускаюсь першою. Його кроків не чую але гордість не дозволяє подивитись де він.
Коли я спустилась мене зустрічає Кобра.
-Доброго ранку. -вітається жінка
-Доброго.
-Всі вже за столом, чекаю тебе та Дракона. Йди за мною, я покажу твоє місце.
Ми йдемо у великий зал, де минулого разу я зустріла усіх представників «Темної тіні»
Кобра йде у самий початок столу. Три місця пустих. Одне-прямо за столом, два інших-з різних боків. Я сідаю з лівого, Кобра-з правого боку. Наскільки я зрозуміла, місце перед всіма, це місце Фола. Де ж його чорти носять?
Двері до залу відчиняються заходить Фол.
-Доброго ранку. -вітається він та сідає між мною та Коброю.
-Доброго.
-Доброго ранку.
-Дякуємо, і вам.
З усіх сторін полились вітання.
-Можете починати. -спокійно каже Фол й усі приймаються за їжу.
Біля кожного стояли тарілки з супом, тому беру свою та з апетитом з‘їдаю його.
Фол же копирсається у тарілці, зовсім нічого не поївши.
Роблю декілька ковточків води, не відриваючи склянку від губ дивлюсь на Фола. Ловлю його погляд, він нахиляється і запитує:
-Можемо їхати? -перехиляю склянку але не ставлю на стіл.
-Ти куди так поспішаєш? -так само тихо запитую й говорячи у склянку. Потім знову роблю маленький ковточок води. Фол знову повертається до свого місця й встає.
-У нас є справи. Ми з Ремі їдемо, я буду приїжджати як особа частіше. Як завжди, Кобра за головну.
Він бере мене за руку, доводиться встати.
-Дякую вам, допобачення. -мило посміхаючись звертаюсь до усіх присутніх.
Фол зовсім як дитина, яка не знає манер, тягне мене за руку, доводиться плентатись по-заду.
Коли ми вийшли з будинку гарчу вириваючи руку:
-Та що на тебе найшло? Чому так себе поводиш?
-А як я себе поводжу? -Фол відчиняє двері машини, чекаючи доки я сяду.
Сідаю, перед тим як він встигає зачинити двері кажу:
-Як придурок! -він зачиняє двері, обходить машину, сідає, заводить машину, вмикає музику, виїжджає. Він робить все, але не помічає мене! Ну от і добре.
#3751 в Любовні романи
#1799 в Сучасний любовний роман
#377 в Різне
#203 в Гумор
Відредаговано: 30.11.2020