27 Глава Змагання

***Фол***

Прокидаюсь о шостій ранку. Дві години я лежу та думаю, чи впорається Ремі? Сьогодні субота, час змагань. А якщо вона не впорається? Якщо її хтось вдарить?

-Фол, ти придурок! —кажу собі я. -Авжеж її вдарять! Але я не можу її зупинити. Лише, дізнавшись правду вона зупиниться. Та я не хочу робити їй боляче. Чорт! -я різко встаю та починаю міряти кімнату кроками.

На годиннику восьма година ранку. Дістаю все, що приготував для Ереміни, одягаюсь та йду до її кімнати.

Спочатку ввічливо стукаю. Вона мовчить.

Дістаю свій ключ та починаю шукати її. В кімнаті немає, чую звуки води. Одже, у душі. Добре, почекаю.

Через декілька хвилин виходить Ереміна. На її тілі один рушник.

-Ти що тут робиш? Припини ось так до мене заходити! -сердиться Ремі.

-Ну пробач, я стукав. Ти не відповіла.

-Не чула! Але це не значить що можна заходити без дозволу.

-Добре, більше не буду. Я приніс тобі одяг. В ньому буде набагато зручніше.

Віддаю Ереміні сумку. Вона починає там копирсатись.

-Це що? —здивовано запитує вона та дістає еластичне кенгуру.

-Йди у ванну кімнату й одягни.

Вона виконує те, що я кажу. Через п‘ять хвилин вона з‘являється з вологим волоссям та в кенгуру.

-Чому воно з‘єднано як майка з штанами а не як светр з штанами? -запитує Ереміна та вказує на свої оголені руки.

-А це тому, Ереміно, -Я дістаю з сумки чорні шкіряні перчатки на руки, у яких пальці відкриті. -що ти будеш ось в цему.

Одягаю їй на руки перчатки.

-Так нормально? —запитую я.

-Так. А в чому сенс цих «перчаток»? Тут навіть мої пальці відкриті.

-На кісточках стоять спеціальні металеві штучки, тому ти можеш вдарити суперника не сильним ударом, але травми він отримає.

-Круто! -вона почала розглядати перчатки.

Дістаю з сумки кросівки.

-А це навіщо? -вона морщить носик.

Підіймаю підошву, аби вона подивилась. Помітивши шипи вона починає посміхатись.

-Тепер розумію. -Ереміна бере кросівки та взуває їх. Я сідаю на ліжко, вона робить високий хвіст, який виглядає дуже привабливо.

-Що ж, слухай мене уважно. -Починаю я. -Правила прості: ти або здаєшся, або ти втрачаєш свідомість. Тоді ти програєш. Якщо твій суперник здасться, ти припиняєш удари й виграєш. Якщо не здається, то ти повинна вдарити його настільки сильно, аби той втратив свідомість. Проти тебе буде п‘ять студентів. Перший: Чарльз. Ви з ним знайомі, тому, ти швидко з ним впораєшся. Другий: Бенні. Він сильний, але зовсім не хитрий. Помстись за подругу йому. Третій: Рівел, будь уважна, він небезпечний. Має велику силу й повороткий. Але у нього є слабість: ліва нога. Колись я випадково її йому зламав, тому збивай з лівої ноги.

-Чому ти так з ним вчинив? -хмурить я Ереміна.

-Тому що я так само як і ти готувався до змагань. Мене хотіли перевірити, Рівел не хотів здаватись, ось я і... Не важливо! Слухай мене та запам‘ятовуй!

Я встаю з ліжка, саджу Ереміну на стілець, сам починаю ходити туди-сюди й пояснювати їй усе.

-Четвертий, а точніше четверта: Аманда. Не думай, вона сильна. Стережись її ударів ногами, вона б‘є боляче. Нажаль, ніяких вад фізичних у неї немає. Але під час розмови вона відволікається. Говори з нею, тоді виграєш. І нарешті, п‘ятий суперник: Гудман. Не знаю чи впораєшся ти з ним, але він сильний. Набагато сильніший ніж попередні.

-Тобі було важко виграти його? —запитує Ереміна.

-Не легко. Але я виграв його. А ти, моя учениця, я -твій наставник. Ти повинна виграти його. Але Ремі, пообіцяй мені, якщо буде боляче, здасишся.

-Добре. —розумію, що вона мене не послухається.

-Ереміно! Я серйозно!

-Фол, я спробую. Я ж не можу через зламаний ніготь здаватись.

-Нам час.

Ми виходимо на коридор, підіймаємось на п‘ятий поверх. Відчиняю двері до великого залу та пропускаю Ереміну. Її очі спалахують, коли вона бачить арену. Великий чотирикутник червоного кольору, навколо шкіряні чорні канати.

Всі учасники вже там, саджу Преміну на стілець, сам сідаю на картани тримаючись руками за руки Ремі.

-Послухай, будь ласка, бережи себе. Це дуже важливо. Ухиляйся від ударів, я не дозволю тобі втратити свідомість, не хвилюйся. Я поруч. -ніжно гладжу її руки аби заспокоїти, та вона взагалі не боїться.

Через пів годинки приходить дідусь, Тім та Меган.

Вони сідають за довгий стіл, бачу як Тім нервує, він кидає швидкі погляди на Ереміну, яка, здається, взагалі не тут. Ні страху, ні радості, нічого!

-Ереміно, чому ти така спокійна? -запитую я.

-А що мені робити? Боятись? Ні, дякую.

Моє серце калатає, беру чек в руки й чекаю.

Проходить ще десять хвилин. Зал наповнюється студентами. Дідусь встає з свого місця й починає:

-Дорогі наші студенти! Радий вітати на змаганні бойового мистецтва. Цього року, як ви зрозуміли, нашу школу буде представляти дівчина, яку обрав Фол! Ремі, люба, підіймайся на ринг.

Зупиняю її та шепочу:

-Вдариш сюди, -показую точку на її шиї, -або сюди, -легенько нажимаю на вісок. -відразу виграєш. Так як людина втратить свідомість. Ясно? -відпускаю її. Вона мовчки киває та підіймається. Тепер нас розділяють міцні канати. Але ніщо мене не зупинить, якщо хтось зробить боляче Ереміні.

Також на ринг підіймається Чарльз.

-Три! Два! Один! -викрикує суддя та відходить в бік.

Чарльз починає смішно стрибати та викаблучуватися.

-Давай, маленька, покажи, на що здатна. -голосно кричить Чарльз та починає реготати.

Ереміна трохи присідає, відштовхується однією ногою, робить поворот й іншою сильно б‘є суперника в шию. Чарльз падає без знаків життя. Суддя підбігає до нього:

-Живий. -каже він. -Перемога за Ремі!

В залі всі починають плескати, піднявся шум, гамір.

-Десять хвилин перерва! -говорить суддя.

Ереміна спускається до мене.

-Бачиш, а ти боявся. —посміхається вона. Даю їй руку допомагаючи б спуститись.

-Зараз Бенні. Відбивайся від нього. Він швидко втомлюється. Як тільки його рухи уповільняться, нанось удар. -кажу я та саджу її на стілець.