Наближаюсь до Бенні, стаю позаду, він навіть не дивиться на мене. Фол знаходиться поруч, аби в будь яку мить захистити мене. Та я й сама добре впораюсь з цією нікчемою.
Тягну за стілець, Бенні падає.
-Ти що, з глузду з’їхала? -кричить він та різко підіймається.
-Так! З‘їхала! Навіщо ти так з Моллі? Що вона тобі зробила? -кричу я
-Ааа, ти про це.
Про «це»? Чому він такий спокійний?
Не витримую й що є сили б‘ю Бенні в пах ногою. Він корчиться від болю та продовжує:
-Я давно все спланував! Та я не думав що закохаюсь!
-Про яке кохання ти говориш?
Він оговтується дуже швидко й знову стоїть рівно.
-Бенні, ти видалиш відео, зрозумів? - я підходжу ближче.
-Я давно видалив, Ремі. Я кохаю її. -на його очах виступають сльози та він стримує їх.
-Не смій говорити про кохання.
-Кохаю... -збираю сили і б‘ю його по щелепі.
-Та який нормальний чоловік так вчинить з жінкою яку кохає? -кричу, як божевільна я. Нахиляюсь до Бенні та підіймаю його обличчя за волосся. -Якщо я побачу десь те відео, я тебе власними руками задушу! —шиплю я та відходжу. Він стає та витирає кров з розбитої губи.
-Я кохаю її! Ремі! Кохаю! -кричить він мені в спину. Зупиняюсь, та не повертаюсь до нього обличчям.
-Ти не в праві кохати її. Ти псих.
-Шльондра! -викрикує він, хочу повернутись але чую стук та м‘який хрускіт.
Кривлюсь від цього звуку та повільно повертаюсь. З носа Бенні рікою тече кров, Фол же нахиляється до ного й гарчить, наче пес:
-Не смій! Не смій з нею так розмовляти. Побачу біля Ереміни чи біля Моллі, дам рівно п‘ять хвилин на збори. А потім викличу псів, яку порвуть тебе на мілкі шматочки. І повір, жоден хірург навіть тіло не збере для похорон.
Фол розвертається та підходить до мене. Обіймає за плечі, та веде до виходу.
***Фол***
Проводжу Ереміну до кімнати, та переодягається та біжить на пару. Я обіцяю придивитись за сплячою Моллі, тому сиджу на стільці й уважно розглядаю її лице. Така спокійна... не відчуває ні болю, ні страху, нічого.
Але варто прокинутись, і рани заниють нестерпним болем. Та як так можна? Як цей виродок посмів зняти на відео усе, чим вони займались?
Він пожалкує про це.
Дістаю телефон та набираю Акулу.
-Дракон! Господи, які люди! -радісно викрикує Акула.
-Привіт, чувак. Як ви?
-Та ми добре. Вчора один придурок гарлапанив на весь Лондон, ми його добре провчили. Ти ж не проти?
-Звичайно ні. Ти за головного в мою відсутність, тому, будь ласка.
-А ти чому дзвониш? — запитує Акула
-Є завдання. Запам‘ятовуй, потім візьмеш з собою чоловік 7 та прилетите в Америку. Білети я вам придбаю. За головного нехай залишається Медуза, він приборкає нашу банду.
Голос Акули відразу стає серйознішими.
-Звичайно. Коли прилітати?
-Завтра. І ще одне, сьогодні всім повідом про від‘їзд і про те, що я буду набивати ім‘я у серці.
Декілька секунд мовчання, а потім він починає галасувати:
-Кобро! Негайно йди сюди.
Чудово, зараз і «матусенька» буде відчитувати що і хто.
-Ти чого репетуєш, придурок? -чую голос цієї жіночки.
-Дракон буде набивати ім‘я в серці. -шепоче Акула.
-Стоп! -викрикую я. -Доки ви собі там нічого не придумали, відразу скажу, що це дівчина. Їй майже 18 років. Через три місяці вся банда з нею познайомиться, ви ж через декілька днів. Але вона не знає про мої плани, про «Темну тінь» знає.
-А як ви познайомились? -не вгамовується Акула. Чую удар. Починаю посміхатись.
-Нахаба! Як ти смієш? -провчає його Кобра.
-Кобро! —викрикую. -Не забувай, він керує бандою у мою відсутність. Зневага до нього, це зневага до мене.
-Пробач Фол. —напружено вибачається Кобра.
-Добре, коли будете в Вашингтоні, тоді і поговоримо.
Я перериваю зв‘язок та продовжую дивитись на Моллі.
Вже через хвилин 30-40 вона починає прокидатись. Швидко встаю та беру склянку з водою.
-Моллі, попий.
Я легенько підіймаю її голову притримую склянку аби вона не видала всю воду у ліжко.
-Як ти? -запитую я та сідаю поруч, склянку ставлю на стіл.
-Фол. -слабо мовила Моллі. -Ти не такий вже придурок як мені здалось. Бережи її.
Розумію що вона про Ремі.
-Не хвилюйся. Я не скривджу її. Я пообіцяв собі не кривдити Ереміну. Якщо вона почне мене за щось ненавидіти, я..
-Що ти? —більше бадьоро та з азартом запитує вона.
-Нічого. Тобі потрібно відпочити.
Хочу встати але Моллі хапає мене за руку.
-Не йди.
-Не буду.
Ставлю свої руки на її плечі та м‘ярко надавлюю аби та лягла, вкриваю ковдрою та сідаю поруч.
-Чому ти так піклуєшся про мене? —запитує Моллі.
-Тому що твоя подруга психопадка! Ти б бачила що вона з Бенні зробила через тебе, не хочу повторювати його долю.
Молліана засміялася щирим сміхом. Нарешті вона сміється. Тепер і Ереміні не буде так сумно.
-Моллі, ти повинна зробити усе, щоб прийти через три години в головну залу, де будуть змагання. Ти потрібна Ереміні. Я розумію що тобі важко, та життя продовжується. А через те, що боляче тобі, страждає Ремі, а коли я бачу її сльози, страждаю разом з нею. Тому, через тебе я страждаю.
Спочатку вона презирливо дивилась на мене, а потім знову засміялася.
-Не вмієш ти говорити про свої почуття Фол.
-Оййййй, експерт по любовним фронтам, так? -перекривлюю її я. Але жарт вийшов не зовсім смішним. На її очі знову почали накочуватись сльози.
Вона швидко привела себе до тями й сказала:
-Я зрозуміла тебе.
Мовчання повисло в кімнаті, через декілька хвилин вона швидко підіймається та дивиться мені в очі.
-Ти її любиш? —серйозно запитує Моллі. Що мені їй відповісти? Я й сам не знаю. Зі мною щось відбувається. Щось, чого я ніколи не відчував. Щось, що робить мене щасливим при думці про неї. Щось, що я не можу пояснити.
Замість якоїсь точної відповіді я легенько махаю головою. Моллі починає посміхатись.
#3763 в Любовні романи
#1776 в Сучасний любовний роман
#366 в Різне
#192 в Гумор
Відредаговано: 30.11.2020