22 Глава статус: все складно

Заходжу в його кімнату, навіть не збираюсь стукати. 

-Фол! -кричу я. 

-Щооо? -чую голос, який доноситься з ванної кімнати. Через хвилину він виходить в одному рушнику, а я ж сідаю на ліжко.

-Поверни Лейлу! Зараз же! -майже кричу я

-Я не зрозумів, ти без гумору прийшла до мене, аби я повернув Лейлу? -він сідає поруч, витираючи своє мокре волосся.

-Ага. 

-Здуріла? Ні! 

-Так! 

-Ні —він встає, я також.

-Так... -я проводжу пальчиком по його оголеному торсу, він починає посміхатись. 

-Звабити прийшла? Вітаю, в тебе це вийшло. Але Лейлу не поверну. —забираю руку й дивлюсь на нього як дитина, у якої забрали цукерку. -Навіть не старайся. 

-Фол, ну будь ласка. Ти взагалі подумав про Тамару? 

-Ага. -він відкриває шафу не звертаючи на мене увагу. 

-Тоді давай домовимось. Що хочеш взамін на те, аби повернути Лейлу? 

-Тебе. —все так само не звертає на мене увагу цей горило! Ненавиджу! Ненавиджу! Вдих-видіх, тихееенько. 

-Усе крім мене. -нарешті його погляд повертається до мене. 

-Ні! Ереміно, ні! Ні, і ще раз ні! -його погляд викликає хвилю мурашок по тілі, та раптом мій телефон починає дзвеніти. Дивлюсь на екран-не знайомий номер. 

-Ало. -кажу я. Фол уважно дивиться за мною

-Привіт, красунечко. Це Віл. Пам‘ятаєш? -чорт! Забула! Забула про нього. 

-Тааак, Вільям, звичайно! -Фол швидко починає приближатись до мене, не знаю чому, але інстинкт підказує:БІЖИ. 

Я вибігаю з його кімнати, він за мною. 

-Віл, чекай хвилинку. -я вимикаю мікрофон, тому тепер він мене не чує. Біжу до своєї кімнати й швидко зачиняю двері. 

Важкий стук в двері. 

-Ереміно! Впусти! -грізно кричить він. 

-Не впущу! 

-Будь ласка. Ти казала що завгодно, аби я повернув Лейлу? Добре, перестань спілкуватися Вілом. 

-Чому він так тобі не подобається? -запитую я й дивлюсь у телефон, Вільям досі чекає. 

-На це є причини. Я в одному рушнику, я зараз іду до кімнати, лягаю спати. Коли прокинусь, зайду за тобою й ми разом підемо на тренеровку. Та про Вільяма ти забудеш. Зрозуміло? 

-Надобраніч. -сердито кажу я. 

Знову важкий удар по бідолашним дверям. 

-Ереміно! -ще сердитіше ричить Фол

-Фол! -не відстаю я

-Добре, добре. Поверну Лейлу, а ти забудеш Вільяма. -спокійно говорить. 

Чекаю декілька секунд, потім підходжу до дверей, в наступний момент знову удар по дверям, цього разу від несподіванки я піскакую. -Та ти забудеш цього чорта! Не будеш з ним ні бачитись, ні спілкуватись! -набагато голосніше каже він. Та де там каже, він кричить! Припадок! 

-Добре! А тепер геть! Я спати хочу. 

Чую важкі кроки, розумію що він пішов. Беру телефон, Віл все так само «висить». Ну, в принципі, я нічого Фолу не обіцяла. Тому...

-Віл, пробач. Щось сталось? -запитую я ввімкнувши мікрофон

-Нуууу, майже. Я обіцяв тобі та Моллі що допоможу виграти у конкурсі. Ти вже вивчила танець? 

-Який танець? 

-Той, який тобі скинули судді неділю тому. І ще через неділю ти будеш змагатись з суперницями. 

-Чорт! Я забула. -признаюсь я та лягаю на ліжко

-Забула? Ремі, це не серйозно. Готуйся, готуйся, й готуйся. Ти повинна добре вивчити рухи. Аманда ворог не слабкий. 

-Дякую, Віл. Я зрозуміла. Буду старатись. Надобраніч

-Надобраніч. -в голосі хлопця немає ні краплі засудження. Він кльовий, і яому Фол проти нього? 

Заходжу в почту, знаходжу лист від журі. «Доброго дня, місс Сміт. Раді вітати вас у конкурсі «Королева університету». Правила ви вже знаєте, це добре. Без зайвого тексту, повідомляємо, танець потрібно знати дуже добре та кожен рух ідеально. Після канікул чекаємо на вас» нижче танець на 5 хвилин. Рухи капець які швидкі та важкі. Що ж робити? Кожного дня 8 годин тренеровок з Фолом, а танець коли вчити? Після його «тренувань» мені не те що танець вчити не хочеться, а й дихати. 

Що ж, доведеться викручуватись. 

Набираю повну ванну води й лягаю. 

Через годину я вже знала, що робити. У нас з Фолом тренеровки починаються о 12:00, я буду прокидатись о 06:00, буду шість годин тренеру істи танець, потім вісім годин тренеруватись з Фолом. Та я здохну! Нічого, зате, виграю що там, що там. Я зараз спати. 

Вранці я швидко вмилась, одягла еластичний синій костюм, зробила високий хвіст та побігла до Фола. Знаю, він спить, та все ж таки...

-Відчини! —я стукаю, але двері не відчиняються. Лише через декілька хвилин виходить сонний Фол. 

-Божевільна. Чого тобі? -зо пили голосом запитує він

-Ноутбук. Твій. На два дні. Дякую. 

Без зайвих слів він бере зі стола ноут та дає його мені.

-Пароль, «12.01.2003» —сонно каже він. 

-Фол, це з моя дата народження. —я беру ноут та не спішу йти. 

-Це дата народження моєї сестри, яку ми шукаємо вже майже 18 років. Тепер я можу поспати? —прикушую собі язик, так як злвсім забула про ту дівчинку, й мовчки киваю. Він зачиняє двері, а я спускаюсь на перший поверх. 

Мене зустрічає щаслива Тамара

-місс Сміт... -вона посміхається щирою, материнською посмішкою.

-Ремі. -перебиваю її я. 

-Так, Ремі. Доброго вам ранку. Дякую, дякую що вмовили молодого господаря повернути цю непутящу дівку. Обіцяю, вона до вам більше навіть не підійде. 

-Все добре, не переймайтесь. Я хотіла запитати, чи є тут якийсь танцювальний зал, де є багато зеркал?

-Так, є. Але він знаходиться у правому крилі. 

-Ведіть. 

Вона знову мені посміхається, я їй. Підіймаємось сходами на ліве крило, там на четвертий поверх. Заходимо в двері зі скла й я просто роздявляю рот! 

Двері до зали зі скла, навкруги лише дзеркала, та навіть стеля зеркальна. В кутках колонки, прямо біля однієї з стін зі скла, прозорий столик. Ставлю туди ноутбук та підключаюсь до колонок. 

-Дякую, Тамаро. 

-Завжди будь ласка. Я вільна? -запитує жінка

-Так, звичайно. 

Вона виходить, а я починаю вчити рухи. Спочатку було важко, але потім, коли я вкурила всю тему й суть танцю, стало набагато легше. Я вивчила 30 секунд за дві години. Не багато, зате ідеально! Я розвертаюсь до ноутбука спиною й починаю танцювати без «підглядок». Дивлюсь в дзеркало, й розумію, що у мене виходить навіть краще, ніж на відео. Починаю радіти своїм успіхам й наступні дві години вчу ще 30 секунд танцю. Потім відпочиваю, спускаюсь та добре снідаю. На годиннику 11:12, ще є час, тому повертаюсь до танцювальної зали.