21 Глава (НЕ) гарні новини

Ереміно... що сталось? -запитую у неї. Дівчина починає витирати сльози та відвертається до вікна. 

-Ереміно! Не ховайся від мене! - розвертаю її до себе, вона не здається й уникає зустрічі наших поглядів. 

-Фол... -сумно говорить моє ім‘я Ремі. -Я боюсь. А якщо я не цнотлива?

-Ремі, люба, заспокойся. -я ніжно підіймаю її голову та витираю сльози. -Якщо зараз не дізнаємось, то ніколи не будемо знати правду. Не бійся, я поруч. 

Ніжно цілую її в солоні губи, а потім так само ніжно відриваюсь від її обличчя.

-Треба їхати. -шепочу їй у вуста. Вона ж киває і я заводжу машину. 

Черещ десять хвилин ми були у найкращій клініці. Виходжу з машини, відчиняю Ереміні двері. Вона виходить та бере мене за руку сумно посміхаючись. Я не проти цього, тому обережно стискаю її руку. 

Коли ми ввійшли у клініку, нам посміхнулась дівчина. 

-Доброго дня. Чим можу допомогти? -запитує вона. На бейджику написано «Ізабель Найтінсон» 

-Ізабель... нам потрібен хороший гінеколог. -ввічливо, ну майже, говорю їй. 

-Вона у 115 кабінеті. Але сьогодні у неї все зайнято. -камінь з душі спадає коли чую «у неї». Добре, що цей гінеколог-жінка. —Може вас записати на після-завтра? 

-Послухайте, місс Найтінсон, наберіть мені будь ласка вашого гінеколога. -тепер вже ввічливо говорю я

-Пробачте, не можу. Вона сказала не дзвонити у робочий час. 

-Послухай! -громче, ніж хотілось, говорю я. Тому роблю глибокий вдих та видих й продовжую. -Або ти зараз же набираєш її, або я зроблю усе, аби ти тут більше не працювала. 

Дівчина дивиться на мене ненависним поглядом, Ереміна ж закушує губу. Їй явно не подобається те, що тут відбувається. 

-Ало, місіс Бейтіс, пробачте... так... пробачте, до вас тут молодий чоловік з дівчиною хочуть прийти... але він наполягає... Так. -вириваю телефон з рук цієї дівки. 

-Ви що робите? -здивовано запитує вона. 

-Ало, місіс Бейтіс, вас турбує нащадок сім‘і Джи. 

-Ало... мені почулось чи ви..? 

-Ні! Не почулось. Ми можемо зустрітись. 

-Так, можемо. 115 кабінет, третій поверх. -перериваю нашу розмову й повертаю телефон Ізабель. 

Підходжу до Ереміни й ніжно цілую у вісок. 

-Ходімо. -кажу їй я та направляюсь до ліфту. Ереміна дуже нервує, це видно. Але я не хочу перестаратись з своїм заспокоєнням, то просто не чіпаю її, даючи змогу самій у всьому розібратись. 

Знаходжу 115 кабінет, відчиняю двері та пропускаю Ереміну, та невпевнено заходить й стає біля стіночки дверей.  Я ж безцеремонно сідаю біля жінки років 40 на стілець. Оглядаю кімнату, камер нема, це добре. 

-Так ось ви який... містер Джи. -каже вона. Дістаю з внутрішнього карману шкіряної куртки конверт з грошима, підготовлений сьогодні під час зборів Ереміни. 

-Знаєте, я думаю ви розумна жінка, й будете тримати свій язик за зубами. -підсовують конверт ближче але руки не забираю. -Про те, хто я, про те, що я приходив до вас, про те, що ви перевіряли цю дівчину не повинен дізнатись ніхто. -лише після цих слів забираю руки з конверта. Жіночка дивиться туди, її очі округлюються, вона відразу ж щебече: 

-Не хвилюйтесь, можете на мене розраховувати. 

-Потрібно перевірити цю дівчину. Нам потрібно дізнатись чи цнотлива вона. 

Ереміна все так само налякано стоїть у дверей. 

-Дівчинко, як тебе звати? Скільки років? -запитує місіс Бейтіс.

-Ремі, сімнадцять... -невпевнено мовила вона. 

-Пройдіть за мною. 

Я направляюсь за жінкою, Ереміна ж стоїть на місці. Вона боїться. Чорт! Я вб‘ю того Ноя! Підвішаю за ногу у спорт-залі й буду використовувати замість груші. 
Я підходжу до Ереміни й цілую. Грубо, зі злістю. 
-Ммммм... Фол! -вона пручається. Але зовсім швидко здається. Короткий стогін зривається з її губ і це ще більше розпалює в мені вогонь. 
-Кхмкхм... молоді люди, пройдіть, будь ласка, за мною. -перериває нас жіночка. 
Направляємось з Ереміною за нею. Входимо в кімнату, в лівому кутку стояла ширма та лікарняне ліжко, в правому-стіл та стільці. 
-Ремі, йди за ширму й роздягайся. Молодий чоловіче, чекайте тут. Присядьте. 
Так і роблю. Місс Бейтіс йде до Ереміни. 
-Ноги ширше. -говорить вона. 
Чую тихий всхлип. 
-Ереміно, клянусь, якщо почую знову твої всхлипи, зайду туди й не буду звертати увагу на те, що ти майже гола. 
-Фол! -злякано пищить вона. -Я більше не буду. 
Посміхаюсь її наївності. 
Через декілька хвилин геніколог виходить. 
-Ремі, сонечко, одягайся, а я поки що вийду й поговорю з твоїм хлопцем.
-Він не мій хлопець! -бурчить це дівчисько. 
Виходжу за лікарем на коридор. 
-Що з нею сталось? Ви її били? -сердито запитує жінка
-Ні! 
-Якщо я дізнаюсь що ви її били, я не залишу цього просто так! -забувши про ввічливість погрожує мені. 
-Послухайте, я не чіпав її! Я хочу лише допомогти! 
-Добре. У дівчинки пошкоджена одна з яйцеклітин. Я не знаю точно, але мені так здалось. 
-Що це значить? 
-Це значить, що якщо мої припущення підтвердяться, вона не зможе мати дітей. -я дійсно таки вб‘ю його! 
-Що нам робити? Це лікується? 
-Ні. Але зараз вам потрібно дізнатись, чи все нормально з її органами. Нажаль, я цього зробити не зможу. Вам потрібен інший лікар. Йдіть до своєї дівчини, та порадуйте, вона цнотлива. -ну все, вбивати Ноя я не буду, просто покалічу. -чекаю на вас у 115 кабінеті. 
Лікар розвертається та йде. Не можу стримати посмішки. Як добре. Він не чіпав її. 
Заходжу в кімнату до Ремі, вона різко встає та обіймає мене. 
-Фол... що вона сказала? 
Розриваю наші обійми аби заглянути їй у вічі. Вони повні болю та страждань. Я не зможу їй розповісти про усе те, що сказала місіс Бейтіс. 
-Не бійся. Все добре. Він не чіпав тебе.
Ереміна знову починає плакати, але від полегшення та щастя. Ніжно цілую її та кажу:
-Нас чекають у 115 кабінеті. Тобі треба пройти ще одне обстеження. 
-Навіщо? 
-Так треба. 
Зрозумівши, що я не відповім, ми направились до кабінета геніколога. 
Заходжу після Ремі, цього разу вона сидить на стільці, а я боязно біля стіни. 
-Ремі, дівчинко, Фол тобі все розповів? 
-Так! Дякую вам! -вона щиро посміхається жінці, та ж кидає на мене погляд. Я замість «ні» хитаю головою, аби та нічого не розповідала. 
-Що ж, -починає лікар. -я вже домовилась, зараз вам зроблять УЗІ у 81 кабінеті на другому поверсі. Я домовлюсь про все. -на останній фразі вона робить особливий акцент, розумію, що вона домовиться аби Ремі нічого не казали. Подумки дякую їй та виходжу. Ереміна за мною весело посміхаючись. 
Вона така весела та радісна, але це ж ще не кінець. Вона навіть не знає що в майбутньому не зможе родити. Що через цього клятого собаки Ноя, на якого я причеплю електричний провід, вона не зможе мати своїх дітей! Фол! Не будь ідіотом! Зараз ви усе дізнаєтесь. Ти усе дізнаєшся. Молю тебе, Господи, нехай всі припущення геніколога виявляться просто припущеннями. А Ереміна буде цілком здоровою. 
-Ти чого? -вириває мене з думок голос мого промінчика. 
-Нічого, задумався. 
-Взагалі-то ми прийшли. Я тебе питала чому б не скористатись ліфтом, ти не відповів. Я попрямувала за тобою. 
-Пробач, Ремі. 
-Ремі? 
-Ой, пробач, Ереміно. - саркастично вимовляю я. 
Відчиняю двері, пропускаю мою дівчинку й сам заходжу до кабінету. 
-Доброго дня. -говорить чоловік років 25-30.
-Доброго! - так само весело говорить Ереміна. 
-Лягайте. -говорить чоловік. Він спускає джинси Ремі трохи нижче, наносить щось прозоре на живіт і починає водити якоюсь фігньою. 
Спочатку хмуриться, потім дивиться на щасливе обличчя Ремі, потім знову на монітор, знову хмуриться, а потім каже:
-Вставайте. Ось серветки, чекайте нас тут. 
Йду за лікарем. 
-містере... як до вас звертатись? 
-Фол. -відповідаю йому. 
-Так ось, Фол, розумієте...
-Не тягніть! -і так злий, а він ніби-то на нервах грає! 
-Вона в змозі виносити дитину. Але! 
-Але??? 
-Але не все так просто. Після важкого удару з живіт, її яйцеклітина, матка-пошкоджені. Організм дівчини слабкий, тому операцію проводити не можна ні в якому разі. Все, що потрібно, це слідкувати за тим, аби вона не вдарилась у живіт. Може початись внутрішня кровотеча, й тоді ніхто її не врятує. А якщо й буде таке щастя, що наші лікарі встигнуть їй врятувати життя, нажаль, вони нічого не зможуть зробити з її вагітністю. Вона не зможе родити дитину. -Чорт! Чорт! Чорт! Запускаю руки в своє довге, чорне волосся й починаю кроками міряти коридор. 
-Я скажу дівчині, що все добре. -з цими словами лікар заходить в кабінет. 
Я ж, придурок, обрав її для змагань. А якщо суперники іншого університету вдарять її? А якщо без «якщо» і вони все ж таки вдарять її! Це ж змагання! 
Ереміна виходить з кабінету, дивиться на мене з усмішкою, але я не можу посміхатись. 
-Фол. Все добре? 
-Так, поїхали. - ВОНА НЕ БУДЕ ПРИЙМАТИ УЧАСТЬ У ЗМАГАННЯХ