Розділ 10. "Золотий гол": Ахілл проти Гектора, або Фінал сезону

10.1. "Передматчева прес-конференція": Психологічна дуель
Ахілл наздогнав Гектора біля Скейських воріт. Він не нападав одразу. Він, як мисливець, що загнав здобич, насолоджувався моментом. Він повільно наближався, і кожен його крок по сухій, потрісканій землі звучав, як удар похоронного дзвону. Його сяючі обладунки відбивали сонце, сліплячи і гіпнотизуючи.
Гектор зупинился. Він знав, що бігти більше нікуди. Він обернувся і подивився в обличчя своїй долі. Він був один. За спиною — стіни рідного міста, на яких, він знав, стоять його батьки, його дружина, його син, і з жахом дивляться на цю сцену. Перед ним — розлючений напівбог, машина для вбивства, що прийшла по його душу.
На Олімпі в цей момент запанувала абсолютна тиша. Навіть Арес перестав жувати. Усі коментатори замовкли. Гермес на своїй дошці написав: «ФІНАЛЬНИЙ РАУНД», і більше нічого. Це була та сама «передматчева прес-конференція», де кожне слово важить більше, ніж удар меча.
— Нарешті ти перестав тікати, — прохрипів Ахілл, і його голос був позбавлений будь-яких людських емоцій. Це був голос помсти.
— Я не тікав, сину Пелея, — спокійно відповів Гектор, і в його голосі не було страху, лише важка втома і рішучість. — Я вів свою армію. А тепер я тут. Один. Ти і я.
Він зробив крок уперед, що було само по собі актом неймовірної мужності.
— Перш ніж ми почнемо, Ахіллесе, я хочу запропонувати угоду.
— Угоду? — зле посміхнувся Ахілл.
— Так. Давай поклянемося перед богами. Хто б з нас не переміг сьогодні, хто б не здобув славу… ми не будемо знущатися над тілом переможеного. Переможець забере обладунки як трофей. Це чесно. Але тіло… тіло він віддасть товаришам, щоб його могли поховати з честю. Я клянуся, що зроблю так з тобою. Чи клянешся ти?
Це була остання спроба зберегти хоч якісь залишки цивілізованості у цій кривавій бійні. Спроба домовитися про правила, про повагу.
Ахілл довго дивився на нього. А потім він розсміявся. Це був не той істеричний сміх, що перед страйком. Це був тихий, холодний, презирливий сміх.
— Угоду? — перепитав він, ніби не вірячи власним вухам. — Ти пропонуєш мені угоду? Гекторе, вбивце мого друга!
Він підійшов впритул, і різниця між ними стала очевидною. Гектор був могутнім воїном. Ахілл був стихійним лихом.
— Запам'ятай, — прошипів він, і його очі під шоломом горіли, як два вугілля. — Між левами і людьми не буває угод. Між вовками і ягнятами не буває дружби. У них одна воля — взаємна ненависть.
Він постукав пальцем по своєму нагруднику.
— Ти говориш про честь? Про повагу? Ти стоїш переді мною в моїх обладунках! Ти зняв їх з тіла мого друга, якого вбив! І ти смієш говорити про честь?!
— Це був бій, — твердо відповів Гектор.
— Це був вирок! — заревів Ахілл. — Твій вирок! Жодних угод не буде! Я б хотів, щоб мій гнів дозволив мені розірвати тебе на шматки і з'їсти твою плоть сирою! Собаки і птахи будуть бенкетувати твоїм тілом, я клянуся! І ніхто, навіть якщо твій батько Пріам запропонує мені золота стільки, скільки ти важиш, не врятує тебе від них!
На Олімпі Аполлон заплющив очі.
— Все. Він перетнув межу. Він остаточно втратив людську подобу.
Афродіта тихо плакала.
Гектор вислухав цю сповнену люті тираду. Він зрозумів. Домовитися не вийде. Залишилося лише битися.
— Добре, — сказав він, і його голос знову став спокійним. — Я бачу, який ти. І я бачу свою долю. Але бійся дня, коли і тебе наздожене гнів богів за мою смерть!
Він підняв списа.
— Годі розмов. Починаймо.
«Прес-конференція» закінчилася. Психологічна дуель була зіграна. Усі спроби домовитися провалилися. Попереду був лише бій. Без правил. Без пощади. Без честі. Лише чиста, дистильована ненависть. І лише один з них мав піти з цього поля живим.

10.2. Стартовий свисток: Початок поєдинку
Не було ні гонгу, ні сигналу труби. Поєдинок почався з руху.
Першим атакував Ахілл. Він не став випробовувати долю кидком списа. Він просто рвонув уперед, і його швидкість була нелюдською. Земля гула під його ногами, а його сяючий обладунок перетворився на сліпучу смугу світла, що неслася назустріч Гектору.
Це була чиста, незамутнена агресія. Шалений, нестримний натиск. Ахілл був схожий на розлюченого бика, що бачить лише червону ганчірку. І цією ганчіркою для нього був Гектор.
Але Гектор не був переляканим матадором. Він був досвідченим мисливцем. Він не намагався зупинити цю лавину. Він майстерно ухилився, відскочивши вбік в останню мить. Ахілл пронісся повз, ледь не врізавшись у стіну.
— НЕПОГАНО ДЛЯ ПОЧАТКУ! — пролунав на Олімпі схвальний рев Ареса. — ЯКА ШВИДКІСТЬ!
Гектор, тим часом, вже розвернувся. Він не нападав. Він чекав. Він вивчав. Перед ним був суперник у абсолютно новому, невідомому спорядженні. І Гектор, як справжній тактик, намагався знайти в ньому слабке місце. Він був втіленням холоднокровності та розрахунку.
Ахілл розвернувся і знову кинувся в атаку. Цього разу він завдав удару списом. Це був удар неймовірної сили, націлений прямо в серце. Гектор прийняв його на свій щит.
БДЗІНЬ!
Звук був таким, ніби два світи зіткнулися. Щит Гектора здригнувся, його рука заніміла від удару, але він встояв.
— Ти б'єш, як дівчисько, Пеліде! — вигукнув він, намагаючись розлютити супротивника ще більше.
Це спрацювало. Ахілл заревів і почав завдавати удар за ударом. Це був град списів, шквал атак. Він бив зверху, знизу, збоку. Він кружляв навколо Гектора, як смерч, не даючи йо-му ні секунди на перепочинок.
На Олімпі коментатори ледве встигали за подіями.
— І ось Ахілл завдає колючого удару! — кричав Гермес, виконуючи роль спортивного коментатора. — Але Гектор блискуче парирує! Яка захисна техніка!
— Він занадто багато відкривається! — втрутилася Афіна. — Ця агресія нераціональна! Він витрачає сили!
— ДО БІСА РАЦІОНАЛЬНІСТЬ! — ревів Арес. — ЦЕ Ж ВИДОВИЩНО!
Гектор, тим часом, робив свою справу. Він не намагався перемогти. Він намагався вижити. Він відступав, ухилявся, блокував удари. Кожен рух Ахілла він вивчав, запам'ятовував. Він шукав закономірність. Шукав слабину. «Цей новий обладунок… — думав він, відбиваючи черговий удар. — Він ідеальний. Занадто ідеальний. Не буває ідеального захисту. Десь має бути щілина…».
Ахілл, розлючений тим, що не може пробити оборону, вирішив змінити тактику. Він метнув свого важкого ясенового списа.
Гектор вчасно присів, і спис, пролетівши над його головою, з гуркотом встромився в землю далеко позаду. Ахілл на мить залишився без своєї головної зброї.
— ШАНС! ОСЬ ВІН, ШАНС! — закричали на Олімпі прихильники Трої.
Гектор теж це побачив. Це був його момент. Він метнув свого списа. Кидок був ідеальним. Спис летів прямо в центр щита Ахілла.
Але це був не просто щит. Це була робота Гефеста.
Спис вдарив у зображення сонця на щиті і… просто відскочив, ніби від невидимої силової стіни.
— Чорт! — вилаявся Гектор.
Ахілл зловтішно посміхнувся.
— Моя черга.
Він обернувся, щоб підняти свого списа, що застряг у землі, але списа там уже не було.
На мить він здивувався. Але тут же відчув знайомий дотик. Невидима для смертних, поруч із ним стояла Афіна. Вона мовчки простягнула йому його ж списа, якого щойно витягла з землі.
— Не губи, — підморгнула вона і зникла.
На Олімпі Аполлон схопився на ноги.
— СУДДЯ! ТИ ЦЕ БАЧИВ?! ЦЕ Ж ПРЯМЕ ВТРУЧАННЯ! ГРАВЦЮ ДОПОМІГ ТРЕНЕР! ЖОВТА КАРТКА!
— Я нічого не бачив, — спокійно відповів Зевс, розглядаючи хмари. — Можливо, то був порив вітру.
Гектор, який нічого цього не бачив, з подивом дивився, як спис, що мав би лежати за двадцять кроків, знову опинився в руках Ахілла. «Невже боги так відкрито йому допомагають?» — промайнула в нього гірка думка.
Перші раунди закінчилися. Розвідка боєм була завершена. Обидва воїни зрозуміли головне. Ахілл зрозумів, що простою силою цього тактика не взяти. А Гектор зрозумів, що проти нього б'ється не лише найсильніший воїн, а й уся міць Олімпу. Шансів ставало все менше.