Розділ 1. Передсезонна прес-конференція: Яблуко Розбрату, або Трансферний скандал століття

1.1. Весільний бенкет Фетіди та Пелея: VIP-вечірка року
Весілля Фетіди та Пелея мало стати головною світською подією десятиліття. Принаймні, так писали у «Віснику Олімпу», найпопулярнішому виданні про життя божественної еліти. Це був не просто шлюб — це було стратегічне злиття активів. Морська німфа з бездоганною репутацією та величезним впливом у підводних колах виходила за смертного царя, що відкривало для «Олімп & Co.» вихід на новий, перспективний ринок. Тож не дивно, що на цей захід з’їхався увесь бомонд.
Величезна зала на вершині Олімпу сяяла. Хмари, що слугували стінами, були підсвічені м’яким золотим світлом, створюючи враження, ніби гості ширяють у нескінченності. Амброзія подавалася у вигляді крихітних, вишуканих канапе, що танули на язиці, а нектар іскрився у кришталевих кубках, наповнюючи повітря солодким ароматом. У кутку, на імпровізованій сцені, Аполлон, закинувши ногу на ногу, ліниво перебирав струни своєї золотої ліри, видаючи такі заспокійливі лаунж-мелодії, що навіть Арес, бог війни, перестав точити свій меч об колону і майже заснув у кріслі.
Загалом, це була класична корпоративна вечірка найвищого рівня. Усі були тут, і кожен намагався показати себе з найкращого боку.
— ...кажу тобі, Посейдоне, — басив Гефест, розмахуючи металевою рукою так енергійно, що його сусід, бог торгівлі Гермес, змушений був ухилятися, — цей Геракл просто вийшов з-під контролю! Його бюджет на подвиги знову перевищено на двісті відсотків! Хто буде платити за гідру, яку він розрубав на дванадцять маленьких гідр? Хто буде компенсувати збитки Авгію за «інноваційну систему очищення»? Це ж нескінченна чорна діра для наших фінансів!
Посейдон, попиваючи нектар, ліниво відповів:
— Розслабся, ковалю. Поки він не чіпає моїх водних ресурсів, мені байдуже. А от Діоніс, кажуть, запускає нову лінійку вин. «Сльози вакханки», чи щось таке. Обіцяє такий букет, що після першого келиха починаєш бачити майбутнє. А після другого — розмовляти з ним.
В іншому кінці зали, біля фонтану з нектаром, Артеміда жваво розповідала Афіні про останні тренди в полюванні.
— ...і тоді я кажу Оріону: «Це не просто лук, це — кастомізований композитний виріб з покращеною аеродинамікою». А він мені: «А можна з нього вбити вепра з відстані стадіону?». Розумієш? Жодного розуміння високих технологій!
Афіна, поправляючи свій ідеально випрасуваний хітон, лише співчутливо кивала, хоча насправді її думки були далеко. Вона вже розробляла трирічний план оптимізації військових кампаній, і розмови про полювання здавалися їй дитячими забавками.
Але найцікавіше відбувалося біля центрального столу. Там, у самому серці свята, сидів сам Зевс Громовержець, голова ради директорів Олімпу. Він мав би виголошувати тости та обговорювати з колегами долю світу, але натомість він займався куди важливішою справою. Він намагався непомітно підморгнути чарівній дріаді, що стояла біля колони і сором'язливо опускала очі. Це був тонкий, відпрацьований роками танець. Легкий нахил голови, ледь помітна усмішка, багатозначний погляд…
І все це — під пильним, немиготливим, схожим на радар поглядом його дружини, Гери.
Гера, перша леді Олімпу, сиділа поруч із ним, пряма, як спис, і холодна, як вершина гори взимку. Вона не їла, не пила, вона лише спостерігала. Її очі сканували приміщення, фіксуючи кожну посмішку, кожен жест свого велелюбного чоловіка. Коли Зевс спробував зробити комплімент дріаді щодо її «чарівних, як молоді пагони, пальців», Гера так голосно поставила свій кубок на стіл, що Аполлон збився з ритму.
— Дорогий, — процідила вона крізь зуби з посмішкою, що могла б заморозити лаву. — Можливо, ти б хотів звернути свою увагу на наречену? Фетіда, здається, хоче сказати тост.
Зевс миттєво здувся, як проколота бульбашка, і повернувся до столу, натягнувши на обличчя маску зразкового сім'янина та мудрого правителя.
— Так-так, звісно, люба. Фетідо, дитино моя, слухаємо тебе уважно!
Це була гра, яку вони вели століттями. Гра у владу, ревнощі та публічну благопристойність. І поки що рахунок був приблизно рівним.
Свято йшло своїм чередом. Боги пліткували, сміялися, укладали дрібні угоди та плели інтриги. Все було мирно, передбачувано і навіть трохи нудно. Атмосфера була настільки розслабленою, що ніхто й не помітив, як важкі вхідні двері, що вели до зали, ледь помітно прочинилися. Ніхто не звернув уваги на тінь, що прослизнула всередину.
А дарма. Бо саме в цей момент вечірка року почала перетворюватися на прес-конференцію, що назавжди змінить історію. І попереду був перший скандал.

1.2. Несанкціонована поява на закритому заході: Перформанс від Еріди
Саме в той момент, коли Пелей, червоніючи від ніяковості та випитого нектару, виголошував свій третій тост за «ефективну синергію між морськими та земними департаментами», це сталося.
БУМ!
Звук був не гучним. Він був всеохопним. Здавалося, ніби хтось вдарив у гігантський космічний гонг. Важкі золоті двері зали, які, як вважалося, не відчинялися без прямого наказу Зевса, злетіли з петель і з гуркотом врізалися у протилежну стіну з хмар, розвіявши кількох другорядних німф.
Музика обірвалася. Аполлон видав дивний, скрипучий звук, випадково зачепивши всі струни ліри одночасно. Розмови затихли на півслові. Діоніс завмер із келихом на півдорозі до рота. Навіть Арес прокинувся. Усі голови, божественні та напівбожественні, синхронно повернулися до темного отвору дверей.
На порозі стояла вона. Еріда.
Вона була як пляма чорнила на бездоганному весільному запрошенні. На тлі сяючого золота та білих хітонів її чорна сукня, що, здавалося, поглинала світло, виглядала кричущо недоречно. Жодних прикрас, жодного натяку на святковість. Лише довга чорна тканина, чорне волосся, що спадало на плечі, і бліде обличчя, на якому грала ледь помітна, але вкрай небезпечна посмішка. Вона виглядала як звільнений топ-менеджер, що прийшов на різдвяний корпоратив колишньої компанії, аби висловити все, що він думає про нове керівництво.
Кілька секунд панувала абсолютна, дзвінка тиша. Потім Зевс, намагаючись повернути контроль над ситуацією, нахмурив брови.
— Ерідо. Тебе… не запрошували. Список гостей був затверджений на загальних зборах.
Еріда повільно, насолоджуючись кожним кроком, увійшла до зали. Її сандалі не стукали по мармуровій підлозі — вони шипіли.
— О, будь ласка, не зупиняйте веселощі заради мене, — промуркотіла вона, і її голос, тихий, але гострий, як скло, розрізав тишу. — Я бачу, ви тут святкуєте злиття… Який чарівний привід. Я знаю, знаю, моє запрошення, мабуть, загубилося у небесній пошті. У Гермеса останнім часом стільки роботи, стільки пліток треба доставити…
Гермес, що стояв неподалік, демонстративно почав вивчати візерунок на своїй туніці.
— Але я б ніколи не прийшла на такий захід з порожніми руками, — продовжувала Еріда, зупинившись біля головного столу. Вона підняла руку, і всі побачили, що вона тримає в долоні. Це був блискучий об'єкт, що випромінював тепле, м'яке світло. — Я принесла маленький подарунок. Спеціальний приз, можна сказати. Від анонімного спонсора, який прагне просувати справжні цінності.
З цими словами вона поклала об'єкт на стіл. Це було яблуко. Але не просте яблуко. Воно було виготовлене з чистого, не оподаткованого олімпійського золота і сяяло так яскраво, що на мить затьмарило навіть ліру Аполлона.
І легким, витонченим рухом вона штовхнула його.
Золоте яблуко повільно покотилося по білій скатертині. Воно минуло розлитий нектар, об'їхало тарілку з недоїденою амброзією, прокотилося повз нажаханих молодят і зупинилося. Точно в центрі столу. Рівновіддалено від трьох наймогутніших богинь: Гери, Афіни та Афродіти.
На боці яблука було щось вигравірувано.
— Що там написано? — нервово прошепотіла якась муза.
Гермес, як головний відповідальний за комунікації, нахилився, примружився і прочитав вголос. Його голос тремтів:
— Там… там написано… «Найвродливішій».
Тиша, що запанувала після цих слів, була вже іншою. Це була не тиша здивування. Це була важка, наелектризована тиша перед ударом блискавки.
Яблуко лежало в центрі столу, блискуче й невинне. Але кожен у цій залі, від всемогутнього Зевса до найменшої наяди, раптом чітко зрозумів: це не подарунок. Це — бомба з годинниковим механізмом.
А Еріда стояла поруч, схрестивши руки на грудях. Її саркастична посмішка стала ширшою. Вона запалила ґніт. Тепер залишалося лише спостерігати за феєрверком.