Проєкт С0н: фрагменти правди

Частина 13: "Новий друг"

Коли Павло увійшов у будинок, його зустрів слабкий запах деревини та пилу, ніби тут давно не було мешканців. Вузький передпокій, обшитий темними дерев’яними панелями, вів у простору вітальню, освітлену лише кількома старими настінними світильниками. Під ногами рипіла стара дубова підлога, а в повітрі відчувався слабкий аромат воску та вогкості.

Вітальня була обставлена скромно, але зі смаком: у кутку стояло потерте крісло з високою спинкою, поруч – низький столик, вкритий тонким шаром пилу. Над каміном висів старий годинник, що, здавалося, давно зупинився, застрягши в якомусь забутому часі. Великі вікна з важкими темними шторами майже не пропускали світло, надаючи кімнаті похмурого, трохи загадкового вигляду.

З коридору вели двоє дверей. Одна з них відчинялася в невелику кухню, де стояв масивний дерев’яний стіл, а на полицях уздовж стін тулилися старі керамічні тарілки та чашки. У кутку виднілася чавунна піч, яка, судячи з шару попелу в ній, не працювала вже давно. Інші двері вели у спальню – невелике приміщення з вузьким ліжком, вкритим важкою ковдрою. Біля ліжка стояла тумбочка, на якій лежав старий ліхтар та книжка з пожовклими сторінками.

— Ну а тепер я тебе залишу, — сказала Лета, затримавшись у дверях.

Павло кивнув, поглядом оглядаючи темний коридор за її спиною.

— Якщо щось буде потрібно, звертайся до пана Григора, що живе по сусідству, — продовжила вона. — Він про все вже знає.

— Хто це? — поцікавився Павло, не відводячи погляду від Лети.

— Поважний та розумний чоловік. Він допоможе, якщо виникнуть питання, — пояснила вона, а потім, трохи помовчавши, додала: — І ще… без нагальної потреби не тиняйся вулицями.

Павло скептично підняв брову.

— Чому?

— Це може налякати тих, хто не знає про тебе, — серйозно відповіла вона.

Грім видихнув, насупившись. Йому не подобалися обмеження, але сперечатися не мав сил.

— Добре…

Лета кивнула, ніби задоволена його відповіддю.

— Я зайду по тебе завтра вранці, — сказала вона вже м’якше. — Бувай, Павле.

І, не чекаючи відповіді, зачинила за собою двері.

Двері зачинилися, і в будинку запала тиша. Павло провів рукою по стіні, відчуваючи холод деревини, та повільно рушив до вітальні. Все тут здавалося старим, але не занедбаним – скоріше, просто покинутим на невизначений час. Він кинув швидкий погляд на вікна, перевірив, чи вони зачинені, а тоді повернувся до спальні.

Втома давалася взнаки. Він сів на ліжко, відчуваючи, як матрац трохи прогинається під його вагою. Погляд пробігся по стелі, на якій ледве помітно виднілися тріщини, а потім зупинився на книжці на тумбочці. На мить він подумав, що варто було б почитати щось перед сном, щоб відволіктися, але повіки стали важкими, а думки – розмитими.

Павло ліг на ліжко, але сон не поспішав приходити. Втома тиснула на нього важким тягарем, та водночас у голові не переставало крутитися одне запитання: а що, якщо, заснувши, я знову потраплю у якесь невідоме місце?

Він перевернувся на бік, втупившись у стелю, що ледь проглядалася в темряві. Від цієї думки холодна тривога розлилася по тілу. Щоразу, коли він засинав, реальність змінювалася, підкидаючи його у чужі, незрозумілі світи. А якщо цього разу він не прокинеться тут?

Він намагався тримати очі відкритими, змушував себе думати про щось інше, але природа взяла своє. Повіки стали важкими, свідомість потьмарилася, і, перш ніж він встиг ще раз насторожитися, темрява накрила його.

Коли Павло розплющив очі, то перше, що він відчув – це тиша. Потім до свідомості повернулися звуки: далекий гомін за вікном, шурхіт вітру між гілками, скрип дерев’яних стін. Він різко сів, переводячи погляд по кімнаті.

— Я все ще тут... — промовив Павло.

Будинок, у якому він заснув, залишався тим самим. Не було ні інших світів, ні дивних створінь, ні битв. Лише ліжко, старий комод і світло, що пробивалося крізь щілини у шторах.

Павло провів рукою по обличчю, вдихнувши на повні груди. На диво, цієї ночі він не бачив жодних снів. Просто заплющив очі вчора — і розплющив уже сьогодні.

— Здається, поки він не вдома, спати можна.

Тут, з боку дверей, почувся стукіт.

Павло скочив на ноги, стряхнувши залишки сонливості, і відчинив двері. Перед ним стояв чоловік середньої статури з дуже виразними рисами обличчя. Його погляд був уважний, майже пронизливий, але в куточках губ грала ледь помітна усмішка.

— Мої друзі передали мені, що ти прокинувся, і я вирішив запросити тебе на сніданок, — промовив він легко, ніби вони були давніми знайомими. — Ти ж не проти?

Павло насупився.

— Які ще друзі? І взагалі, хто ви? — запитав він, не приховуючи здивування.

— О, вибач, що не представився, — чоловік вклонився з перебільшеною граційністю. — Моє ім’я Григор Претіос. Хіба Лета про мене не попереджала?

Павло мовчки знизав плечима, не знаючи, що відповісти.

— А що до моїх друзів… то ось вони, — продовжив Григор, простягаючи пусту долоню вперед. — Його звуть Лінум. Хіба ж він не милий?

Павло злегка нахилився вперед, вдивляючись у порожню руку, але там нічого не було.

— Вибачте, звісно, але про кого ви? — все ще збентежено запитав він.

Григор закліпав очима, потім схилив голову набік, ніби осмислюючи щось, і зітхнув.

— Ах, звісно… Про цього милого духа... — на мить він запнувся, а тоді додав із легкою ноткою розчарування в голосі: — Ти певно його не бачиш. Я так звик, що всі феї можуть їх помічати, що зовсім забув, що є й ті, хто цього не вміє.

З цими словами він клацнув пальцями. З кінчиків його пальців посипалися іскри, і раптом усе навколо змінилося.

Світ ніби перевтілився. У повітрі, на меблях, навіть на стінах з’явилися безліч маленьких істот, що метушливо займалися своїми справами. Деякі з них світилися м’яким блакитним світлом, інші виглядали, ніби були створені з листя, каміння чи води.

Павло підвів погляд на Григора: на його плечах сиділи дві химерні істоти. Одна була схожа на маленьку статую, ніби вирізану з каменю, а інша нагадувала краплю води, що переливалася всіма відтінками синього. На долоні, яка ще мить тому була пустою, тепер вилася жива лоза, ніби сплетена з мережива світла та тіні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше