Павла вели довгими, незнайомими коридорами, які звивалися, мов коріння древнього дерева. Стіни тут були покриті глибокими різьбленнями, що нагадували символи чи письмена, значення яких він не міг розгадати. Повітря мало дивний, терпкий запах, змішаний з ароматом пахощів і чогось металевого. Його супроводжували двоє вартових у темних обладунках, озброєних довгими списами. Вони не промовили жодного слова, лише зрідка обмінювалися короткими поглядами.
Зрештою вони зупинилися перед масивними дверима, які відчинилися з механічним стогоном. За ними розташовувалася величезна зала, залита яскравим світлом від численних кристалів, що ширяли в повітрі. Павло навіть мимоволі примружився від такої різкої зміни освітлення.
У центрі зали височів трон, витесаний ніби з єдиного шматка чорного каменю. На ньому сиділа постать, закутана у довгу білу вуаль, що приховувала обличчя. Проте навіть через цей заслін Павло відчував її погляд, який пронизував його наскрізь.
Його грубо штовхнули вперед.
— На коліна перед королевою! — пролунало різке наказове слово. Павло ледве втримав рівновагу, але, розуміючи, що вибору немає, повільно опустився на одне коліно.
Запанувала напружена тиша. Лише слабке мерехтіння кристалів створювало ілюзію руху в застиглому просторі. Королева заговорила перша, її голос лунав мелодійно, але в ньому відчувалася прихована гострота.
— Як ти потрапив у мої володіння?
— Я… не знаю. Я просто… опинився тут, — Павло намагався говорити спокійно, хоча його серце калатало в грудях.
— Неможливо, — холодно промовила вона. — Випадковості рідко трапляються в моєму королівстві.
Вона зробила ледь помітний жест рукою. Один із вартових миттєво підійшов ближче, але не вдарив, лише продемонстрував, що наступна брехня не минеться без наслідків.
— Ти один? — продовжила вона. — Чи є у вас ще шпигуни?
— Шпигуни? Ні! Я не шпигун! — Павло спробував підняти голову, але одразу ж зрозумів, що це може бути помилкою.
— А демони? — наступне питання прозвучало так несподівано, що Павло не відразу зрозумів, про що вона говорить.
— Демони?.. — Він повторив це слово, ніби намагаючись знайти відповідь. — Я їх не бачив.
— Але ти знаєш, що вони існують, — це не було питанням, а твердженням.
Павло не став відповідати. Його мовчання, здається, лише ще більше зацікавило королеву. Вона нахилила голову трохи вперед, уважно вивчаючи його.
— Гаразд, тоді інше питання, — її голос став м’якшим, майже лагідним. — Чого ти шукаєш? Що ти шукаєш у моєму королівстві??
Це питання застало його зненацька. Його подорожі, весь цей хаос… він і сам не до кінця розумів, що шукає. Чи правду? Чи шлях назад? Чи самого себе? Павло інстинктивно вирішив збрехати, адже розповідати все було небезпечно. Але щойно він відкрив рота—
БІЛЬ! Немов тисячі голок одночасно пронизали його шию!
Він з криком впав на підлогу, схопившись за ошийник, що випускав розряди електричного струму прямо в його нервову систему. Його тіло здригалося, але через кілька секунд біль раптово припинився. Він важко дихав, намагаючись зібратися з думками.
— Ти не маєш права брехати тут, мандрівнику, — промовила королева з легким задоволенням у голосі. — Тепер спробуй ще раз. Чого ти шукаєш?
— Відповідей… — Павло ледве видушив із себе це слово, його голос зривався. — Я просто хочу зрозуміти, що відбувається.
Королева більше нічого не сказала. Вона повільно встала з трону та рушила до нього. Її рухи були плавними, наче вона ковзала по повітрю, а не йшла. Коли вона зупинилася в кількох кроках від Павла, у залі запанувала тиша.
І тоді вона простягнула руку, торкнувшись його плеча.
Щойно її пальці торкнулися його шкіри, вона різко відсмикнула руку, ніби отримавши опік. Павло бачив, як її постава миттєво змінилася.
— Це… — вона прошепотіла майже нечутно, але в її голосі з’явилося щось схоже на подив. — Твоя сила… Вона не з цього світу.
Її пальці тремтіли, хоча обличчя, приховане вуаллю, залишалося незворушним. Уперше за весь допит Павло побачив у її поставі щось схоже на сум’яття.
— Ти — аномалія. Щось, чого тут не повинно бути, — тихо промовила вона, наче розмірковуючи вголос. — Але ти не ворог.
Вона відійшла на кілька кроків, зробила жест вартовим, які тут же опустили зброю.
— Заберіть його. Я ще не вирішила, що з ним робити. Але вбивати… поки що не варто.
Вартові знову схопили Павла під руки й потягли назад до коридору. Але тепер у його голові вирувало нове питання. Що ж це за сила, про яку говорила королева? І головне — що вона знає про нього, чого він ще не розуміє сам?
Коли Павла вивели, зал наповнився гомоном. Феї у ньому схвильовано перемовлялися, виголошували припущення, намагалися зрозуміти, чому королева прийняла саме таке рішення. Проте їхній шум швидко вщух, коли вона піднялася зі свого трону.
— Я прийняла рішення, — її голос лунав спокійно, але владно. — Він не є нашим ворогом. Відпустіть його з в’язниці, проте пильно стежте за ним. Його поява може бути пов’язана з пророцтвом, яке залишила моя попередниця. Тож не допустіть помилок.
Зала завмерла, усі схилили голови, визнаючи її волю.