Проєкт С0н: фрагменти правди

Частина 10: "Пророцтво"

Кілька століть тому, на землях людей, височів храм Святої Марі — мовчазний свідок часів, що минули. Його стіни, витесані з білого каменю, зберігали відлуння тисяч молитов, а під високими склепіннями не раз лунали голоси тих, хто шукав відповіді у богів.

У ту ніч Свята, схилившись на коліна перед статуєю двох богів, занурилася в глибоку молитву. Полум’я свічок коливалося від легкого вітерця, що просочувався крізь вітражні вікна, та раптом… усе стихло.

Миготіння вогню згасло, і храм осяяло сліпуче світло, немов саме небо розкрилося перед смертною душею. Кам’яні лики богів ожили, сповнившись незбагненною величчю, і з їхніх вуст долинув голос, що здавалося лунав крізь саму тканину буття:

— О дитя, вислухай наше слово та прийми пророцтво… У майбутньому на ці землі прийдуть посланці небесні, шукаючи божественну іскру. Один із них принесе мир, зупинить війни та поведе світ до процвітання. Інший же стане провісником руйнування та загибелі, і в його слідах залишиться лише попіл.

Свята затримала подих, її серце калатало в грудях, але голос продовжив:

— Лише вам, дітям нашим, судилося визначити, яке з цих пророцтв збудеться…

Сяйво поступово згасло, залишаючи в храмі лише тихий тріск свічок та відлуння слів, що мали стати тягарем для багатьох поколінь. Із цього моменту майбутнє вже не належало богам — воно опинилося в руках людей.

Минали століття, старі держави падали, а нові підіймалися з попелу. Пророцтво, почуте у стінах храму Святої Марі, не забулося — воно жило у літописах, у голосах жерців, у серцях тих, хто чекав на прихід посланців. Люди, натхненні цим божественним словом, шукали істину серед хаосу світу. І так, з вірою як непохитним фундаментом, постало Святе Королівство Ар'еніс.

Ар'еніс став оплотом божественної мудрості, фортецею, де закони творилися за канонами віри. У величних містах королівства височіли білокам'яні собори, а центральні площі прикрашали статуї богів. Кожен правитель Ар'еніса носив титул Хранителя Віри, бо не тільки мечем, а й духом належало оберігати цей край.

Та за межами священних земель світ давно зійшов з праведного шляху. Війни, що почалися багато поколінь тому, не вщухали. Великі імперії занурилися в нескінченну боротьбу, у вогонь, що пожирав цілі народи. Але Ар'еніс, єдиний серед королівств, не втрутився.

Його армія залишалася в межах священних кордонів, його мечі не були заплямовані кров'ю цієї війни. Віряни вважали, що це був божественний промисел — їхній народ мав чекати на прихід обраних, а не розчинятися в безглуздій різанині.

І ось, тепер, у час, коли людство вже й не сподівалося на знамення згори, пророчі слова знову ожили.

У величному храмі Дня і Ночі, що здіймався до небес у самому серці столиці, схилилася в молитві Свята нового покоління — Іліанна Вальмір.

Вона була обраницею богів, тією, кого привели до храму ще немовлям, бо її народження супроводжувалося рідкісним знаменням: того дня на небі зійшли два сонця.

Іліанна виросла серед вчення святих книг, серед древніх сувоїв, що описували божественну волю. Її голос лунав у молитвах, її мудрість визнавали навіть найстарші жреці. Вона мала проникливий розум і серце, сповнене любові до свого народу.

Та хоч її віра була непохитною, думки Іліанни часто зверталися до одного: а що, коли світ уже змінився занадто сильно? Чи готові люди прийняти посланців богів? Чи впізнають вони серед них того, хто принесе загибель?

Сумнів був небезпечним для святої, але вона знала — скоро настане мить, коли доведеться зробити вибір.

І цього ранку, коли сонячне світло падало на золоті ікони храму, відповідь прийшла.

Свічки затремтіли у несподіваному вітрі, і в повітрі з’явилося сяйво, що змусило усіх навколо затамувати подих. Із самого серця вівтаря пролунав голос, могутній і всепроникаючий:

— Діти наші, возрадуйтеся… Час настав.

Слухачі схилилися до підлоги, а Іліанна, стримуючи тремтіння, підняла погляд.

— Посланці явилися у цей світ. Відшукайте їх. Вдивіться у їхні душі. І розсудіть… хто несе загибель, а хто — благословення.

Світло згасло, залишивши тільки тишу.

Свята закрила очі, усвідомлюючи: саме вона мусить повести народ у пошуках істини. Пророцтво, що жило сотні років, нарешті збувається. І тепер, у її руках — доля усього світу.

Відтоді як голос богів пролунав у храмі Дня і Ночі, небо над Ар'енісом змінилося. Два знамення, що явилися світові, світилися у небі протягом кількох днів, змушуючи людей завмирати в очікуванні.

Одне з них сяяло над Загубленим лісом — древнім і небезпечним місцем, де колись панували самі лише духи природи. Але нині там точилася безжальна війна між феями та демонами. Світло, що з'явилося в небесах над лісом, то мерехтіло м'яко, то спалахувало різкими сплесками, немов віддзеркалюючи хаос битв, що лунали внизу.

Друге явилося над столицею Королівства Демонів. Воно теж було незбагненним: іноді його відблиски нагадували розколоте небо, іноді — спокійне полум’я, що несло в собі щось таємниче й невизначене.

Обидва знамення викликали суперечливі почуття. Жерці сперечалися, вбачаючи у них і благословення, і загрозу водночас. І хоч Святе Королівство завжди залишалося осторонь від війн, цього разу не втрутитися вони не могли.

Божа воля була ясною: відшукати посланців та розсудити їх.

У великому залі храму Дня і Ночі запалили всі свічки, і світло від них відкидало довгі тіні на кам'яні стіни. За довгим столом сиділи паладини, жерці та стратеги, схилившись над картою світу, на якій уже було позначено два місця, де з’явилися знамення.

Посередині стояла Свята, вона мовчки вдивлялася в карту, слухаючи суперечки радників.

— Ми не знаємо, що означають ці знамення. Чи не варто відправити лише розвідників? — обережно запитав один із старших жерців.

— Ні, — твердо відповіла Іліанна. — Це не просто знаки. Це прояв божественної волі. Якщо посланці вже тут, ми мусимо їх відшукати. Ми не маємо права залишати це на когось іншого.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше