Проєкт С0н: фрагменти правди

Частина 5: "Шрамований покидьок"

Ніхто не здогадувався, але разом із Павлом на борту корабля опинився ще один безбілетник. Проте, на відміну від Павла, цей незваний пасажир був значно обережнішим і досвідченішим. Він рухався, як тінь: беззвучно, невидимо, уникаючи всіх, хто міг би його помітити. Його обличчя нагадувало Павла, але було спотворене численними шрамами. Найбільший з них розрізав пів обличчя, проходячи від скроні до підборіддя, надаючи йому грізного вигляду.

У той час, як екіпаж займався пошуком відповідей на присутність Павла, незваний гість діяв. Він швидко зорієнтувався на кораблі, відстежуючи пересування персоналу. Його погляд, гострий і пронизливий, шукав слабке місце в системі безпеки. Ціль знайшлася: молодий технік, що відповідав за доступ до сектору 0.

Коли технік самотньо переходив один із коридорів, незваний гість миттєво з’явився з тіні. Його грубий голос, що лунав, як грім:

— Не кричи, — прошепотів він, затискаючи рот техніку. — Інакше твій останній подих буде зараз.

Технік, шокований і паралізований страхом, навіть не намагався боротися. Порушник притиснув його до стіни й повів до найближчої панелі управління.

— Ти введеш мене до сектору 0, — наказав він, наставивши пістолет прямо на обличчя юнака. — І без хитрощів.

Технік поквапливо ввів код доступу, його пальці тремтіли. На екрані з’явилися схеми корабля. Порушник уважно оглянув їх, його вуста розтягнулися в холодній усмішці.

— Чудово. А тепер забирайся, поки я добрий.

Технік не став сперечатися і побіг у протилежний бік, спотикаючись від паніки.

Коли двері до сектору 0 відчинилися, незваний гість упевнено рушив уперед. Сектор був серцем корабля, місцем, де знаходилося ядро — об’єкт К-31. Гостро пахло озоном, повітря вібрувало від енергії, що виходила з центральної установки. Сталевий контейнер, переплетений кабелями, виглядав монументально.

— Так, ось воно, — пробурмотів він, наближаючись до об’єкта. Його руки швидко й вправно працювали з інструментами. Через кілька хвилин система безпеки була зламана, і контейнер відкрився. Усередині сяяв куб, його грані переливалися всіма барвами, немов у ньому вирував живий всесвіт.

— Тессеракт, — з холодною задоволеністю сказав незваний гість, забираючи колбу з об’єктом.

Освітлення раптово згасло, майже всі термінали вимкнулися, і кімната здригнулась, після чого занурилась у темряву занурилася. Лише аварійне освітлення висвітлювало простір, червоне світло якого відбивався від холодних металевих поверхонь. Тиша, що панувала до цього, була порушена гучними сигналами тривоги, які лунали по всьому сектору.

Раптом приміщення ще раз здригнулося, а через мить пролунав вибух. Лампи на мить згасли, ніби весь корабель завмер. І тут сирена тривоги пронизливо заволала, порушуючи тишу.

— Увага! Живлення відсутнє. Електромагнітні та демферні щити опущено! Аномалія К-31 спостерігається в усіх секторах! Зафіксовано пробоїну в секторі 0, ризик втрати контролю над ситуацією. До корабля наближається група астероїдів, оголошено евакуацію!

Порушник не розгубився. Він притиснув колбу до грудей і кинувся до виходу. Але не встиг він відійти далеко, як коридор попереду знову здригнувся. З темряви виринула група людей: військові, Лоренс і Павло.

— Хто це?! — вигукнув Лоренс, помітивши порушника.

Той зупинився, трохи зігнувшись, немов готовий до стрибка. Колба в його руках сяяла, освітлюючи шрами на обличчі.

— Це не твоє діло, — відповів він, усміхнувшись криво. — Забирайтеся, якщо не хочете померти.

— К-31?! Ти навіть не уявляєш, що робиш! — Лоренс зробив крок уперед. — Якщо цей об’єкт вийде з-під контролю, ми всі загинемо!

— Всі? — зловмисник насмішкувато підняв брову. — Мені байдуже! На кону дещо більше, ніж “всі”.

Він різко зірвався з місця, але Лоренс, не вагаючись, витягнув пістолет.

— Стояти! — наказав він. — Поклади об’єкт і здайся!

Зловмисник на кілька секунд замовк, а потім знову стиснув об'єкт у руках, його пальці побіліли від напруги.

І ось пролунав ще один вибух, що відгукнувся відлунням в коридорах. Зловмисник, усвідомлюючи, що часу обмаль, миттєво вихопив свою зброю і без попередження вистрелив у Лоренса, який намагався заблокувати його шлях.

— Ти лише сліпець, що не бачить далі власного носа!— рикнув він, звертаючись до Лоренса, — Не смій ставати у мене на шляху! Навіть якщо всі тут загинуть, я все одно досягну своєї цілі!

З цими словами він стрімко рвонув у бік сектору 4, намагаючись використати хаос і паніку на свою користь. Павло, шокований тим, що сталося, застиг на місці, не в силах повірити у побачене. Він дивився в слід зловмиснику, і в його голові крутилося одна думка:

Павло, стоячи осторонь, мовчки спостерігав за тим, що сталося. В голові крутилася лиш одна думка: “Шрамований покидьок…”




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше