Не встиг Павло заплющити очі, як опинився у незвичному для нього місці. Тут одразу ж ввімкнулось тьмяне освітлення, він озирнувся та побачив, що опинився у кімнаті, стіни якої були металевими, а навколо лежала безліч металевих та пластикових ящиків, згрупованих у невеликі купки. Кімната мала вигляд старої технічної зони чи складу, давно залишеного, проте чомусь усе виглядало доволі чисто й організовано.
Трохи згодом Грім помітив, що справа, за однією з куп ящиків, пробивається яскравіше світло, ніж у решті кімнати. Воно мерехтіло, як відбиток полум’я чи електричної лампи, і здавалося, що саме там було щось важливе. Павло повільно підійшов до джерела світла, обережно обходячи ящики, що виглядали громіздкими і не дуже стабільними.
За ящиками він побачив металеві двері. Вони виглядали масивними і герметичними, неначе призначеними для захисту від зовнішнього тиску. На перший погляд, двері здавались розсувними, проте без жодної ручки чи іншого очевидного способу відкрити їх. Павло обдивився навколо і помітив біля дверей панель із єдиною кнопкою, яка миготіла зеленим світлом.
Задумавшись лише на мить, Павло наважився натиснути кнопку. Вона піддалася легко, і двері з гучним шипінням розсунулись, наче від зміни тиску. За ними відкрився довгий вузький коридор, освітлений рідкісними ліхтарями, що тьмяно світилися вздовж стін. Відчувши потік повітря, що струменів з коридору, Павло зробив крок уперед.
Коридор був довгим і віддавав металевим відлунням, коли Павло йшов вперед. Кожен крок змушував його відчувати дедалі сильніше змішані емоції — цікавість і тривогу. Десь у глибині чулося ледь чутне гудіння — можливо, працюючої техніки. Відчуття, що це місце не зовсім покинуте, стало ще гострішим.
Дійшовши до кінця коридору, Павло опинився перед ще одними дверима, але цього разу вони були вже не металевими, а зі чогось, схожого на скло, крізь які пробивалося блакитне світло. З іншого боку дверей виднілася кімната, заповнена приладами, які він раніше бачив лише у фільмах — монітори з мерехтливими даними, панелі управління, великі циліндри, наповнені рідиною, де плавали незрозумілі об’єкти. Павло затримав дихання, намагаючись усвідомити, що відбувається.
Цього разу двері відчинилися автоматично, щойно він наблизився. Увійшовши, Павло відчув, як повітря змінилося — воно було наповнене слабким запахом озону та чогось, що нагадувало стерильність лікарні. У самому центрі кімнати стояв стіл, на якому лежав пристрій, схожий на маленький куб, що випромінював слабке мерехтливе світло.
Над столом висів великий екран, на якому спочатку було зображення куба, схожого на той, що лежав на столі. На екрані світився напис: “Об’єкт К-31”. Проте Павло помітив, що куб на зображенні виглядав дещо інакше. Його поверхня була менш рівною, з легкими тріщинами, а кольори здавалися більш приглушеними.
"Що це за об'єкт?" — подумав Павло, уважно роздивляючись екран.
Раптом зображення змінилося. Тепер на екрані з’явилося точне відображення куба, що лежав на столі перед ним. Новий напис світився яскраво: “Прототип копія К-31 В-0112”.
У кімнаті запанувала напружена тиша. Павло зробив крок до столу і, намагаючись зрозуміти, що відбувається, торкнувся поверхні куба. Від дотику куб злегка затремтів і видав слабкий, але чіткий звук, схожий на низьке гудіння. Із середини куба почало проникати слабке світло, яке повільно набирало інтенсивності, наче жива істота пробуджувалася зі сну.
На очах у Павла куб піднявся в повітря, наче невидима сила відірвала його від столу. Світло всередині стало пульсувати, відкидаючи дивні відблиски на стіни.
Грім затамував подих, спостерігаючи, як куб почав збільшуватися в розмірах. Його грані розширювалися, а кути згладжувалися, поки він не став схожим на ідеальну сферу, яка швидко оберталася. Рухи були настільки стрімкими, що здавалося, ніби куб поглинає простір довкола.
Тривожне гудіння посилювалося. Раптом освітлення в кімнаті змінилося — білі лампи згасли, поступившись місцем тусклому червоному світлу. Звуковий сигнал тривоги прорізав тишу, заповнюючи простір різкими, механічними нотами.
"Що це за чортівня?" — подумав Павло, відчуваючи, як серце калатає в грудях.
У той самий момент у кімнаті пролунала чітка, беземоційна фраза, що немов лунала з усіх стін. Жіночий голос, позбавлений будь-яких емоцій, оголосив:
«Зафіксовано аномалію у секторі дванадцять, сигнатура об'єкта К-31. Усьому персоналу оголошено евакуацію. Сектори одинадцять, дванадцять та тринадцять будуть перекриті через три хвилини.»
Грім відчув, як холодний піт виступив на лобі. Серце билося з неймовірною швидкістю, але він не міг відвести погляду від куба, що тепер пульсував яскравим світлом, зростаючи в розмірах. Звуковий сигнал тривоги лунав у нього в голові, немов тло для чогось значно більшого і страшного.
Раптом пролунало ще одне повідомлення, яке змусило серце Павла завмерти.
«Задіяно систему аварійного блокування.»
Кімната була заповнена глухим гудінням, а потім усе навколо наче замерло. Всі двері різко замкнулися з клацанням, і Павло відчув, як їх герметичні механізми щільно фіксуються на місці. Тепер йому не було куди йти, і кожен його рух здавався обмеженим. В кімнаті стало тихо, та лише тривожне гудіння вказувало на те, що все ще не скінчилось.
Павло був шокований, і його руки тремтіли, але його увагу знову привернув куб. Він різко перестав обертатися, ще кілька митей і світло всередині його згасло, наче щось раптово зламалося. Тією ж миттю куб з гучним грюкотінням упав на підлогу, створивши звук, що відгукнувся від стін. Цей різкий шум порушив важку тишу, що нависла над приміщенням.
Павло не міг зрозуміти, що сталося. Це була якась непередбачувана зміна в патерні куба, або ж реакція на його дії? Все відбувалося занадто швидко, і він не встигав усвідомити, як саме потрапив у цю ситуацію.
Павло стояв, оціпенівши від шоку, не в змозі повірити в те, що відбувається. Його думки були розрізнені, а відчуття реальності – розмитими. Він не мав ані сил, ані часу, щоб усвідомити весь масштаб того, що відбувалося. Всі звуки навколо здавалися йому далекі й нечіткі, ніби він був у другій реальності.