Проєкт С0н: фрагменти правди

Частина 2: "Повернення до реальності"

Павло сидів, намагаючись осмислити все, що з ним сталося, але його не покидало відчуття, що це все не може бути реальним. Сумління в голові, що виникло після останніх подій, не давало йому спокою. Це було як нескінченна тривога, яка не залишала місця для спокою. Згодом, коли перші сонячні промені проникли в кімнату через вікно, він зауважив, як світло повільно ковзає по стінах, освіжаючи простір, наповнюючи його теплом. Він відчув це тепло на обличчі і зрозумів, що, можливо, йому просто потрібно відпустити все ці нав'язливі думки, хоч на кілька хвилин.

— Отже, буду вирішувати проблеми по мірі їх надходження, — промовив він тихо, наче намагаючись заспокоїти себе. Він відчув, як його тіло трохи розслабляється, немов змирившись із рішенням не боротися з неможливим. Йому було складно визнати, що більшість цих подій поза його контролем. Згодом Грім знову поглянув у вікно, де небо було вже значно світліше, а перші птахи летіли в бік горизонту. Можливо, день принесе відповіді, а може, просто ще одну низку запитань.

Оскільки розслідування його зникнення ще тривало, на роботі вирішили дати йому кілька днів відпустки, щоб він зміг оговтатися від останніх подій. Колеги, з якими він працював останніми місяцями, виглядали збентеженими і здивованими, коли він знову з'явився на роботі. Вони, звісно, не могли зрозуміти, що саме з ним сталося, але жоден із них не смів поставити прямі запитання. Павло просто проковтнув своє нерозуміння і вирішив використати цей час для себе.

Йому було складно залишатися вдома, де кожен кут нагадував про те, що сталося. Тому він вирішив провести день за покупками. Він не потребував нічого конкретного, просто потребував руху, який би відволік його від роздумів. Вийшовши на вулицю, він відчув, як прохолодне повітря різко обвіяло його обличчя, а сонце було вже достатньо яскравим, щоб дати надію на нормальний день.

В супермаркеті серед численних полиць з товарами він заходив з одного відділу в інший, мимоволі вибираючи все, що привертало його увагу. Перший раз після всіх цих подій він відчув себе майже нормально, як звичайна людина, що просто зайшла за покупками. І все ж, думки невідривно повертали його до того загадкового світу, до дерева, до Рататоска. Чи не зійшов він з розуму? Чи все ж став частиною чогось грандіозного і незбагненного, що виходить за межі будь-яких уявлень, навіть, порушуючи закони реальності?

Павло помітив банку з кавою на полиці. Його погляд затримався на етикетці, і він замислився на мить: «Мені поки краще не спати». Без зайвих роздумів він схопив банку, відчуваючи, як її вага додає йому відчуття земної реальності. Здавалось, простий вибір став важливим моментом у його внутрішньому світі. Він вирішив, що кава може допомогти йому зібратися з думками.

Невдовзі Павло, не бажаючи залишати нічого на волю випадку, придбав величезну кількість цього напою. Відчуття нереальності, яке не покидало його, змушувало шукати будь-які способи відстрочити мить, коли йому доведеться знову опинитися в невідомому місці — у світі, де звичні закони реальності більше не працюють.

Опісля Павло блукав торговими кварталами, намагаючись хоч якось звикнути до реальності, яка продовжувала ковзати у його свідомості, ніби щось неясне, що не можна потримати в руках. Після кількох годин безцільного блукання він натрапив на магазин, що спеціалізувався на зброї.

Як тільки його погляд впав на вітрину з витонченими пістолетами та бойовими ножами, йому раптом осяяло: «Якщо мені доведеться відправитись невідомо куди, то краще хоч якось озброїтись».

Він зупинився біля дверей, ще кілька хвилин вагаючись, і вже через мить потрапив у простір, що пахнув металом та шкірою. Полички були заповнені різноманітними предметами — від компактних пістолетів до важких мечів, від тактичних ножів до пристроїв, які Павло не міг одразу ідентифікувати. Усе це виглядало настільки незвично, що, здавалось, навіть холодне світло в магазині підкреслювало зловісність цього вибору.

Грім вирішив, що громіздка зброя йому не підійде — з нею спати було б просто неможливо. Він не мав наміру носити важкі пістолети чи гранати, адже мав йти на невідоме, і йому потрібна була легкість і мобільність. Тому його вибір зупинився на тактичному ножі з міцним лезом, що легко вміщувався в руці, і мініатюрному пістолеті, який можна було приховати у внутрішній кишені. Обидва предмети були практичними і, в разі потреби, могли б стати його порятунком у критичній ситуації. Павло закинув зброю у рюкзак, відчуваючи, як їх вага додає відчуття надійності у його ситуацію. І з цим, як з якимось символом, він вирушив далі, навіть не знаючи, що чекає попереду.

Решту дня Павло провів у безцільних блуканнях, намагаючись відволіктися від нав'язливих думок про те, що чекає його попереду. Він не наважувався задумиватися про майбутнє, а більше про те, як хоч якось відстрочити неминуче.

І ось увечері, коли ніч уже давно поглинула місто, а годинник уже показував далеко за опівніч, Павло намагався не спати. Він пив каву з неймовірною кількістю цукру, сподіваючись, що це допоможе йому залишатися бадьорим. Він робив це не стільки для енергії, скільки для того, щоб уникнути сну, який, здавалось, наближався невідворотно.

Якийсь час все йшло навіть дуже добре: Грім відчував себе бадьорим і навіть забув про сон. Проте, десь під ранок, коли перші промені сонця ось-ось повинні були торкнутися дахів будинків, він відчув, як важкість тіла та м'язів почала тиснути на нього.

Незважаючи на все, скільки б кави він не випив, ситуація не змінювалась. Втома та сонливість все більше брали верх. І врешті, зрозумівши, що він не здатний протистояти цьому, Павло схопив пістолет та ніж, що лежали на столі, швидко засунив їх за пазуху, і остаточно піддався сну.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше