Глава 34. Підземна гонитва та Зала Матриць

Сцена 1. Тіні підземного тунелю

Склепіння тунелю Південного Перевалу тиснуло своїми масивними базальтовими арками. Тут не було снігу, лише сирий, важкий холод, просочений кіптявою від відпрацьованого ефіру та гострим запахом гарячого мастила.

Гуркіт механічного тягача попереду лунав у вузькому кам'яному просторі мов безперервний грім. Важкий тривісний фургон Синдикату лишав на кам'яній підлозі глибокі подряпини, а з його вентиляційних решіток виривалися клуби фіолетової пари — ознака того, що машиніст витискав із магічного котла останній резерв.

Макс і Лада бігли слідом, лишаючись у тіні бічних ніш. Срібна Печатка на долоні Наглядача блідо мерехтіла, реагуючи на колосальну концентрацію шлаку Порожнечі попереду.

— Вони підходять до південних воріт Верхнього Міста! — прокричала Лада крізь гуркіт двигуна. — Якщо ворота закриються за фургоном, гарнізон Синдикату заблокує тунель!

— Вони не закриються, — Наглядач на бігу вихопив з-за пояса останній срібний заземлювач, який залишився після диверсії на «Смику». — Ладо, мені потрібен твій найсильніший точковий розряд. Не в котел, а в задню вісь фургона! Пригальмуємо їх біля самого підйому!

Дівчина збігла на кам'яний парапет, підхопила внутрішній електричний потенціал сирого підземелля й з розмаху спрямувала блакитну дугу прямо в заземлювач, який Макс із силою кинув у колісний вузол фургона.

Стався короткий, сліпучий спалах. Задня вісь тягача з диким залізним скреготом заклинила. Важкий фургон розвернуло поперек тунелю, і він із нищівним тріском врізався в опорну колону за п'ятдесят метрів від виходу на плато Верхнього Міста.

Сцена 2. Поріг Верхнього Міста

З понівеченої кабіни фургона вискочили троє вцілілих найманців у шлакових панцирах. Але вони навіть не встигли підняти свої пневматичні піки — Макс скоротив відстань за дві секунди. Його Клинок Мовчання зробив три блискавичні напівкруги, і позбавлені живлення панцирі найманців рухнули на каміння брухтом.

Проте головна небезпека була всередині броньованого відсіку.

Двері фургона вибухнули зсередини, і звідти випала масивна чавунна цистерна, вкрита пульсуючими фіолетовими жилами. З мікротріщин на її корпусі вже витікав концентрований шлак Порожнечі, який роз'їдав базальтові плити підлоги.

— Вона розгерметизована! — Лада відскочила назад, закриваючи обличчя рукавичкою від отруйного випаровування. — Якщо цей шлак випарується повністю, отруйна хмара накриє всю Центральну Архівацію через вентиляцію!

Макс підійшов до цистерни. Срібло в його венах відгукнулося гострим болем, але він міцно притис свою палаючу долоню з Печаткою прямо до тріщини на чавунному корпусі.

— Срібло задрукує прорив... але мені потрібне твоє Поле Стабілізації, Ладо! — вигукнув він.

Дівчина опустилася поруч на коліна. Вона охопила руки Наглядача своїми долонями, випускаючи м'яке, рівне грозове сяйво, яке зв'язувало Срібне світло й не давало йому розсіятися під тиском Порожнечі.

Срібло й Гроза знову сплелися в єдиний щит. Тріщина на цистерні почала затягуватися суцільною металевою кіркою, а фіолетовий дим поступався місцем чистому, білому озону.

Коли останній спалах згас, цистерна була надійно запечатана. Загроза вибуху минула, але попереду, за розбитими воротами тунелю, їх зустрічав новий, ще величніший і моторошніший простір.

Сцена 3. Зала Матриць

Вони вийшли з тунелю й зупинилися на краю величезного внутрішнього балкона.

Перед ними відкривалася Зала Центральної Архівації — гігантський підземний амфітеатр, стіни якого сягали сотень метрів у висоту. Вузенькі містки, висічені з білого мармуру, перепліталися в складну геометричну мережу. Але найголовніше розташовувалося в центрі.

Там, у невагомості над глибокою прірвою, повільно оберталося Обертальне Сховище — грандіозна кришталева сфера, всередині якої ширяли тисячі сяючих срібних кристалiв. Це були Первинні Матриці всіх Наглядачів і Опікунів, які коли-небудь складали Присягу Заходу.

— Ми встигли... — тихо мовила Лада, зачаровано спостерігаючи за тихим світлом тисяч кристалiв. — Вони цілі.

— Не зовсім, — похмуро мовив Макс, указуючи на протилежний місток.

На центральній платформі перед кришталевою сферою стояла постать у розкішному довгому кунтуші, гаптованому срібними й чорними нитками. Його обличчя ховалося під залізною маскою без прорізів для очей, а в руках він тримав масивний вакуумний жезл, від якого до Сховища тягнувся тонкий фіолетовий промінь.

Це був Архиваріус Магістрату — головний аналітик Синдикату, який керував процесом переписання Матриць.

— Запізно, Наглядачу, — лунав металевий, позбавлений емоцій голос Архиваріуса, що луною відбивався від мармурових стін. — Перша сотня Матриць уже прийняла код Порожнечі. Вони більше не належать Закону. Тепер вони належать новому порядку!

Збігаючи по мармурових сходах, з усіх боків на платформу почали виходити постаті, огорнуті напівпрозорою тіньовою аурою. Це були Тіньові Аватари — дзеркальні копії полеглих воїнів, активовані спотвореними Матрицями.

Вони витягли свої дзеркальні клинки й повільно ступили на місток, перекриваючи шлях до Сховища.

Сцена 4. Рішучий вибір

Макс став попереду Лади, міцніше стискаючи Клинок Мовчання. Срібна Печатка на його долоні палала яскравим, рівним світлом, що розрізало напівтемряву Зали.

— Нам потрібно розірвати зв'язок між жезлом Архиваріуса й Сховищем, — сказав Наглядач, не зводячи очей із Тіньових Аватарів. — Якщо знищити жезл, спотворені Матриці перезавантажаться й повернуться до початкового стану.

— Я проб'ю тобі шлях крізь Аватарів, — Лада стала поруч, і її долоні спалахнули потужними грозовими розрядами. — Але в тебе буде лише один шанс для удару!

— Мені вистачить одного, — відповів Макс.

Вони перезирнулися, відчуваючи повну взаєморозуміння без зайвих слів. Позаду залишилися засніжені каньйони, руїни «Смику» та крижані кручі Південного Перевалу. Попереду була головна мета їхнього шляху — порятунок спадщини Першого Закону та майбутнього всього Західного Перевалу.