Глава 31. Фазовий Стрибок

Внутрішні палуби «Валькірії» вібрували від низького, глибокого гулу, який відрізнявся від звичайного шуму іонних двигунів. Це був новий звук — акустична симфонія Психо-Фазового Резонатора Фурлінгів. Кожен шпангоут крейсера, кожен кабель та елемент броні, збагачений нейтрієво-кристалічним сплавом, транслював мікро-вібрації, що узгоджувалися з біоритмами екіпажу.

У медичному відсіку корабля панувало напівтемне сріблясте світло. Марк Валент лежав у регенеративній капсулі Асґардів. Прозорий гелевий розчин, насичений мікро-нанітами медицини прадавніх, поступово відновлював розтрощені ребра та знімав наслідки важкого контузійного удару.

Поруч із капсулою стояв доктор Леві. Вчений швидко перегортав голографічні екрани, на яких відображалися показники життєдіяльності капітана та діаграми синхронізації бортових систем.

— Тканини зростаються з дивовижною швидкістю, Марку, — мовив Леві, не зводячи очей із графіків. — Завдяки полю, яке випромінює Еліра, регенерація прискорилася у вісім разів. Ще п'ятнадцять хвилин — і ти зможеш стати на ноги. Проте тиск на твій хребет під час майбутнього фазового стрибка буде колосальним.

Марк повільно розплющив очі. Прозорий купол капсули безшумно відійшов убік, і гель миттєво випарувався з його шкіри під дією теплих повітряних струменів. Капітан сів, важко дихаючи і мацаючи тугий, але вже безболісний бік.

— У нас немає п'ятнадцяти хвилин, Артуре, — мовив Валент, опускаючи ноги на титанову підлогу. — Що із завантаженням Матриці Оріона?

— Синхронізація повністю завершена, — у розмову втрутився Асґард Тор, який увійшов до медичного блоку. Його великі темні очі відбивали золотаві спалахи бортових консолей. — Карта просторових викривлень Фурлінгів покриває не лише нашу галактику, а й міжгалактичний простір аж до периферії Пегаса. Вони створили мережу підпросторових тунелів, які спираються на так звані «висячі вузли».

— Що це за вузли? — запитав Марк, одягаючи новий тактичний костюм без пошкоджених елементів броні.

— Енергетичні аналоги Октагонів, закладені у ядра згасаючих зірок та згустки темно матерії, — пояснив Тор. — «Валькірія» не просто розганятиметься до надсвітлової швидкості. Корабель увійде у фазовий зсув, ставши «невидимим» для звичайної матерії та гравітаційних колодязів. Ми пройдемо крізь простір, мов голка крізь тканину.

Марк вийшов із медичного блоку і попрямував на місток.

На головному командному містку «Валькірії» панувала робоча напруга. За тактичною консоллю сиділа Тінь. Її ліва рука була зафіксована у легкому титановому лонгеті, проте права впевнено керувала системними сенсорами. Молот закінчував перевірку нових іонних магазинів для важкої зброї, розкладених у кріпленнях броневоротів.

У центрі містка стояла Хранитель Еліра. Її прозора, сяюча фігура зливалася з центральним кристалом навігації.

— Капітане на містку, — пролунав її м'який голос у свідомості кожного бійця. — Ми готові розкрити Браму Оріона. Проте ви мусите знати: у галактиці Пегас нас чекає не просто група Реплікаторів. Координати вказують на реліктовий мегаполіс Древніх — Атлантіс-2, який був захоплений Первинною Матір'ю Рою ще під час війни з Рейфами.

— Атлантіс-2? — насупився Молот, підвівши голову від зброї. — Тобто ці залізні клопи захопили ціле місто Древніх і перетворили його на свій інкубатор?

— Саме так, — відповіла Еліра. — Вони використали потужність трьох МНЛ — Модулів Нульової Точки — для створення нескінченного циклу самовідтворення. Якщо ми не знищимо Центральну Матрицю протягом трьох годин після нашого прибуття, Рой завершить будівництво міжгалактичного флоту зі сплаву нейтрієві і темної матерії. Тоді ні Земля, ні Асґард, ні рештки інших цивілізацій не зможуть їх зупинити.

Марк зайняв капітанське крісло в центрі містка і втиснув ремені фіксації:

— Усіх бійцям — прийняти штурмові позиції. Молот, Тінь — перевірка герметичності костюмів. Леві, Тор — підготувати реактор до прориву.

— Реактор виведено на триста відсотків базової потужності! — доповів Леві з інженерного пульта. — Кристали Фурлінгів тримають резонанс!

— Тор, розкрити фазовий щит, — скомандував Марк.

— Запуск, — коротко відповів Асґард, пересуваючи кристалічний слайдер.

За прозорим бронесклом містка пейзаж розтрощеного посадкового майданчика Аркадії-3 почав спотворюватися. Фіолетові хмари та сірий базальт покрилися мережею світлових заломлень, наче корабель занурювався під товщу кришталево чистої води. Носова секція «Валькірії» випромінила потужний зелено-сріблястий промінь, який розітнув простір перед кораблем, розкриваючи вертикальну тріщину, за якою вирувала нескінченна зоряна безодня.

— Вхід у фазовий тунель через три... дві... одну... — відрахувала Тінь.

Корабель здригнувся від неймовірного прискорення. Проте замість звичного перевантаження бійці відчули дивне відчуття невагомості та легкості. Зорі за вікном витягнулися не в білі лінії надсвітлового стрибка, а перетворилися на складні геометричні фрактали — мережу Оріона, що з'єднувала тисячі галактик світловими нитками.

«Валькірія» летіла крізь міжгалактичну безодню зі швидкістю, яка перевищувала будь-які відомі технології Асґардів чи Ґоа'улдів.

— Час у тунелі — сорок хвилин, — повідомив Леві, не випускаючи з рук планшета. — За цей час ми мусимо розробити план штурму Атлантіса-2.

Тор вивів у центр містка об'ємну голограму велетенського міста-корабля Древніх. Воно нагадувало сніжинку з п'ятьма масивними променями-вежами, що розходилися від центральної шпиля. Проте поверхня цього рукотворного дива більше не сяяла благородним золотом Древніх. Вона була вкрита похмурою, темно-сірою біо-механічною наростю Реплікаторів. Центральна вежа була оповита джгутами з чорних кубів, які пульсували зловісним червоним світлом.

— Основне джерело живлення — центральне ядро під Головною Вежею, — вказуючи на голограму, мовив Тор. — Там розташовані три Модулі Нульової Точки. Реплікатори створили навколо них захисний фазовий бар'єр. Звичайний обстріл з орбіти не дасть жодного результату — енергія вибуху лише поглинеться МНЛ і прискорить вихід рою.