Глава 29. Залізна варта

Холодний, насичений важкими інертними газами вітер Аркадії-3 гоняв по базальтовій платформі хвилі темно-сірого попелу. Пурпурова хмарна завіса над гірським хребтом ставала дедалі щільнішою, занурюючи мегалітичний форпост Фурлінгів у глибокі, похмурі сутінки.

З глибини підземних верфей лунав низький, ритмічний гул. Це працювали прадавні автоматичні синтезатори матеріалу: молекулярні маніпулятори зрізали пошкоджені пластини титаново-нейтрієвої броні з носової частини «Валькірії», нарощуючи нові, збагачені кристалічною матрицею Фурлінгів контури. На самому носі корабля вже з'являлися обриси сріблясто-зеленого Психо-Фазового Резонатора, який бліднув і спалахував у повній синхронії із пульсацією Симфонічного Реактора.

Проте ціною цього відновлення була повна вразливість. Зовнішні оборонні пілони «Сімфонія-4» завмерли, їхнє сяйво згасло, а монолітні кристали втягнулися назад у базальтові гнізда на вершині скелі.

Марк Валент стояв біля крайнього силового пілона посадкового майданчика, затягуючи ремені тактичного розвантаження. Його обличчя під прозорим забралом шолома було суворим, на щоці темнів свіжий шрам від плазмового опіку, але в очах не було й тіні вагання.

— Перевірка каналів зв'язку, — пролунав сухий голос капітана в навушниках. — Молот, статус оборонного рубежу?

За п'ятдесят метрів попереду, прямо біля вузького проходу між двох базальтових круч, Молот закінчував монтаж важкої автоматичної турелі, знятої з нижньої палуби «Валькірії». Кулеметник затиснув у зубах згаслу сигарету і міцно закрутив фіксуючий болт титанового статива.

— Перша турель зінтегрована з моїм тактичним планшетом, капітане, — відповів Молот, витираючи запеклі від мастила рукавиці об стегно. — Сектор обстрілу — тридцять градусів, боєкомплект — три тисячі збагачених іонно-плазмових елементів. Якщо ці залізяки знову поповзуть крізь щілину, я перетворю їх на суцільний металевий кисіль. Друга турель перекриває лівий фланг.

— Тінь, що на далеких підступах? — запитав Марк, повертаючи голову вбік вершини скелі.

Тінь лежала на вузькому скельному виступі на висоті сорока метрів над розсіченими воротами. Вона повністю зливалася з темним базальтом завдяки активному камуфляжному покриттю свого бронекостюма. Важка гвинтівка з фазовим прискорювачем спочивала на титанових сошках, а її довгофокусний оптичний приціл безперервно сканував пурпурову завісу туману.

— Чорна хмара над північно-західним плато згущується, капітане, — пролунав рівний, позбавлений емоцій голос снайпера. — Вони більше не скидають кубики з неба поодинці. Сканери фіксують формування трьох великих кластерних масивів. Вони збираються у монолітні колони. І... вони змінили структуру матеріалу.

— У якому сенсі? — насупився Марк.

— Їхні нові корпуси не відбивають світло, — пояснила Тінь, коригуючи кратність прицілу. — Вони поглинають інфрачервоне та спектральне випромінювання. Вони вчаться на наших атаках, капітане.

— Вони завжди вчаться, — мовив Валент. — Леві, скільки часу до завершення монтажу Резонатора?

У навушниках затріщав переривчастий від підземних екранів голос доктора Леві:

— Марку! Синтез носової секції завершено на сорок два відсотки! Еліра та Тор зараз завантажують алгоритми Матриці Оріона у центральний іонний комп'ютер корабля. Нам потрібно ще щонайменше п'ять годин! Будь ласка, утримуйте периметр! Якщо процес перерветься зараз, суб-фазовий кристал розпадеться, і ми спалимо всю бортову мережу «Валькірії»!

— П'ять годин буде вашими, Артуре, — відповів Марк. — Працюйте і не відволікайтеся на канонаду.

Капітан рвонув уперед і зайняв позицію біля залишків прадавнього кристалічного бруствера поруч із Молотом.

Чекати довелося недовго.

Пурпуровий туман на північно-західному плато раптово здригнувся. Звук, який пролунав над ущелиною, не був схожий на гуркіт моторів чи тупіт ніг. Це був сухий, шелестячий, металевий шурхіт мільйонів дрібних деталей, які труться одна об одну — наче велетенська сталева змія зсувалася по сухому камінню.

З туману виринули перші колони Первинних Реплікаторів.

Вони більше не рухалися розрізненими зграями павуків. Конструкти сформували три велетенські, п'ятнадцятиметрові трикутні піраміди, які перекочувалися по базальту з дивовижною швидкістю. Кожна поверхня такої піраміди складалася з щільно підігнаних один до одного чорних кубів, а на ребрах пульсували криваво-червоні енергетичні нитки.

— Оце так геометричний жах! — закричав Молот, падаючи за щиток турелі і вдавлюючи спускову клавішу.

Важка турель ожила, вивергаючи довгу, суцільну лінію блакитного іонного вогню. Перші плазмові заряди вдарили в носовий грань центральної піраміди. Метал задимився, десятки кубів розпалися на розплавлені шматки, проте піраміда навіть не сповільнила хід. Замість того, щоб зупинитися, вона розкрилася, наче бутон темної квітки, випустивши зі свого нутра сотні швидкісних біо-механічних гончаків.

Ці істоти пересувалися на чотирьох довгих, схожих на леза кінцівках, а замість голів мали високочастотні дезінтеграційні випромінювачі.

— Контакт! Дистанція — двісті метрів! — закричала Тінь.

Гримокнув важкий постріл її гвинтівки. Енергетичний промінь пробив переднього гончака наскрізь, викликавши ланцюгову реакцію, яка розірвала ще трьох сусідніх істот. Проте решта зграї миттєво розсипалася по стінах ущелини, оминаючи пряму зону обстрілу турелі.

— Вони йдуть по стелі! — застеріг Марк, розвертаючись і відкриваючи вогонь зі свого автомата.

Він вів вогонь короткими, хірургічно точними чергами. Нейтрієві кулі розривали суглоби залізних гончаків, змушуючи їх зі страшним гуркотом падати з п'ятнадцятиметрової висоти на базальтову підлогу. Проте натиск ворога лише зростав.

Один із гончаків перестрибнув через бруствер і впав прямо на турель Молота, намагаючись перегризти дезінтеграційними жалами збройовий блок.

— Ах ти ж залізяка триклята! — заричав Молот.

Кулеметник вихопив із стегнового чохла важкий тактичний топік із вібро-лезом із титанового сплаву і потужним, розмашистим ударом розрубав припаденого Реплікатора навпіл. Розпечене мастило та іскри забризкали забрало його шолома, але Молот одразу ж відкинув ногою димлячий корпус і знову схопився за важелі турелі.