Глава 27. Попеляста навала

Повітря всередині тридцятиметрового тунелю, що вів від Центрального Симфонічного Реактора до зовнішніх базальтових воріт Аркадії-3, розжарилося за лічені секунди. М'яка бурштинова підсвітка підлоги остаточно поступилася місцем пульсуючим багряним смугам аварійного протоколу. Кожен крок Марка Валента відгукувався луною від закруглених біо-кристалічних стін, які тепер злегка вібрували, немов реагуючи на низькочастотний гуркіт зовні.

Капітан біг уперед, відчуваючи, як важка штурмова броня тисне на плечі, а важке дихання лунає всередині герметичного шолома. На тактичному дисплеї його забрала схематична карта форпосту тріпотіла від червоних точок, що з'являлися на зовнішній посадковій платформі з дивовижною швидкістю.

— Молоте, відповідай! — закричав Марк у канальний зв'язок, перестрибуючи через уламки прадавніх турелей. — Яка ситуація біля шлюзу?!

З динаміка пролунав сухий тріск перешкод, за яким послідувала довга, безперервна черга важкого плазмового кулемета і вибух термобаричного заряду.

— Капітане! Вони вже тут! — хрипко рявкнув Молот. У його голосі чувся дикий, бойовий азарт, вимішаний із важкою втомою. — Це якась бісова чорна маса! Вони не біжать, вони... перекочуються! Велетенські хвилі з мільйонів темних кубиків! Вони обпираються на корпус «Валькірії»! Я спалив першу шеренгу іонними зарядами, але ці тварюки поглинають уламки своїх же і стають лише більшими!

— Не підпускай їх до технологічних роз'ємів корабля! — скомандував Валент, вибігаючи на фінішну пряму коридору. — Якщо вони проникнуть у реакторний відсік «Валькірії», вони здетонирують суб-просторовий контур!

— Намагаюся, капітане! Але їх тут тисячі!

Марк вискочив крізь розсічені ворота прямо на посадковий майданчик і на мить завмер від побаченого.

Пурпуровий туман Аркадії-3 був розірваний велетенськими чорними смерчами. З неба, прямо крізь щільні хмари, валом падали монолітні геометричні блоки із синяво-чорного металу. Вдаряючись об базальтову платформу, вони не розліталися на шматки, а миттєво розпадалися на мільярди дрібних, розміром з кулак, сегментованих паукоподібних модулів.

Це були Первинні Реплікатори. Вони суттєво відрізнялися від тих, із якими розвідгрупа «Альфа» зіштовхувалася у секторах Ґоа'улдів. Їхні корпуси не сяяли відполірованим хромом чи титановим блиском — вони були матово-чорними, здатними поглинати світло й електронні промені сканерів. У центрі кожного модуля пульсувало вузьке, розжарене добіла фіолетове око.

На краю платформи біля похилого трапа «Валькірії» Молот стояв, наче залізний титан. Його кулемет безперервно вивергав довгі снопи сліпучого блакитного вогню, випалюючи цілі просіки у чорному морі Реплікаторів. Навколо кулеметника вже утворився високий вал із розплавленого, димлячого шлаку, проте нові й нові хвилі механічних істот перестрибували через мертві корпуси своїх сородичів, намагаючись дістатися до ніг бійця.

— Молот, ліворуч! — закричав Марк, піднімаючи карабін.

Високочастотна черга з модернізованого автомата Валента розсікла повітря. Збагачені нейтрієві кулі розривали Первинних Реплікаторів на частини, перетворюючи їх на марний металевий пил. Марк боковим зором помітив, як із трьох боків до посадкового майданчика підтягуються велетенські, п'ятиметрові конструкти — Реплікатори збиралися у важкі штурмові особини, що нагадували гігантських скорпіонів із масивними плазмовими жалами.

— Тінь, ти бачиш цих триклятих скорпіонів?! — вигукнув Марк, розвертаючись і відкриваючи вогонь по найближчому з них.

— Бачу! — пролунав холоднокровний голос снайпера у навушниках. — Займаю кут огляду з верхньої балюстради. Тримайтеся, капітане!

З боку розсічених воріт, де на висоті двадцяти метрів висіла кристалічна балюстрада, спалахнув рожевий промінь важкої гвинтівки. Енергетична куля із підсиленим фазовим сердечником влучила прямо у центральне сопло першого скорпіона. Велетенський конструкт на мить завмер, його фіолетове око гарячково запульсувало, а потім він вибухнув, розпадаючись на мільйони мертвих кубиків, які розлетілися по базальтовій підлозі.

— Є один! — мовила Тінь. — Але з півночі наближається ще одна хвиля! Вони намагаються оточити «Валькірію»!

— Капітане, мій кулемет перегрівається! — вигукнув Молот. Його зброя видала важкий, сиплячий звук, і ствольний блок заклинило від розпеченого металу. — Заміна ствола займе двадцять секунд!

— Прикриваю! — Марк рвонув уперед, стаючи плечем до плеча з кулеметником.

Валент висмикнув із тактичного пояса дві підсилені іонні гранати Фурлінгів, які вони отримали перед вильотом із Цитаделі, і закинув їх у найщільніше скупчення чорних павуків. Два сліпучі блакитні спалахи вдарили по платформах, розриваючи просторову тканину на кілька метрів навколо. Сферичний високочастотний імпульс здер шар Реплікаторів, немов сухе листя, деактивуючи їхні внутрішні суб-просторові ядра.

Проте на місце знищених одразу ж накочували нові сотні. Вони рухалися зі страшною, математично розрахованою злагодженістю. Частина з них почала підніматися по вертикальних стінах скелі, збираючись над воротами, щоб відрізати розвідгрупі шлях назад до підземного атріуму.

— Вони перекривають відхід! — зауважив Молот, одним потужним рухом вбиваючи новий ствольний блок у кулемет і засмикуючи затвор. — Якщо ми залишимося тут, вони просто засиплять нас своїми тілами!

— Леві, як просувається перезапуск оборонних систем?! — закричав Марк у загальний канал. — Нам потрібна вогнева підтримка, або від форпосту залишиться купа брухту!

У навушниках пролунав гарячковий голос вченого, на тлі якого чути було тихий, ритмічний передзвін кристалічних панелей та спокійні ментальні команди Еліри:

— Марку! Тор підключив Симфонічний Реактор до головного розподільного вузла! Еліра знімає блоки первинного захисту! Нам потрібно ще декілька секунд, щоб перенаправити енергію на зовнішні бастіони!

— У нас немає цих секунд! — відрізав Марк, відстрілюючи останній магазин і вихоплюючи з кобури важкий фазовий пістолет.