Розділ 1

- Привіт, милий, - мій голос ледь пробивається крізь стіну гучного, важкого басу, що гримить на тому кінці телефону. Здається, там якась вечірка. - А ти де? - вигукую голосніше, майже зриваючись на крик, щоб Андрій мене хоч якось почув.

- Вибач, повтори, мила! Зажди, зараз я вийду, - у слухавці чути якийсь шум, сміх і тупіт. - Чекати доводиться кілька нескінченних хвилин, поки гуркіт нарешті стихає, змінюючись відносною тишею.

- Так, слухаю тебе, Настю, - його голос звучить весело та розслаблено.

- Ти де? - мій тон зовсім відрізняється від його.

- Я заїхав з клієнтами до клубу! Можеш мене привітати, я закрив сьогодні просто шалену угоду! - за цим піднесеним, розслабленим голосом я чітко чую, що Андрій уже встиг непогано відсвяткувати. В цьому нема нічого поганого, адже він ніколи не мав проблем з алкоголем. 

Я, звісно, щиро рада за нього, такі перемоги бувають рідко. Але всередині все одно неприємно коле. На сьогодні у нас взагалі-то були зовсім інші, спільні плани. І про те, що вони скасовуються, мене чомусь «забули» попередити.

- Вітаю, милий, - намагаюся, щоб голос звучав щиро, хоча в душі я ображаюсь на нього. — Але… ти забув, що у нас сьогодні зустріч? Я стою і чекаю на тебе.

Я міцніше загортаюся в пальто, намагаючись сховатися від різкого, пронизливого вітру, який, здається, продуває мене наскрізь. На вулиці страшенно холодно.

- Вибач, мила, зовсім вилетіло з голови…

Ну прекрасно, - проноситься в голові гірка думка. - Я їхала майже годину в інший кінець міста, шоб почути, що в Андрія є важливіші справи.

- Ти ж можеш сама зустрітися? Я тобі цілком довіряю, - безтурботно продовжує він.

- Милий, та я в цих справах взагалі нічого не тямлю! - паніка таки проривається назовні, і я стискаю вільну руку в кулак. - Мені страшно, мені важливо, щоб ти був поруч, щоб підтримав… - я роблю глибокий вдих, намагаючись опанувати емоції. Ну ж бо, заспокойся, ніякої трагедії не сталося, кожен може забути. Не треба влаштовувати скандал на рівному місці. - Можливо, я попрошу, щоб нас трохи зачекали, а ти приїдеш? Ну, будь ласка.

- Не можу, Настю, - його тон стає трохи роздратованим. - У мене тут важливі клієнти, і мені ще годину точно треба бути з ними, генеральний особисто попросив. Піди сама, це ж просто перша, ознайомча зустріч. А далі я підключуся, буду поруч, обіцяю.

У його словах є залізна логіка, проти якої не попреш. Мені залишається тільки ковтнути образу й погодитися. Зрештою, що найгіршого може статися на звичайній зустрічі?

- Добре… Вдома відсвяткуємо успішне закриття твоєї угоди.

- От і розумниця! Все, я побіг, бо мене вже шукають. Вдома про все поговоримо!

Короткі гудки. Він навіть не дочекався, що я відповім. Просто завершив розмову. Ну прекрасно. Просто неймовірно. Роблю глибокий вдих та повільний видих, налаштовую себе на розмову в якій я нічого не тямлю, а виявляється треба бути готовою до всього. Життя любить сюрпризи. Вкотре переконуюсь, що варто розраховувати на себе. 

Хоч ми з Андрієм ще не одружені, але ми плануємо будівництво спільного будинку, від коли моя бабуся залишила мені у спадок хатину в селі поруч із містом. Я завжди мріяла про свій власний будинок, коли дізналась, що бабуся заповіла мені будинок вирішила, що не буду його прадавати, а збережу його як пам'ять. 

Будинок старенький, зовсім без зручностей і відчайдушно потребував капітального ремонту. Проте він має дві беззаперечні переваги: затишне зелене подвір'я та просто чудове розташування. Саме тому сьогодні я домовилася про зустріч із будівельною компанією, яка спеціалізується на реконструкції та переплануванні. Раніше я нічого про них не чула - фірму порадила колега по роботі. В інтернеті про них відгукувалися добре, та й ціни здалися цілком помірними, на відміну від космічних прайсів інших забудовників. У мене були певні накопичення, у Андрія також, але якби я звернулася до відомих, іменитих брендів, наших спільних грошей не вистачило б навіть на фундамент.

Офіс компанії розташувався на іншому кінці міста. Переступивши його поріг, я була приємно вражена: сучасний ремонт, стильні дизайнерські рішення, кругом чистота й ідеальний порядок. Такий мінімалістичний та практичний стиль мені дуже імпонував, тож у душі з'явилася надія, що ми спрацюємося.

Я швидко відшукала потрібний кабінет і легенько постукала.

- Добрий вечір, Світлано. Ми домовлялися про зустріч, - привітно промовила жінка, яка сиділа за робочим столом.

На вигляд їй було трішки за п'ятдесят. Вона мала розкішне густе волосся, витончені манери та надзвичайно теплу, привабливу посмішку.

- Добрий вечір. Анастасія, правильно? - запитала я, переконуючись, що не переплутала ім'я.

- Усе правильно, - кивнула вона у відповідь. - Рада знайомству, проходьте, сідайте.

- Дякую, я теж, - відповідаю, сідаючи на зручне крісло навпроти.

Світлана відкрила на комп'ютері теку, в якій я впізнала свої креслення та фотографії будинку, і приязно глянула на мене.

- Анастасіє, я детально переглянула все, що Ви мені надіслали, врахувала ваші побажання і, знаєте, проект обіцяє бути дуже цікавим! Максим таке просто обожнює.

Я на мить розгубилася, адже зовсім не розуміла про кого йде мова, можливо Андрій щось про це знає, але його тут нема.

- Дякую... - невпевнено всміхнулася я. - А хто такий Максим?

- О, вибачте, не представила одразу, - м'яко засміялася Світлана. - Максим - це керівник нашої будівельної групи і, власне, сам головний будівельник. Його зараз немає на місці, але на цьому етапі він поки й не потрібен. Сьогодні ми з вами узгодимо основні деталі, я маю до вас кілька запитань щодо планування. А далі, якщо все піде за планом, десь за два тижні можна буде розгортати проект і починати роботу.

Я виходила з кабінету в чудовому настрої - з Світланою ми одразу знайшли спільну мову. Залишилися лише деякі технічні питання, які потрібно було узгодити безпосередньо з Максимом, але це відклали на потім, коли він завершить роботу на поточному об'єкті.