Глава 19

Глава 19. Ритм двох сердець

Шлюз десантного ангара «Ахерона» зачинився з важким, металевим притиском, відрізаючи нас від холодної порожнечі космосу. Коли вирівнявся тиск, і з шипінням увімкнулася примусова вентиляція, я нарешті зняла шолом. Повітря орбітальної станції — стерильне, сухе, позбавлене будь-яких природних запахів — після вогкої спеки підземель Загреуса здалося мені позбавленим смаку, наче дистильована вода.

Я зробила крок по металевому пандусу вниз. Навіть тут, на станції, де гравітація була вирівняна до стандартної земної, мої ноги все ще відчували фантомний свербіж. Здавалося, під металевими плитами палуби досі пульсували ті гігантські, живі артерії планети, а в моїх м'язах відлунював той самий глибокий, ритмічний удар серця Загреуса.

— Кеп! — гучний, розкотистий бас змусив мене здригнутися і миттєво повернутися до реальності.

Назустріч мені швидким кроком ішов Торвальд.

Я застигла на місці, не вірячи власним очам. Ще кілька годин тому ми заносили його на борт «Мако» непритомним, із розтрощеною грудною кліткою, зламаним ключичним суглобом і тріснутим черепом. Зараз вікінг виглядав так, ніби повернувся не з м'ясорубки, а з елітного курорту. На ньому був чистий тренувальний комбінезон, ліва рука, яка ще недавно безпорадно висіла на пошматованих сухожиллях, тепер упевнено тримала масивний термос із гарячим напоєм. На його обличчі — жодного шрама, лише свіжа, ледь рожева шкіра на скроні, де ще нещодавно зяяла кривава рана.

Медичні нанотехнології майбутнього, інтегровані в регенераційні камери «Ахерона», працювали з вражаючою швидкістю. Вони не просто латали дірки — вони перебудовували пошкоджені тканини на молекулярному рівні, використовуючи резервні копії нашої генетичної матриці.

— Торвальде? — я щиро посміхнулася, оглядаючи його могутню фігуру. — Ти вже на ногах? Я думала, Кенджі триматиме тебе в анабіозі щонайменше до завтра.

— Тримати мене в банці? — реготав рудий гігант, міцно обіймаючи мене за плечі своєю здоровою рукою. Від нього пахло чистим тілом і якимось м'ятним регенераційним розчином. — Кеп, та ті бляшанки-андроїди тільки-но залили мені в кров порцію наноботів, як я відчув такий прилив сил, що ледь не розніс ту кабіну зсередини! Кістки зрослися за сорок хвилин. М'язи — як нові. Клянуся, ці ельфи майбутнього знають толк у ремонті м'яса.

З-за його спини вийшла Кобра. Вона намагалася тримати своє обличчя байдужим, але я помітила, як розслабилися її плечі, і як її темні очі на мить затрималися на широких грудях Торвальда. Вона підійшла, дружньо штовхнула його ліктем під дих, від чого вікінг лише задоволено крякнув, і подивилася на мене.

— Він нив усю дорогу, Максе, — уїдливо зауважила Лора. — Скаржився, що наноботи лоскочуть йому печінку. Але, мушу визначити, зібрали його непогано. Навіть мізки, здається, стали працювати трохи швидше. Хоча тут гарантії ніхто не дає.

— Рада бачити тебе в строю, вікінгу, — сказала я, перехоплюючи свою зброю. — Нам потрібні всі сили. Бо те, що я дізналася внизу... воно повністю міняє правила нашої гри. Збирайте Сірого, Привида, Кенджі та Артема в капітанській рубці. Брифінг через десять хвилин.

Я повернулася, щоб піти до своєї каюти, але в цей момент мій погляд зупинився на Кейтлін.

Вона стояла біля входу в ангар, тримаючи в руках діагностичний планшет. На ній був той самий екологічний комбінезон, волосся кольору темного меду спадало на плечі, але її обличчя... воно було блідим, а сірі очі, які зазвичай світилися ніжністю та емпатією, зараз здавалися холодними, як уламки кришталю на південному полюсі Загреуса.

Вона дивилася на мене. Не просто з полегшенням чи радістю, як дивиться жінка на свого партнера, що повернувся з небезпечного завдання. Її погляд ковзав по моїй броні, затримувався на моєму обличчі, і в цих сірих очах я вперше побачила те, чого ніяк не очікувала зустріти в цій рафінованій дівчині майбутнього.

Ревнощі. Щей не такі, як до іншої жінки чи чоловіка. Це було щось набагато глибше, трансгуманне і лякаюче. Кейтлін, як психобіолог, зчитала мої показники ще до того, як я зійшла з трапа. Вона знала, що зі мною сталося щось фундаментальне.

Я зробила крок до неї, але вона лише коротко, майже офіційно кивнула, розвернулася і швидким кроком попрямувала в бік капітанської рубці, не сказавши мені жодного слова.

Я лише важко зітхнула, відчуваючи, як під моїм комбінезоном знову пробігла хвиля незвичного, суто жіночого хвилювання. Моя нова фізіологія миттєво відреагувала на її холодність, змушуючи серце стиснутися від дивного відчуття провини. «Потім, Максиме, — подумки наказала я собі. — Спочатку — війна».

У капітанській рубці панувала напружена напівтемрява. На голографічному столі повільно оберталася детальна тривимірна модель Загреуса, але тепер на ній яскраво світилися нові координати — гігантська чорно-фіолетова пляма на південному полюсі, яку планета показала мені під час злиття.

Навколо столу зібралися всі. Сірий стояв, спершись на перебірну стіну, Привид мовчки крутив у пальцях патрон, Кенджі та Артем уважно вивчали системні логи нашого невдалого бою. Торвальд із Лорою сіли поруч на кутовому дивані, причому вікінг уже встиг покласти свою величезну долоню на її стегно, і Кобра цього разу навіть не намагалася її скинути.

Кейтлін стояла осторонь, біля термінала зв'язку. Вона тримала руки схрещеними на грудях, і її погляд був спрямований повз мене — на мерехтливі графіки енергетичних потоків.

Я вийшла в центр рубки, — наша первісна тактика була помилкою, — почала я, і мій голос змусив усіх миттєво замовкнути. — Земля розрахувала резонансну частоту кристалічної структури тераформера, але вони не врахували одного. Ця штука — не просто пасивна кристалічна стіна. Це гігантська кремнієва мережа. Коли ми вдарили по големах ультразвуком, вони не розсипалися, бо їхня система миттєво переналаштувала кути граней своїх кристалів. Вони поглинули наш імпульс і перетворили його на кінетичний удар. Торвальд відчув це на власній шкурі.