Глава 18

Глава 18. Важка розвідка боєм

Холод кристалічної зони мав свій особливий, хімічний присмак. Він не підбадьорював, як морозний ранок десь у Карпатах чи норвезьких фіордах, а осідав на язику сухою, мертвою пудрою. Тут не пахло ні хвоєю, ні вологою землею. Тільки сухий озон, статична електрика та абсолютна, неприродна тиша, від якої закладало вуха.

Ми повільно ішли по краю гексагонального плато. Моє тіло, затягнуте в модифіковану брудно-зелену броню, рухалося плавно і безшумно, майже автоматично компенсуючи нерівності кам'янистого рельєфу. Тяжча гравітація Загреуса в 1.1G не здавалася перешкодою. Навпаки, мої м'язи під щільною синто-шкірою комбінезона наче налилися пружною, первісною силою. Я відчувала кожен мікротріск під своїми черевиками. Моя сенсорика працювала як ідеально налаштований радар.

Поруч зі мною, тримаючи натовп уявних ворогів у прицілі, просувався Сірий. Трохи позаду Кобра страхувала Торвальда.

Наші нові «звукові рушниці» — офіційно зареєстровані в архівах корабля як «високочастотні відбійні молотки для дроблення породи» — виглядали громіздко. Масивний батарейний блок під стволом робив баланс незвичним, а широкий розтруб випромінювача нагадував мушкети піратів минулого. Але якщо квантові розрахунки Землі були правильними, ця штука мала стати нашою срібною кулею.

— Дистанція двісті, — тихо пролунав у навушнику зосереджений голос Артема, який залишився за штурвалом «Мако». — Бачу рух у секторі три. Схоже, патруль. Чотири одиниці.

Я підняла руку, змушуючи загін завмерти.

— Приготувати інструменти, — скомандувала я, — Торвальде, ти береш лівого. Кобро, твій — крайній правий. Сірий, ми з тобою працюємо по центру за моїм сигналом. Кенджі, тримаєш тил. Не поспішати. Нам потрібен чистий резонанс.

Я притиснула приклад звукової рушниці до плеча. Матеріал комбінезона злегка стиснув мої груди, допомагаючи зафіксувати важку зброю. Я зробила глибокий вдих, затамувавши подих.

Через кришталевий ліс, зламано переставляючи свої гострі, як голки, кінцівки, просувалися големи. Вони виглядали як фрактальні кошмари — суміш геометрично правильних чорних призм та гострих граней, що світилися зсередини холодним фіолетовим неоном. Жодного натяку на біологію. Тільки холодна, математична доцільність.

Один із них зупинився прямо навпроти нашої позиції, повертаючи свою призматичну «голову» з боку в бік.

— Вогонь, — видихнула я і плавно натиснула на спуск.

Зброя не вистрілила звичним гуркотом порохових газів чи шипінням плазми. Вона видала низький, вібруючий гул, який миттєво переріс у тонкий ультразвуковий свист, від якого занімили зуби, а в очах на секунду розфокусувалися лінзи тактичного візора.

Спрямована акустична хвиля вдарила голема прямо в грудну призму.

Першу частку секунди нічого не відбувалося. Фіолетове світло всередині істоти спалахнуло яскравіше, наче намагаючись поглинути імпульс. А потім по кришталевій броні побігла тонка мережа білих тріщин. Звуковий резонанс увійшов у квантове протиріччя з решіткою кремнієвого сплаву.

З тихим, схожим на дзвін кришталевого келиха звуком, голем просто розсипався.

Він не вибухнув. Його тіло за частку секунди де інтегрувалося, перетворившись на купу дрібного, напівпрозорого піску, який ледачим струмком осипався на гексагональні плити.

— Оце так! — пробасив у рації захоплений голос Торвальда. — Працює! Клянуся Одіном, воно працює!

Рудий велетень вискочив на коліно і натиснув на спуск своєї рушниці. Другий ультразвуковий удар наздогнав сусіднього голема. Той завібрував, замиготів фіолетовими вогнями і так само розсипався на скляний порох. Кобра і Сірий вистрілили майже одночасно з ним, і третій з четвертим големи перетворилися на кучугури блискучого сміття.

— Чиста деструкція, — холодно зауважив Кенджі. — Жодного теплового чи кінетичного залишку. Структурні зв'язки розірвані повністю.

— Не розслаблятися, — осадила я їх, хоча всередині мене піднялася гаряча хвиля тріумфу. — Просуваємося глибше. Нам потрібно перевірити систему під навантаженням. Артеме, що показують сейсмічні датчики?

— Вібрація в межах норми, але... зачекайте, — голос інженера на орбіті раптом здригнувся. — Фіксую різкий сплеск енергії під поверхнею. Прямо під вами. Воно... воно не копає. Воно формується.

Земля під нашими ногами різко здригнулася. Але це не був м'який, дихаючий поштовх живого Загреуса. Це була жорстка, металева вібрація, від якої суглоби моїх ніг неприємно загули.

Прямо посеред кришталевої галявини гексагональні плити почали розсуватися, з тріском ламаючи засклілі ліани. З утвореної прірви почало підніматися Щось.

Вночі ми моделювали різних големоподібних істот, але те, що постало перед нами зараз, перевершувало всі наші симуляції.

Це був гігант. Заввишки метрів чотири, збитий із масивних, обсидіаново-чорних блоків, які утримувалися разом лише силою фіолетового магнітного поля, що пульсувало між ними. У нього не було витончених лап-голок. Тіло голема трималося на двох потужних кристалічних опорах, а руки закінчувалися важкими геометричними молотами.

— Важка артилерія, — прошепотів Сірий, міцніше перехоплюючи свою зброю. — Максе, ця штука виглядає занадто щільною для наших звукових пилососів.

— Перевіримо, — скрізь зуби кинула я. — Вогонь по готовності! Концентрований удар у центральне ядро!

Ми виступили півколом. Чотири звукові рушниці одночасно випустили високочастотний імпульс. Простір між нами і титаном затремтів, повітря викривилося від теплового та акустичного напруження. Чотири хвилі вдарили в одну точку — прямо в грудну плиту монстра, де пульсувало фіолетове серце.

Пролунав противний, наростаючий писк, який бив по мізках сильніше за будь-яку контузію.

Але голем не розсипався.

Його обсидіанові блоки почали швидко обертатися навколо своєї осі, створюючи складний фрактальний малюнок. Замість того, щоб увійти в руйнівний резонанс, кристалічна решітка його тіла почала перебудовуватися на ходу. Кристали міняли кути граней, підлаштовуючись під нашу частоту.