ПРОЛОГ Частина 1. Лазурне узбережжя

Весна на Лазурному березі Франції була особливою. Зима остаточно відступила, поступаючись місцем лагідному теплу, а солоний морський бриз приносив із собою подих квітучих мигдалевих дерев та гіркуваті ноти розмарину. На самому узбережжі, де лазурові хвилі м’яко розбивалися об білосніжний парапет, розташувався вишуканий ресторан Алекса Марка.

Це був заклад для вищого світу другої половини XIX століття. Позолочені ліпнини на високих стелях віддзеркалювали м’яке світло масивних кришталевих люстр, а важкі портьєри з глибокого бордового оксамиту надійно ховали гостей від сторонніх очей. На білосніжних скатертинах виблискувало срібне приладдя та кришталь, у якому грали відблиски дорогих вин. 

 Доглянуті офiціанти у фраках безумно ковзали між столиками, а в повітрі плив тонкий шлейф дорогих французьких парфумів та аромати вишуканих соусів.

Того тихого вечора Алекс Марк особисто вітав поважних гостей. Він приязно усміхався, пропонував вишукані страви й щиро насолоджувався розміреним, розкішним життям, яке з таким трудом побудував на чужині після багатьох років блукань.

З кутка зали його окликнули дві заможні сімейні пари — постійні відвідувачі, які завжди полюбляли розважливі бесіди з господарем: мсьє та мадам Моро, а також їхні близькі друзі — подружжя Дюпон.

— Пане Марк! Знайдіть хвилинку для своїх давніх шанувальників, — легко всміхаючись, гукнув мсьє Анрі Моро, підвівши руку з келихом.

Алекс м'якою, впевненою ходою підійшов до їхнього столика й легким уклоном привітав присутніх.

— Для вас, мсьє Моро, у мене завжди знайдеться час. Як минає ваш вечір? Сподіваюся, кухня сьогодні виправдала ваші сподівання?

— О, як і завжди — неперевершено! — захоплено мовила мадам Селестіна Дюпон, поправляючи коштовну шовкову шаль на плечах. — Але ми якраз обговорювали наші останні поїздки. Єгипет просто дивовижний! Піраміди, давній Ніл... Вони вражають уяву! Щоправда, ця виснажлива, пекуча спека... Я ледь не знепритомніла біля Сфінкса.

— Пекуча спека — це випробування для витончених дам, мадам Селестіно, — легко підхопив мсьє Анрі Моро, неспішно цокаючи кришталевим келихом об стіл. — А от ми з Еліан навпаки обрали північний напрямок і побували у Києві. Там зовсім нещодавно тріщали люті морози! Але, знаєте, снігові кучугури та замерзлий Дніпро додають цьому місту якоїсь особливої, дикої, майже містичної чарівності.

Він зробив ковток вина й зацікавлено подивився на господаря закладу: — До речі, пане Марк... У місті ходять чутки, що ви родом саме звідти, з Києва? Це правда чи лише гарна міська легенда?

— Це щира правда, мсьє Моро, — стримано кивнув Алекс. Його обличчя зберігало спокійну, ввічливу усмішку господарського закладу, хоча всередині від згадки про рідне місто все миттєво напнулося, наче сталеві дроти перед розривом.

— О, то ви, мабуть, навіть не уявляєте, що там трапилося буквально кілька тижнів тому! — здригнувшись, вступила в розмову мадам Еліан Моро. Вона притисла до грудей мереживний хусточок. — Справжній жах, який сколихнув усе тамтешнє товариство!

— Що саме трапилося? — рівним, абсолютно нейтральним тоном поцікавився Марк. Але під ребрами все стрімко падало в крижану безодню, чекаючи удар.

— Вбили начальника київської поліції! Самого Федора Карповича! — похмуро мовив мсьє Жан Дюпон, стишивши голос до поважного шепоту. — Ви його, бува, не знали, коли мешкали там?

Алекс на мить заціпенів. Серце качнулося й боляче вдарилося об ребра, але на його обличчі не здригнувся жоден м’яз. Роки виступів на сцені навчили його володіти кожною рисою. Він повільно вирівняв дихання, зберігши свій низький, обволікаючий тембр:

— Ні... На жаль, не мав честі бути знайомим.

— І хто ж міг вчинити таке лиходійство над чиновником такого рангу? — жахнулася мадам Селестіна, швидко прикривши вуста мереживним віялом. — Бандити? Політичні змовники?

— У тому й річ, що ні! — мсьє Моро нахилився ближче до центра столу, змушуючи всіх присутніх притишити подих. — Кажуть, це зробила його власна дружина — Анастасія Карпович.

— Дружина? Жінка підняла руку на власного чоловіка? Яка невимовна жорстокість! — ахнула мадам Еліан, притискаючи долоню до щоки.

— Так, і її вже заарештували, — похмуро додав мсьє Дюпон, хитаючи головою. — Докази нібито беззаперечні. Усі тільки й говорять про те, що на неї чекає каторга далеко в Сибіру... а можливо, навіть смертельна кара через повішення.

— Який жах... Яка дикунська країна, — тихо зітхнула мадам Селестіна.

Алекс Марк ще кілька хвилин ввічливо кивав, підтримуючи порожню світську розмову та розливаючи гостям вино, але його думки вже неслися за тисячі верст звідси — крізь кордони, поля й ріки.

Попрощавшись із відвідувачами, він повільно, не привертаючи уваги, піднявся дубовими сходами до своєї приватної кімнати на другому поверсі. Закривши за собою важкі двері на засув.. Спокій і розкіш, які він вибудовував усі ці три роки, розсипалися в порох за одну секунду.

Алекс підійшов до шафи, дістав важку шкіряну валізу й із гучним стуком кинув її на ліжко. З глибокого таємника в подвійному дні шухляди він витяг свій давній, захований від чужих очей ілюзіоністський реквізит — вишукані карти, таємні механізми, тонкі сталеві ниті  — і поклав на сам вершок.