Глава 63. Пролом

Зосередившись на керуванні лучниками, Мортіаль не відразу усвідомила момент, коли положення стало зовсім кепським. Ще один сильний поштовх, і підлога зникла з-під її ніг. Ер'єт-тасс подумала було, що просто втратила рівновагу від чергового поштовху, але ламана лінія горизонту, що майнула в бійниці, і скелети, що стрімголов кудись полетіли, підказали їй, що в цьому падінні їй складає компанію цілий шматок стіни.

Дивом вцілівши, ер'єт-тасс відчайдушним ривком схопилася на ноги. Чіпляючись за нерівності кам'яної кладки, вона вирушила до рівного майданчика, що виднівся неподалік. Тільки досягнувши цього відносно безпечного місця, Мортіаль нарешті обернулася. На її очах чимала ділянка неприступної північно-східної стіни повільно просідала з оглушливим гуркотом. Підняті клуби пилу приховали масштаб руйнувань, але некромантка не сумнівалася в тому, що вони були катастрофічними. Відкинувши каптур і витерши рукавом змоклий лоб, вона примружилася від яскравого світла.

Сонце стояло в зеніті.

Внутрішньо заклякнувши, ер'єт-тасс підійшла до краю стіни та окинула поглядом відкриту місцевість, вже розуміючи, що там побачить.

Армію, яка рухається в бік фортеці.

Обертатися Мортіаль не хотілося. У її серці ще теплилася наївна та марна надія на те, що порушення побаченого уві сні порядку подій могло змінити їхній хід наяву.

***

Обвалення стіни викликало радісні вигуки що на землі, що в повітрі, а потім Сардуус почув, як замовкли маги-стихійники, що залишилися позаду. Землетрус припинився: чотири килими з чарівниками, що попарно сиділи на них, рушили слідом за принцом, але незабаром відокремилися від його групи, пірнувши вниз — до пролому.

Зрозумівши їхній задум, Сардуус наказав своїм магам прискоритися, щоб встигнути першими дістатися фортеці й тим самим перетягнути на себе увагу захисників. Втім, некроманти вже й без того встигли їх помітити. Нові зелені сфери полетіли назустріч чарівникам, але вони вже знали, як від них захиститися.

***

Суртаз покликав ще раз і прислухався до своїх відчуттів, із вдоволенням зазначивши, що з лічем все гаразд. Мовчання Нес-Ашшада, цілком імовірно, пояснювалося його зосередженістю на поточних подіях. З огляду на гуркіт і стихлий землетрус, нападники вочевидь досягли своєї мети та зруйнували стіну. Незабаром битва переміститься до двору, а потім — всередину фортеці. Він мав підготуватись.

***

Нес-Ашшад роздратовано клацнув пальцями. Маги обурливо швидко зорієнтувалися, і цього разу всі сім зарядів було змарновано. Безцільна витрата енергії, якої й без того залишилося надто мало. Поважний ліч відправив пошуковий ментальний імпульс, щоб з'ясувати, чи все гаразд. Сур-тасс, що знаходився поруч, допомагав сородичам з інших веж утримувати на відстані імперську армію, повільно, але впевнено продавлюючи захист архімага, що прикривав її. Кширр-тасси зосередилися на повторному піднятті похованих під камінням скелетів і зомбі — обвалена ділянка стіни здебільшого висипалася всередину фортеці.

Переконавшись, що всі лічі при ділі, Нес-Ашшад прошипів заклинання, і з очниць черепа-навершя його посоха повалив отруйно-зелений димок. Різко стукнувшись держаком об кам'яну кладку, артефакт знову піднявся в повітря і завис перед лічем. Клуби диму, що продовжували сочитися з очниць, щупальцями розійшлися вгору і в сторони, кинувшись назустріч нападникам-чарівникам.

Намацавши підвішений до пояса подарунок Повелителя, Нес-Ашшад одним рухом розламав кілька глиняних амулетів.

— До центральної вежі, хутко, — наказав він і першим перелетів через кам'яні зубці. На півдорозі між вежами його наздогнав ментальний поклик Суртаза. Але Нес-Ашшад був надто зосереджений на підтримці себе в повітрі з якомога меншими витратами енергії, щоб відповідати на нього.

***

Зловісно посміхнувшись, Мортіаль наказала лучникам цілитися в магів, що наближалися до пролому на чотирьох килимах. І хоча ті поводилися обережно й летіли низько вздовж підніжжя гір, частина стріл досягла мети. Спалахнули примарні напівсфери над головами чарівників — вони подбали про захист. Але ер'єт-тасс не здавалася, знову і знову наказуючи стріляти.

Чарівники спритно ухилились від чергового залпу. Вони наближалися до пролому, і Мортіаль зрозуміла, навіщо. Ділянка стіни, що перетворилася на купу каміння, все одно залишалася перепоною для нападників на землі, і маги мали намір це виправити. Примружившись, ер'єт-тасс послабила контроль над скелетами, готуючись завдати удару з несподіваної для супротивника сторони.

***

Вайат вважав, що їхнє просування вглиб Долини туманів не можна було назвати простим. Але навіть порівняно з ним останній проміжок шляху до стін фортеці обернувся по-справжньому нескінченним кошмаром, через що отець-інквізитор не припиняв дякувати Світлу за наявність в небі сонця та відсутність чаклунського туману. Пастки виявлялися мало не на кожному кроці, зі стін фортеці постійно летіли стріли, а з веж в їхній бік поперемінно прямували то сфери, що вибухали смарагдовим вогнем, то їдкий туман. Чародій при Імперії, що знаходився в ар'єргарді, поки що захищав їх від більшої частини ворожого впливу. Втім, отець-інквізитор чудово розумів: щойно виникне загроза життю правительки, і чаклун одразу зосередиться на її захисті, позбавивши прикриття решту людей. Але отець-інквізитор був не з тих, хто покладається на чаклунство. У святих воїнів існував свій спосіб протидії зловісним чарам некромантів.

Толб, нарешті отримавши дозвіл вийти вперед разом зі своїми братами з північного монастиря, вже зняв двохвостий батіг, що оперізував його талію. Тепер, прямо на ходу, він намотував частину ременя на зап'ястя, відміряючи зручну довжину. Здогадавшись, що станеться далі, інші інквізитори, а за ними й латники, ненадовго зупинилися. Слід було надати флагелантам необхідний простір, щоб випадково не потрапити під удар.

Пролунало дзвінке клацання. Розправивши плечі, Толб зручніше перехопив гнучку рукоять батога. Свист і клацання. Лідер флагелантів ударив себе по спині, і його приклад наслідували брати поруч з ним.