Глава 47. Випробування

Результат випробовування цілком виправдав очікування Вайата. З першої хвилі демонів, що увірвалася до кривавого туману, до інквізиторів дісталося не більше десятка. З вереском та завиванням вони котилися по землі та покірно затихали під вивіреними ударами булав.

Другій хвилі демонічних виродків пощастило трохи більше — туман швидко осідав, цьому сприяв вітер — тому лише занадто неквапливі постраждали настільки, щоб забути про свою ціль. Втім, знести інквізиторів одним ударом їм все одно не вдалося — тіла сородичів з першої хвилі, що ще не встигли перетворитися на попіл, заважали розігнатися, а в ближньому бою святі воїни мали очевидну перевагу в маневреності.

Розмірено опускаючи булаву на голову, кінцівки та спини демонів, Вайат з несподіваною для себе байдужою відстороненістю розмірковував, наскільки їм все ж таки пощастило. Нижчі демони напали без звичної в таких ситуаціях підтримки пекельних гончаків — собакоподібних істот, чий оманливо тендітний вигляд приховував серйозну небезпеку. Нападаючи зграєю, ці швидкі та рухливі тварюки відволікали та виснажували своїх жертв, відволікали їх і давали нижчим демонам час для завдання нищівного удару. Але навіть з огляду на вдалий збіг обставин, бій був непростим — сили все одно рано чи пізно стануть нерівними, якщо не закрити портал якнайшвидше.

— Ззаду!

Крик Ґунтада повернув Вайату пекуче відчуття реальності того, що відбувається тут і зараз. Помах булавою з розвороту, і демон звалився з проломленим черепом. Його шкіра зашипіла і зійшла пухирями, задиміла та стрімко обвуглилась, вкрившись тонким шаром попелу, наче залите водою багаття.

Кинувши лише побіжний погляд на тіло ворога, що повільно осипалося золою, отець-інквізитор розігнав булаву та з усієї сили приклав навершям спину наступного демона, зламавши тому хребет. Земля під ногами знову відчутно затремтіла, а слідом вже третя хвиля демонічних виродків показалася з-за повороту.

— Інквізитори! Дістань! — гаркнув Вайат, прагнучи перекричати шум бою. — Бий! Кидай!

В бік демонів, які щодуху неслися до них, полетіли склянки зі священним туманом. Кинули їх не всі інквізитори — половина, в кращому разі — хтось був зайнятий супротивником, а хтось просто не почув наказ. Але навіть цього було достатньо, щоб перші лави демонічних виродків пронеслися крізь червоний туман та покотилися по землі, змушуючи наступних за ними сповільнитися і довше затриматися в пастці. Ця затримка дала інквізиторам достатньо часу, щоб розправитися з супротивниками з другої хвилі.

А коли священний туман осів, вцілілі демони знову вирушили в бік святих воїнів, а навздогін їм долинув відчайдушний крик, що за мить перетворився на виття.

***

Спалах священної люті подарував інквізитору кілька секунд ясного розуму. За цей час він встиг дістати з поясної сумки заповітну склянку, перш ніж неприродно довгий роздвоєний язик суккуба ковзнув по його щоці. Зашморг демонічних чарів повільно стискався навколо розуму святого воїна і здавався таким само нездоланним, як міцна хватка пазуристої руки на його шиї. Чари позбавляли волі до опору, гасили полум'я люті та затьмарювали свідомість. Та тільки-но демон наблизив притул своє моторошно-прекрасне обличчя для нечестивого поцілунку, як інквізитор розбив склянку об один з його рогів. Відчайдушно скрикнувши, суккуб відкинув свою жертву геть.

Сила, з якою святий воїн влетів у валун, вибила повітря з легень. Вчепившись в останні відблиски свідомості і відчуваючи, як у грудях з новою силою спалахує полум'я священної люті, він спостерігав за метаннями демонічної потвори. Вайат мав рацію щодо дії зілля. Воно хоч і не стало туманом, але розтеклося по голові суккуба і явно завдавало демону нестерпний біль. Крик перетворився на завивання, але незабаром обірвався — чудовисько кинулося назад, крізь портал. Інквізитор насилу підвівся, і, похитуючись, попрямував до пульсуючого багряного розлому.

***

Яскравий спалах на мить засліпив людей, а демони настрахано відсахнулися та припали до землі.

Портал було закрито.

Перебивши хребет черговому супротивнику, отець-інквізитор поставив зброю на землю навершям вниз і склав долоні в мовчазній молитві за душу брамника, що спопеліла під час закриття клятого розлому. Кожне закриття демонічного порталу вимагало принесення такої жертви. Те, що для демонів було лише розвагою в нескінченній низці вбивств, смертей і відроджень, для когось з інквізиторів завжди означало загибель — нехай і почесну, але без найменшого шансу стати часточкою Світло після смерті.

Скориставшись розгубленістю демонів, решта інквізиторів і ченці наслідували приклад Вайата. На кілька секунд усі вони завмерли безмовними та нерухомими постатями, щоб віддати останню шану брату-мученику. Першим поворушився отець-інквізитор. Він торкнувся рукояті булави, даючи сигнал до завершення молитви іншим.

— Ми пам'ятатимемо цю жертву, — промовив Вайат, піднявши зброю та зробивши крок в бік демонів. 

Ті продовжували задкувати. Закриття порталу вже помітно відбивалося на них — рухи повільнішали, а палаючі жарини очей на тупорилих мордах поступово тьмяніли. Полум'я їхніх життів вже згасло, але отець-інквізитор не збирався просто так дати їм розвіятися попелом. Була ще одна зброя, яку слід було перевірити боєм.

— А ця битва, — продовжив Вайат, підвищивши голос, — стане переламною в нашій священній боротьбі з демонічними виродками та іншою нечистю.

Інквізитори та ченці тим часом вже розійшлися в різні боки з наміром оточити демонів.

— Але я прошу вас, брати, зараз стримати свою лють і жагу помсти, — отець-інквізитор підняв руку. — Просто трохи зачекайте.

Святи воїни зупинилися, здивовано поглядаючи на нього. Вайат же мовчки дістав з поясної сумки ще одну склянку. На перший погляд, вона нічим не відрізнялася від тих, що вже були використані в бою. 

Інквізитори та ченці тим часом уже обійшли Вайата, маючи намір оточити демонів.

— Що це, отче-інквізиторе? — очікувано, першим не витримав Ґунтад.