Глава 29. Крізь туман

Військо Імперії наблизилося до перевалу, частина якого була прихована в непроглядному тумані. Половина латників вишикувалась в шеренгу обличчям до долини та підняла щити. Решта змістилась назад — їхнім завданням було прикриття з тилу. Інквізитори також поділилися на дві групи. Ірілатус залишився на правому фланзі, а Вайат подався координувати дії братів на лівому. Вздовж внутрішнього периметра сформованого таким чином квадрата розтягнулися лучники та їхні помічники зі щитами та запасом стріл, освяченими на знищення нежиті кров'ю інквізиторів.

У центрі квадрата височіла Імператриця зі своїми паладинами в оточенні попарно розподілених магів. Чарівники сиділи на вже бачених Ірілатусом буйволоподібних істотах. Отець-інквізитор зневажливо посміхнувся від думки, скільком пішим воїнам коштуватиме життя таке сусідство, якщо, точніше, коли ці тварини злякаються нежиті. Втім, ситуація стала би ще веселішою, якби Імператриця не вирішила залишити легку піхоту позаду — охороняти обоз. Практично беззахисна перед вампірами, вона могла би повстати нежиттю в самому серці війська, внісши вагомий внесок у загальну паніку. Латники ж були менш уразливі для кігтів та іклів навіть найдосвідченіших вартових кордонів Шалластхадара. За підтримки інквізиторів ці воїни мали стати непереборною перешкодою для жахів долини.

Ірілатус відчував вдоволення навпіл з нетерплячим передчуттям. Військо Імператриці було досить боєздатним для протистояння вампірам, але при цьому не настільки численним, щоб його не можна було затримати, оточити та задавити масою з плоті та кісток. Саме це й потрібно. Єдиним не врахованим фактором залишалися грифони, що кружляли в небі, але Ірілатус був упевнений — з ними некроманти вже якось знайдуть спосіб розібратися.

Перед тим, як невеликий ударний кулак зрушив з місця, четверо з восьми чарівників навколо Імператриці затягли монотонний речитатив. Інквізитор, що стояв поряд з Ірілатусом, скривився від огиди. Тільки воля правительки примиряла святих воїнів з присутністю чарівників. Наскільки собі уявляв Ірілатус своїх підлеглих, більшість з них не бачили принципової різниці між некромантами та іншими магами. 

Латники зробили крок вперед. За ними рушили інші. Ірілатус очолював колону інквізиторів на правому фланзі та зі стриманою цікавістю спостерігав, як туман неохоче відповзає назад і в сторони, поступаючись дорогою імперському війську. Обернувшись, він переконався в тому, що залишений позаду перевал вже прихований перлинно-сірою імлою, яка зімкнулася за їхніми спинами. 

***

Момент, коли чужаки ступили на землі Шалластхадара, Суртаз не побачив — відчув. Захисне заклинання Долини туманів, як йому розповідав Нес-Ашшад, не лише позбавляло непроханих гостей можливості вільно орієнтуватися, а й повідомляло про вторгнення Повелителя, чинного Хранителя кордонів та підпорядковану йому варту. Суртаз гадки не мав, як це відчували вампіри, але йому здалося, наче кістяна корона в ту мить стиснулася навколо його голови та вколола скроні тонкими голками. І після цього некромант просто зрозумів — вони йдуть. Повелитель не знав, було це унікальним проявом властивостей артефакту стосовно нього — як у випадку з ментальним щитом — чи його попередники відчували себе за схожих обставин так само. Запитувати про це Нес-Ашшада було не на часі — лічі зосередилися на обороні. 

Один з сур-тассів прошипів заклинання, і напівпрозорий перлисто-сірий серпанок, що постійно виднівся на периферії погляду, став щільнішим, на кілька секунд повністю закривши огляд. Суртаз кліпнув повіками — завіса зникла. Лічі невдоволено зашелестіли. Заклинання повторили вже двоє сур-тассів — з таким самим результатом. Повелитель спромігся розібрати в їхньому шипінні обговорення чарів, які дозволили імперцям розігнати туман і тим самим убезпечити себе від несподіваного нападу вампірів. І лічам це явно не подобалось.

Обережно переступивши межу захисного кола, Суртаз наблизився впритул до зубчастої стіни вежі. Просте заклинання короткочасного загострення зору, і некромант зумів оцінити розмір ворожої армії та швидкість її просування. Там, де туман окреслював межу зіткнення чарів, райдужними сполохами переливався напівпрозорий купол. Навколо воїнів, що бадьоро крокували вперед, безсило кружляв десяток вампірів — без прикриття туману на них чекала болісна смерть від сонячних променів. Люди напевно про це знали, тому прагнули якнайшвидше дістатися фортеці. Суртаз стиснув зуби. Ірілатассар напевно знав, куди треба йти.

Тим часом за спиною некроманта прошипіла наказ одна з кширр-тассів. Підкорившись волі жінки-ліча, з глибини фортеці вгору простяглися примарні нитки, поступово згортаючись у напівпрозорі людські силуети до пори прихованих в резерві привидів. Суртаз зазначив своєчасність такого рішення: грифони, що супроводжували імперське військо, описували в небі широкі кола і поступово наближались до фортеці. Супротивник вочевидь розраховував підійти до стін та відігнати туман на відстань, достатню для удару з повітря. Але, на відміну від вампірів, привиди не боялись сонячного світла, тому вільно злетіли в небо.

З вершини якоїсь із навколишніх гір це напевно виглядало б, наче від туману раптом відокремилася невелика хмара. Втім, сторонній спостерігач одразу переконався би у хибності цього враження — піднявшись над перлисто-сірою імлою, привиди кинулися врізнобіч. Грифони стривожено скрикнули.

***

Імператриця змахнула скривавлене руде перо, що впало на холку її коня.

— Грифони атаковані, — Мартіолус визнав очевидне. Погляд мага ковзав по межі туману в пошуках невидимої небезпеки, що могла би загрожувати правительці.

— Нічого не видно, — пробурчала Імператриця, піднявши очі до плями блідо-блакитного неба над ними. — Чи можна відігнати туман далі?

— Розширення захисного куполу — ризик для магів, пані. Вони можуть не впоратися з навантаженням, — після секундного роздуму відповів радник. — І ми все одно не в змозі допомогти грифонам.