Лі Такер — чоловік, який рік тому втратив дружину та залишився зі своєю чотирнадцятирічною донькою — Меліссою. За дванадцять місяців після смерті матері стосунки з донькою ставали дедалі холоднішими, адже їй здавалося, що батько надто її контролює, хоча насправді він поводився так само, як і завжди.
Одного ранку, збираючись на роботу, він зайшов до кімнати доньки, аби перевірити, чи прокинулася вона. Але натомість побачив, як дівчина нерухомо стоїть біля вікна. Підвіконня перетворилося на маленький вівтар пам'яті: поруч із фотографією покійної мами ледь жевріла свічка, а на блюдці лежало трохи їжі.
Лі підійшов до неї та торкнувся плеча. У ту ж мить Мелісса повернулася, звернувши увагу на тата.
— Я теж за нею сумую, — відказав він доньці. — Сьогодні вже рівно рік, як її не стало.
— Без неї моє життя нестерпне, мені дуже її не вистачає! — відповіла Мелісса, ледве стримуючи сльози.
Йому було сумно бачити власну дитину в такому стані. Вона тяжко переживала цю втрату.
Такер обійняв доньку зі словами:
— Я розумію, що ти відчуваєш і як тобі тяжко, але мама завжди хотіла бачити тебе щасливою, навіть там, на небесах.
Через декілька хвилин дівчина запитала:
— Можна я сьогодні залишуся вдома?
— Вибач, пташко, але це ж останній день перед канікулами. Попереду тиждень свободи. Обіцяю, не буду тебе чіпати всі дев'ять днів.
— Добре, проте в мене є одна умова: ти дозволиш мені порушити одне важливе шкільне правило.
— І яке ж? — посміхнувся він.
— Зовнішній вигляд!
Дівчина підійшла до шафи, дістала фіолетову блискучу футболку, чорні обтислі штани, які теж блищали, а потім узяла свою косметичку.
—Ой, я навіть не знаю. До тебе буде багато питань через цей одяг та макіяж.
— Ну і нехай, — холодно поглянувши на нього, відповіла Мелісса.
Лі розумів, що їхні стосунки з дитиною і так уже не такі, як раніше, тому все-таки погодився.
— Гаразд, хай буде так.
Він покинув її кімнату, а вже трохи більше ніж через пів години дівчина, зібравшись, узяла рюкзак і попрямувала до виходу.
— Меліссо, може, тебе підвезти? — запитав її тато.
Вона лише закотила очі та відповіла:
— Сама дійду.
Не дочекавшись відповіді, вона зачинила за собою двері будинку.
Цієї миті він лише замислився:
«Шкода, раніше ти не відмовлялася».