ГЛАВА 1. Дві маски

Музика завмерла. Разом із нею усі в залі затамували подих.

— Виходь за мене! — палко вигукнув граф Сіок, не звертаючи уваги на десятки спрямованих на нього поглядів.

Зал накрила хвиля шепоту та пересудів. Аристократи чомусь не сумнівалися, що графом керує виключно сильне почуття кохання. І те, що рід дівчини помітно поступався його власному і багатством, і славою, також не здавалося йому серйозною перешкодою.

Усі мовчки чекали відповіді тієї, чия краса була настільки засліплюючою, що вчинок молодого чоловіка здавався цілком виправданим.

Такий фурор виник попри те, що Астіона вирішила приховати частину обличчя під тонкою вуаллю, відкривши лише виразні очі. Як виявилося, навіть цього було достатньо, аби затьмарити всіх присутніх дам і миттєво стати головною красунею балу.

Про вроду юної баронеси, яка вперше з'явилася у світському товаристві, вже давно складали легенди. Ті небагато щасливців, яким довелося побачити її обличчя, називали дівчину ангелом, що зійшов із небес. І сьогоднішній вечір лише підігрівав загальний інтерес та нові чутки.

— Я високо ціную вашу пропозицію, графе, але змушена відмовити, — спокійно вимовила вона.

У її голосі не прозвучало ані зніяковіння, ані жалю.

Дівчина лише злегка схилила голову, висловлюючи ввічливу подяку за увагу й водночас намагаючись пом'якшити різкість своєї відмови.

Залом прокотилися здивовані зітхання та схвильований шепіт. Одні захоплювалися її витонченістю, інші відверто підсміювалися над графом Сіоком, який вирішив, що зможе так легко зірвати цю рідкісну квітку.

— Графе, попригальмуйте коней! — пролунав новий голос. — Чоловік у вашому становищі не має права розраховувати на прихильність найпрекраснішої дами в усьому світі!

Уперед виступив ще один кавалер, ніби вважаючи, що його втручання не лише необхідне, а й становить неабияку честь для всіх присутніх.

— Я міг би запропонувати вам куди вигіднішу партію, — звернувся він до дівчини. — Зі мною ви ніколи не пізнаєте злиднів.

— Боюся, графе Даніран, мені доведеться відмовити й вам. Якщо, звісно, ви говорите про пропозицію руки і серця.

Тон Астіони залишався незмінно спокійним, хоча серце калатало в грудях. Їй хотілося лише одного — щоб настирливі залицяльники нарешті залишили її в спокої. Вона зовсім не поспішала заміж, не будувала планів на сімейне життя й навіть не мала нікого на прикметі. Її серце належало зовсім іншій меті — таємній, незрозумілій і недоступній для оточуючих.

Тим часом претенденти на її руку продовжували сперечатися один з одним, наче зовсім не помітивши обох відмов. Скориставшись тим, що їхня увага була прикута до суперечки, дівчина обережно почала відступати, сподіваючись непомітно залишити залу.

«Яке жахливе прокляття, здатне позбавити людину здорового глузду», — з гіркотою подумала вона, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги. Найменше їй хотілося, щоб ситуація остаточно вийшла з-під контролю й обернулася гучним скандалом, який кинув би тінь на репутацію всієї родини.

Однак далеко відійти їй так і не вдалося.

На шляху постав ще один кандидат у наречені. Випнувши груди й високо задерши підборіддя, він до смішного нагадував павича. Від цієї разючої подібності Астіона мимоволі всміхнулася, і в її погляді промайнули грайливі іскорки. Розсміятися чоловікові в обличчя не дозволяв етикет, однак навіть цього миттєвого прояву веселощів виявилося достатньо, щоб він сприйняв його як знак особливої прихильності.

Натхненний такою увагою, він одразу виголосив чергове зізнання:

— Я палко кохаю вас! Ви осяюєте все навколо своїм світлом, тож осяйте й найтемніші куточки мого серця!

Його промова виявилася ще більш пихатою, ніж у попередніх залицяльників. Тож Астіона вирішила дозволити собі невеличку волю у поведінці. Зрештою, цієї ночі їй, напевно, з рук зійде все, варто лише цього забажати.

Вона підійшла до чоловіка, злегка поплескала його по плечу й усміхнено промовила:

— Осяюю. А тепер, промінчик, йде геть і щиро сподівайтеся, що більше ви його не потурбуєте.

Побачивши цей жест, двоє попередніх претендентів почали відверто заздрити супернику й буквально пропікати поглядами. Бо він єдиний заслугував хоча б дотику, хай і настільки іронічного.

Ситуація загострювалася з кожною секундою. Опинившись між трьох вогнів, дівчина остаточно вирішила, що настав час рятуватися втечею.

— Астіоно, що тут відбувається? — пролунав четвертий голос, випереджаючи можливий розвиток подій.

На відміну від попередніх, цей голос дівчина знала надто добре.

— Таточку! Дякувати богові, ви прийшли. Я опинилася в надзвичайно скрутному становищі!

Дівчина щиро зраділа появі батька. Тієї миті її займала лише одна думка: аби тільки тато не помітив її витівки з поплескуванням по плечу останнього претендента. Вона чудово знала, чим це загрожувало, — довгою лекцією про те, наскільки подібна поведінка шкодить репутації всієї родини.

І що ще гірше — ні мила усмішка, ні жалібний погляд у такій ситуації не допоможуть. На родину її чари не діяли.

Тим часом барон Рісгард швидко оцінив ситуацію й зрозумів, якою великою помилкою було залишити доньку саму навіть на кілька хвилин.