Епілог . Частина 1 продовження

«...А коли ви почали залицятися до мене, у мене просто не залишилося іншого виходу, окрім як звернути все на те саме "прокляття". Андрій божеволів від ревнощів. Він бачив кожен ваш погляд, кожну посмішку й страшенно боявся, що я піддамся вашим чарам. Скажу чесно, Алексе... мені було неймовірно важко протистояти вам. Ви дивовижний, сильний, чарівний чоловік. Але Андрій — моє перше кохання, батько моєї майбутньої дитини.

Той таємничий чоловік у чорному плащі, якого бачили то на балу, то на мосту в Празі — це був Андрій. Він стежив за нами. Він не зводив із нас очей.

Щодо бідної Мері... поверніть собі спокій, Алексе. Ми нічого з нею не робили. Вона була занадто зарозуміла, впевнена у своїй безкарності, й припустилася фатальної помилки сама на трапеції. А згодом, Андрій пізніше дізнався від того самого детектива, що Мері зовсім не вчиняла самогубство під дією якогось духа. Вона насправді хотіла спалити весь цирк разом із нами. Детектив намагався їй завадити, і під час сутички, коли він хотів вирвати каністру з її рук, вона випадково повністю облилася скипидаром. Детектив усе ж вихопив каністру, але вона вже була майже порожня. Мері втратила рівновагу, впала на землю просто біля вогню, який сама ж і розвела, і миттєво загорілася. Детектив страшенно перелякався, що його звинуватять у ненавмисному вбивстві, тому й вигадав для поліції та преси історію про те, ніби Мері була одержима духом і спалила сама себе.

Але ми не могли розкрити правду про наші стосунки з Андрієм, адже мої батьки знищили б його.

Андрій був настільки засліплений люттю, що насправді хотів вас вбити. Щоб урятувати ваше життя та його від шибениці, я вигадала план: запропонувала йому просто вкрасти ваші гроші за виступ і втекти. Це його трохи заспокоїло. Саме ми заплатили тій празькій циганці, аби вона розказала вам моторошне віщування про "кохання, що вбиває", щоб ви самі трималися від мене подалі.

Та коли перед виступом у Парижі ви розповіли Андрію, що ми провели ніч разом... він остаточно втратив глузд. Він сприйняв це як остаточну зраду. Саме тому він потай додав до піротехнічної суміші пороху, розрахувавши вибух так, аби вщент знищити ваш апарат "Піро-Фенікс" .

Я підсипала вам снодійне в шампанське, поки ви ходили до провідника. Я забрала лише половину грошей — стільки, скільки потрібно для нашого нового життя з Андрієм та дитиною на іншому кінці світу. Другу половину я залишила вам. Але я обіцяю: ті гроші, які ми у вас взяли, ми обов'язково вам повернемо з відсотками! Обіцяю!

Забудьте нас, Алексе. Забудьте "Білого Янгола", цирк і прокляття. Його ніколи не існувало. Його створили люди.

Прощавайте. Катя.»

Алекс повільно опустив аркуш паперу. За вікном його затишного ресторанчика виднів ніжний океан. Сухий лист, що все ще зберігав тонкий квітковий запах її парфумів, вислизнув із його занімілих пальців і впав на дерев'яну підлогу.

Він довго дивився у пітьму вечора. Прокляття, яке місяцями випалювало його душу, змушувало тремтіти від страху й шукати диявольські сили, виявилося лише мереживом із людського кохання, страху, ревнощів, поліцейського боягузтва та спритної маніпуляції.

І раптом на обличчі Алекса Марка з'явилася посмішка. Спочатку ледь помітна, а потім — виразна, тонка, сповнена гіркого захоплення.

Він завжди вважав себе найкращим у своїй справі. Він був королем ілюзій, майстром, який змушував тисячі людей вірити в неможливе, керував їхніми емоціями, страхами та захватом. А тепер... знайшлася юна дівчина-акробатка, яка змогла перехитрити його — справжнього Великого Майстра. Вона виткала свою власну ілюзію прямо у нього під носом, змусивши повірити у власне прокляття.

Алекс підвівся, повільно підійшов до каміна й кинув лист у вогонь. Папір спалахнув яскравим золотавим полум'ям — і це був перший вогонь за довгі роки, який більше не завдавав йому болю.

Він подивився, як попіл згортається в темний пил, і стиснув кулаки. Попереду було ціле життя. І більше за все у цьому житті Алекс Марк тепер чекав нової зустрічі з Катею.

Щоб зробити свій головний, вирішальний реванш.