1

Ніч. Тетяна прокинулась від страхітливого сновидіння. Десь сумно й моторошно вила собака. Молода дівчина вдягла капці та вийшла на веранду біля власного будинку.  На дворі було задушливо, навіть вночі в червні було спекотне повітря. Ще недавно стояв стіною дощ, а зараз було німа чим дихати. Вона глянула на темне небо, там висів великий іржаво-червоний місяць. Було чутно, як виє з нудьгою пес. Тетяна озирнулась навколо, як хтось несподівано мокрим носом торкнувся її ноги. Дівчина  подивилась, а це була її улюблена такса Лілея.

- Так, то не ти виєш. Це добре. Мені дуже не подобається повний місяць, та й ще мій жахливий сон. Щось буде. Краще йдемо спати, - промовила Тетяна.

Вранці дівчина прокинулась та вже забула про свій лячний сон, бо понеділок – це важкий день. Їй та її чоловіку Михайлу треба було збиратися на роботу. Тетяна приготувала ситний сніданок для чоловіка, а собі зробила вівсянку та налила зеленого китайського чаю.

Поснідав, вона підхопила таксу Лілею та пішла вигулювати її затишною вуличкою котеджного містечка «Хутір». Вранці було дуже гарно, хвойні дерева давали тінь та прохолоду, співали птахи та на душі ставало спокійно. Коли вони повертались додому, то побачили місцеву триндичиху, яка стояла біля воріт власного будинку та на когось чекала. Клавдія мала чорне довге волосся, полюбляла ширити плітки та була вдягнена у темну сукню з квітковим візерунком. Тетяна намагалась непомітно пройти до власного дому, але Клавдія її побачила та покликала до себе.

 - Добрий ранок! Гарно виглядаєте та й собачка Ваша весела, - промовила до неї Клавдія.

«Не встигла непомітно втекти, тепер це буде надовго. Мені ще й на роботу треба. Швидко привітаюсь та піду», - подумала Тетяна.

- Добрий ранок, сусідко! Ось гуляємо з таксою, а потім на роботу, - промовила Тетяна та збиралась вже піти, як до неї зі сльозами на очах звернулась Клавдія.

Тільки зараз дівчина помітила, що зазвичай весела та бадьора жінка виглядала дуже сумно, та була якось трохи знервована. Біля неї стояв поважний чоловік з легкою сивиною. Це був Сергій Петрович - керівник охорони котеджного містечка «Хутір».  Він колись працював у міліції, та мав важливі зв’язки.

- Тетяно, допоможи! Тільки ти можеш нам допомогти, - промовила до неї Клавдія.

- Що трапилось? – сонно запитала Тетяна.

- В мого сина на роботі неприємності. Вмерла людина та усі гадають, що це вбивство і винен мій син, а він там ні до чого. Люди думають, що він відьмак та приніс проклятий дарунок до офісу, який й вбив цю людину. Він невинний.  Допоможи. 

- До чого тут я? - незрозуміло запитала Тетяна.

- Як до чого? Олена мені усе розповіла та сказала, що ти найкращий детектив. Та маєш мені допомогти, мені більш нема до кого звернутись, - благала сусідка. – Я тобі заплачу, якщо справа в грошах. Доведи, що смерть – це через хворе серце, або хтось вбив, але що там немає ніякої містики.

Тетяна сумно подивилась на Клавдію, та подумала: «Почалось! Ох, ця балакуча подруга Олена! Мабуть вже усім розповіла про той випадок зі зникненням свого чоловіка. Тоді вдалось усе владнати. Добре, що допоміг керівник охорони зі своїми зв’язками в поліції. Вже плітки дійшли до Клавдії. Сподіваюсь, що увесь «Хутір» не вважає мене пані-детективом. Це треба якось зупинити». 

- Я не детектив. Я звичайний офісний працівник та мій чоловік гарно заробляє. Запросить справжнього спеціаліста, який в цьому тямить, - рішуче відповіла Тетяна.

- Я вже зверталась до них, але вони нічого не можуть зробити. Відкритої справи немає. Вже двоє померло, а містикою ніхто не бажає займатись. Я заплачу. Бачила, що тобі припав до серця мій порцеляновий чайний сервіз вікторіанської епохи, забирай собі. Тільки врятуй мого Макса! – промовила до неї Клавдія. – Допоможіть, ви моя остання надія.

Жінка дивилась то на Тетяну, то на Сергія Петровича. Керівник безпеки щось пробурмотів, а потім сказав:

- Я знаю дуже розумного, кмітливого слідчого Артема Віталійовича. Він допоможе.

Він почав комусь дзвонити та домовлятися. Тетяна подивилась на них, та зрозуміла, що Клавдія не відчепиться від неї. Дівчина допомогла тоді від щирого серця подрузі, але детективом себе не вважала. Ще трохи та вона запізниться на роботу.

- Я подумаю, - відповіла Тетяна, та пішла до свого будинку. Звичайно, вона не збиралась нічого робити.

Коли вона прийшла до кухні, то чоловік вже снідав. Тетяна придивилась, чоловік чомусь такий був сумний, чи то злий. Вранці, коли вона виходила з дому, Михайло був дуже позитивним та грайливим. Зараз він сидів похмурий та мовчав.

- Щось трапилось? Не сподобалась їжа?

Михайло мовчав.

- Щось на роботі?

Її чоловік мав декілька фірм, та заробляв набагато більше ніж сама Тетяна.

- Усе нормально, - нарешті відповів чоловік.

Тетяна нервово з турботою дивилась на нього. Михайло випив з чашки, подивився на неї, та промовив:

- Не турбуйся. Це дзвонили по роботі, виникли проблеми в одній з моїх компаній. В мене не співробітники, а одне непорозуміння. Їм би працювати, а вони щось вигадали, плітки пустили. Це може погано  вплинути на імідж фірми, а як конкуренти будуть радіти. Я зранку їду в компанію, яка продає автоаксесуари та буду розбиратись.