11

  ***

Пройшло приблизно години дві. 
З хлопцем вони не перекинулися більше ні словом і він невдовзі заснув. Енврай не повернувся, але й Мідже поки що не давав про себе знати. Невідомість, разом з поганими думками, пригнічували. А коли немає новин – настав час думати самій над своїм порятунком. 
Правила диктують обставини! Сама собі план порятунку не організуєш – ніхто не організує! 
" – Добре, Мирослава , для початку дістанемося до столу."
Була не була!
З піднесеним та бойовим настроєм  Мирослава  приготувалася спробувати один із варіантів. Гірше все одно вже не зробиш, а так хоча б не сидітиме в очікуванні невідомо чого.
Спочатку вона скотилася з матрацу, на мить причаївшись  та прислуховуючись, чи не розбудила часом Еріналя. Впевнившись, що він продовжує спати, Мирослава з максимальною обережністю перемістила вагу тіла на один бік та перекотилася, з кожним разом наближаючись до столу.
" – Подумати тільки, до чого ти дожилася. Катаєшся зв’язаною по підлозі".
Було б справді смішно, якби уся ситуація не була досить сумною.
Тільки ось катання на підлозі була найпростішою частиною виконання плану. Куди важливіше піднятися, після чого знайти гострий предмет та при цьому не розбудивши хлопця. Ох, вибратися за межі цієї кімнати теж вкрай важко. До лап, чи гострих зубів Хіджа бажання потрапити не було.
Ніж, який лежав на протилежній стороні вона помітила одразу, як тільки сіла та прискіпливим поглядом оглянула стіл. Так, дістатися до цілі складно. Та половина справи вже зроблена і повертати назад сенсу немає. Від ще одного раунду катання по підлозі вона відмовилася, вирішивши придвинути тулуб до колін, ноги рухати вперед і тягтися до них. Повторити дії. 
Тому дісталася до столу ледь не повзком.
Піднялася вона чисто на власній упертості. Слова хлопця про перетворення на ляльку не виходили з голови, нагадуючи про можливу участь та додаючи їй хоробрості для наступних дій.
Залишився маленький нюанс – дістати ніж.
Саме для цього вона нахилилася назад, роблячи першу спробу схопити пальцями ніж. Слабке бурмотіння зі стороні хлопця злякало ледь не до смерті. Все погіршилося через настуні її дії. Дівчина надто різко повернулася, бажаючи переконатися, що хлопець продовжує спати і, власні ноги не втримали її. Вона завалилася усім тілом прямо на сплячого хлопця. Голова опинилася на чужих груддях і Мирослава заклякла, з тривогою думаючи про наслідки. Ймовірність того, що він продовжував спати міцним сном, дуже маленька…але раптом пощастить? 
Дівчина обережно підняла голову. Карі очі з неабиякою цікавістю дивилися прямо на неї.
Що ж, Мирославі захотілося дати собі копняка. Кінець цієї ситуації був відомий заздалегідь.
– Так кортіло полежати на мені?
– Я...ні! Це…це..
Чужі руки лягли на талію, не дозволяючи їй вивернутися та опинитися на підлозі.
– А що? Ти , напевно, вирішила перед попаданням в лапи демону залишити собі приємні спогади. Я не відмовлю.
Очі Мирослави гнівно спалахнули і вона примружилася. За кого він її приймає? Проте вона знайшла в собі сили попросити його нахилитися ближче, не забуваючи при цьому мило усміхатися. Він не відмовив. Можливо, думав, що вона згодна на «приємні спогади».
Дівчина відхилила голову назад, щоб потім з силою врізати цьому нахабі по його дурному лобі. Він скрикнув, тієї ж миті скидуючи з себе її тушку, і притиснув руку до постраждалого місця.
– Божевільна.
– Ти сам розпустив руки. – Через зв’язані руки та ноги  Мирослава  продовжувала знаходитися в позі напівлежачі і не могла нормально сісти, якби зараз не старалася. Залишалося тільки блиснути злим поглядом з-під вій.
Еріналь збирався відповісти щось Мирославі, як раптом відчинилися двері. Обидва підняли погляд.
– Мідже. – Прошепотіла Мирослава, не довіряючи власним  очам. Після чого вся стрепенулася. Це претендувало на одне з найщасливіших моментів в її житті.  – Мідже!!
– Ви хто? Хід..– Хлопець не встиг покликати павука, Мирослава  була швидша та вкусила його трохи нижче плеча. Тим самим вона виграла час.
Між Еріналем та Дже почалася боротьба, в якій вона допомогти не могла. Тільки спостерігати. І дівчина зовсім не очікувала, що вся ця метушня закінчиться з появою Сін І Ана. Еріналь закляк, витріщившись на того широко розкритими очима.
Мирослава навіть в жартівливій манері подумала, що красиве обличчя Сіна  будь-кого змусить зупинитися.
– І Ан? – хлопець змінився в обличчі. Зникла напуска насмішливість, холодний погляд, а йому на  заміну  прийшов розгублений хлопець.
– Еріналь?
Мирослава  по–совиному кліпнула, спостерігаючи за тим, що відбувалося в напівлежачому стані.
Звідки ельф знав ім’я цього хлопця? Він увесь час провів в тій квартирі і ні з ким не контактував. Ну, не міг же Еріналь піти на вечірку в інший світ? Звучало, наче якийсь поганий жарт, але у даних нам обставинах цілком реально.
Схоже, Мідже розділяв її думку. Він зупинився, продовжуючи тримати хлопця за комір та озирнувся на І Ана.
– Ви знайомі?
– Так. Ми вчилися разом в Академії. - Кивнув головою Сін, не відриваючи погляда від Еріналя. Немов досі повірити не міг у таку зустріч. – Чому ти тут? 
Ох. Точно. Чому  вона  не подумала про це відразу?! Цей божевільний теж був з Аштеру.
Еріналь прибрав руки дракона та встав.
– Я дізнався, що твоє тіло зайняв той  мерзотник, а душу відправив на кордон світів. Та нажаль не встиг доповісти про це  Його Високості. Мене перехопили і теж відправили сюди.
– Еріналь...
Поки у цих двох відбулася несподівана зустріч давніх знайомих, Мідже закінчив з мотузками та повністю звільнив Мирославу від них. Він допоміг їй піднятися, після чого міцно обняв.
Мирося однозначно не очікувала обіймів з його сторони і тому застигла, не рухаючись довгих секунд п'ятнадцять і не знаючи, що робити з власними руками. Обняти його у відповідь? Чи це буде вважатися зайвим?
– Я так перелякався. Думав, що через мене з тобою щось погане трапиться.
М’яка  усмішка торкнулася губ Мирослави. Вона  все ж обійняла  його  у відповідь.
– Зі мною все добре. І твоєї провини тут немає. Я сама вина: ніколи не прислуховувалася до твоїх слушних порад.
Поряд з ними прокашлялися. Мідже відсторонився і легке розчарування накрило Мирославу, коли вона перестала відчувати тепло чужого тіла.
– Залиште свої ніжності на потім.
– І Ан правий. Нам потрібно подбати зараз про тебе.
Шерех коло дверей нагадав, що не можна відволікатися. Через страх побачити Енврая з його павуком, Мирослава  тієї ж миті сховалася за широкою спиною Мідже. Та, коли інші не поспішали кидатися в атаку, вона обережно визирнула. Енврая в кімнаті не було. Тільки от радіти вона не поспішала. Повільно перебираючи лапками, по стіні повз униз Хідж. Скоро він міг опинитися на підлозі, відстань від них до павука -  рукою подати.
–  Еріналь, що це за страшко? 
– Отруйний павук Хідж. 
– Гей, – смикнула Мирослава  за рукав Еріналя. – Скажи йому забратися. 
Він  якось знервовано розсміявся.
– Я схожий на всемогутнього?
– Але ти зовсім нещодавно погрожував..
– Це  були пусті балачки. Я ніколи  не мав влади над Хіджем. 
Мідже без усіляких зволікань дістав зі свого рюкзака невелику круглу річ.
– У мене залишилось дещо з ігрового світу.
– Що це?
– Думаєш, воно подіє тут? В іншому світі?
Він  кивнув, не зводячи погляду з павука. Повільними кроками Мідже наближався до Хіджа. Коли відстань скоротилася на зовсім малу в павука полетів один з бонусів, який вони разом знайшли. Воно перетворилося на голограму і обволокло повністю мохнате тіло. Роздався вереск, після чого павук різко зменшився в розмірах.
— Через двадцять хвилин він поверне свою попередню форму. 
Павук поспішив до дивану з явним наміром там сховатися, однак, Еріналь виявився швидше і підошвою черевиків вбив того. Після чого наступив на нього ще декілька разів. Липка, зелена  рідина розтіклася під його взуттям. 
Мирослава  скривилася. Видовище не з приємних.
– Завжди мріяв вбити цю тварюку! Одного разу він ледь не перекусив мною. – Потім, без усіляких емоцій поглянув на Мирославу з Дже. – Енврай відчує смерть Хіджа та з хвилини на хвилину буде тут. Краще б вам звалити звідси якнайшвидше.
І Ан схвильовано промовив:
– Ти повинен піти з нами.
– Ні. Хідж мертвий і в мене з’явився шанс розрахуватися з Енвраєм за все. – Еріналь відкрив шафу, де знаходилася немаленька купа вогнепальної та холодної зброї.
– І Ан, нам треба йти.
На це ельф похитав головою.
– Я не залишу його тут самого. Він – мій друг. А ви йдіть! Якщо зможемо – ми наздоженемо вас. Завдяки тобі мені відомі потрібні двері.
Мідже у відповідь лише кивнув. Схопивши Мирославу за руку, він потягнув її за собою в напрямку виходу. Дівчина встигла озирнутися і в останній раз побачити І Ана з Еріналем.
Вони бігли по тому ж коридору, по якому трохи раніше її привів сюди Енврай. Потім був склад та сходи. Вони пробігли місце, де Мирослава зробила вимушену та безглузду зупинку через шнурки, піднялися нагору і майже одразу опинилися  перед залізними дверима.
Долоні Мідже лягли на плечі дівчини.
– Послухай, ми з І Аном знайшли двері, які ведуть до кордону світів . Кордон відрізняється від обриву світів і тобі доведеться самостійно знайти серед  безлічі світів свій.
– Я не розумію.
– Там будуть не одні двері з твоїм світом. Та серед купи інших точно знайдеш свої, бо ми з І Аном побачили Аштер, Імперію драконів та його рідне місто. Просто зосередься та знайди власний дім. Відчуй його.
– Гаразд.
Мідже потягнув за ручку і вони удвох вийшли до того самого кордону світів.