10

   ***

Замість цього вона сиділа зв’язаною на матраці. Чоловік пішов кудись, наказав їй не галасувати та наостанок знову пригрозив Хіджем.
Приміщення, в якому її залишили було добре освітленим, проте усюди валявся усілякий непотріб та мотлох. Старий диван, холодильник, пошарпана книжкова полиця, столик з пляшками та їжею на ньому. Тільки рояль трохи вибивався з цього інтер’єру. Весь такий мерехтить білизною та чистотою. Ніби хтось випадково забув його тут. 
Мирослава похитала головою. Щось вона відволіклася. Дівчина подумки повернулася до більш важливих проблем. 
Мотузки були затягнути надто туго, але, якщо вона зробить спробу піднятися і дістатися до столу? По-перше, є ймовірність знайти ніж та розрізати кляті мотузки. По-друге, розбити порожню пляшку і знову таки звільнитися, адже вона не раз бачила подібне в фільмах. І вона нічим не гірше тих дурних головних героїнь. Теж повинна впоратися на відміно з поставленою задачею. 
«– Так! Вперед, Мирослава ! У тебе все вийде! – підбадьорювала себе дівчина під час першої спроби піднятися».
Спроба виявилася невдалою. Її занесло вбік, після чого вона звалилася обличчям прямо на матрас. Друга, третя і четверта спробі теж закінчилися поразкою. Дівчина починала дратуватися та психувати, чим ще більше погіршувала ситуацію.
Вона  зітхнула. Чи справді котитися до цього столу?
– Бісить! – Втомлено зітхнула вона і в повній безнадії вигукнула: –  Допоможіть! Хто-небудь! Гей! 
– Припини. – Незнайомий чоловічий голос доносився зі сторони дивана. Мирослава перелякано повернула голову і навіть примружилася, однак, пляшки  на столі не давали роздивитися того, хто говорив. – Спати заважаєш.
– От і чудово! Буду горланити ще більше! – Мирослава  відкрила рота, щоб вкотре закричати, але варто було йому заговорити, як вона затихла.
– Хіджа покликати? 
Кімната занурилася в повну тишу і через це було добре чутно, як він глузливо усміхнувся. Скрип дивану, з’явилася чиясь розпатлана шевелюра і хлопець сів. Доволі звичайна зовнішність, можливо на Землі вона б навіть прийняла його за милого добряка. 
Він поклацав язиком. 
– І де цей мерзотник знаходить таких дурненьких дівчат? Чи ти не в курсі, що ходіння по різних світах не доведе до добра? Рано чи пізно опинишся в пасці.
Мирослава  ображено зиркнула з-під лоба. Вже вкотре її називають дурною. 
– Я не дурненька. Опинилася тут нещодавно і...– під кінець фразі голос ставав усе тихіше. Але встигла вчасно  прикусити язика. Якщо вона  бовкне зайвого про короткий термін та потрібні двері, які дії почнуться з їх сторони? Раптом захочуть пробратися до її світу?
– Що за переляканий вираз обличчя? Чому замовкла?
– Нічого. Навіщо цьому чоловіку з павуком потрібна я? Хто він? 
– А ти й справді новенька, якщо не в курсі, хто ж такий Енврай. Нагадуєш попередню версію мене. Наївну та дурну версію.
– Ти не відповів.
– У тебе непогана зовнішність, немає зайвих рук, або ж кінських ніг. Тебе продадуть Арту, – Ігноруючи її гучне "що-о-о-о?", він продовжив, – та перед цим зроблять слухняною лялькою. Норовливе дівча ні до чого демону.
Мирослава  з подвійною силою почала намагатися розв’язати мотузки. На павука їй стало начхати.
– Ні! Ні, ні, ні! Ні за що і ніколи! Що за маячня? Як можна з людини робити ляльку та віддати демону? – Сльози пекли очі. Мирослава  відчувала себе звірятком, яке спіймали досить раптово і вибратися не виходить – лише заплутуєшся сильніше.
Не сказати, що до цього Мирослава не була налякана через своє майбутнє, та чи буде воно у неї взагалі. Однак, перспектива стати живою лялькою для втіхи демона зараз набагато ближче, аніж ті кляті двері додому! І, якщо врешті-решт їй не вдасться дістатися їх та доведеться залишитися в дзеркалі назавжди, краще вона буде разом з Мідже та І Аном подорожувати між невідомими світами. В їх компанії вона почувалася в безпеці.
Вони ж знайдуть її? Мідже чудово орієнтувався в кожному зі світів. Він обов’язково прийде та врятує її! Інакше бути просто не може! 
Мирослава  ковтнула слину, подумавши про Хіджа, який й досі висів на стелі та  чоловіка з жахливим павуком на обличчі.
« – Дже міг подорожувати між світами, та чи під силу йому впоратися з ними?  – від своїх же думок їй хотілося заплакати, бо й сама потрапила в лігво демонів, і хлопців штовхнула в таку небезпечну ситуацію».
– Звикай. – Нагадав про себе шатен. Він ліниво потягнувся, не зводячи уважного погляду з Миросі. – Тобі відведена досить непогана роль. Поки ти поводиш себе добре. Неслухняних він карає, щоб потім перетворити на мовчазні фігурки. В прямому сенсі цього слова. Якщо пощастить – через років п’ятдесят він поверне тобі людський вигляд.
– Чому ти це робиш? – тихо звернулася вона до хлопця. – Я не розумію. Ти казав, шо раніше був схожий на мене. Значить, ти не завжди допомагав цьому божевільному.
– А що б ти вибрала: життя або смерть? – Насмішливий блиск в очах хлопця межував з божевіллям. – Так, на твою думку Енврай займається жахливими речами і я не звинувачую тебе. Невдовзі ти опинишся в лапах демона. Проте, для мене життя непогане. Звати мене Еріналь і я той, хто заколисує тут.
– Заколисує?
– Допомагаю заснути дівчатам. Своєю грою я подавляю їх волю. Скоро на власному досвіді все дізнаєшся.
– Ти божевільний! – в шоці видихнула Мирослава . 
– Я вибрав життя. Тільки і всього.
– Краще вже померти, аніж таке нікчемне життя!
Після  секундного замішання, його погляд став значно прохолодніше, а губи стиснулися в тонку лінію.
– От і подивимося, як ти забалакаєш, опинившись в обіймах демона!
Звучало навіть не як попередження. Він наче констатував факт, що все одно не вдасться уникнути жахливої долі.
Нижня губа затремтіла і Мирослава  в ту мить з усіх сил молилася побачити обличчя Дже якомога скоріше.