8

 ***
За словами Мідже,  світ в котрий вони прийшли був невеликим і ніяких випробувань тут не передбачено. Але варто бути дуже обережними. Деякі речі тут досить оманливі. Мідже навіть суворо заборонив до чогось доторкнутися.  
Вона  ж навколишню обстановку вважала просто  дивною.  Величезний батут, який стояв посеред дороги, чи пелюстки троянд на землі, які почали підніматися вгору та полетіли в небо. Або ж ось квіти...вони розпускалися,  коли вони проходили повз них і в’янули, варто було їм відійти на декілька кроків. 
Погодьтеся,  це більш схоже на божевілля, якийсь обман зору, аніж справжню реальність.
— А як щодо того озера?  – вказівним пальцем вона  показала на озеро, яке розташувалося між багатоповерхівками. — Там можна покупатися?
— Можна.  – Кивнув Мідже. — Якщо обожнюєш екстремальні речі. Воно називається Каламутне озеро. Хоча вода здається кристально чистою, проте, набереш хоч пару краплин звідти і ти зрозумієш, наскільки помилялися твої очі. А під водою ховаються не упокоєні душі: вони затаїлися і бажають забрати енергію у інших душ, які заблукали. 
— Навіщо їм енергія інших душ?
— Вони стануть від цього сильнішими, а також сподіваються,  що завдяки їй зможуть рано чи пізно звільнитися від кайданів озера.
— А хоча б підходив колись близько до нього?
— Я не настільки сміливий, Мирослава .
— Тоді звідки стільки знаєш? Хто розповів тобі про Каламутне озеро? 
— Мій наставник. Від нього я дізнався багато корисної інформації про цей світ.
— У тебе був наставник тут? – здивовано спитав І Ан, який до цього мовчав. 
Мідже кивнув,  спритно оминаючи велосипед,  переднє колесо якого стирчало з бетону. Мирослава послідувала його прикладу, зітхаючи і до сих пір не розуміючи причуд цього світу. 
— Так, мені пощастило зустріти його. Сам би я не вижив,  тому що одразу після того, як затягнуло в дзеркало, мене викинуло в нижчий світ. А там Пожирач не змусив себе чекати. 
— Теж саме, що й зі мною сталося. 
— Пожирач? Що це? – І Ан порівнявся з Дже. Його очі з цікавістю блиснули. 
— Так, ось тільки я не збираюся бути твоїм наставником. Ти повинна опинитися вдома. – Безапеляційно заявив Дже, і вже після відповів ельфу: — Пожирач – досить неприємна істота,  яка обожнює куштувати людські душі. Він не просто з'їдає їх, а висмоктує силу, енергію, після чого душа руйнується. Як ти розумієш, зруйнована душа зникає і у неї вже немає шансу на переродження. 
Жах. 
Їй пощастило, що Мідже тоді допоміг їй вибратися з  нижчого світу, а не залишив Зубастику в якості обіду. Якось досить сумно було б потрапити в інший світ та одразу бути з'їденою чудовиськом. Без шансів на переродження. 
Вони зупинилися біля невеликого будиночку...чи краще буде називати це хатинкою? В будь-якому випадку, тут усюди були гарні приватні будинки з доглянутими газонами, а ця  стара будівля виділялася на їх фоні.
Вони с І Аном перезирнулися та одночасно з тим запитально підняли брови. Дівчина клацнула язиком. Навіть, якщо Сіна раніше нудило від свого розкішного пентхаусу, тепер він точно сумує за ним.  
Як Мідже міг додуматися притягнути їх спати у цю розвалюху? Та хто при здоровому глузді зайде всередину? Невже не можна переночувати в одному з пристойних будинків поряд?  
– Проходьте. 
Двері з моторошним скрипом відчинилися. Слідуючи за Дже і в очікуванні побачити купу усілякого мотлоху, пилюку, звисаючу павутину, Мирослава обережно зазирнула всередину. 
— Що...– вона  не домовила,  оторопіло витріщившись на затишну кімнату з диваном,  столиком і навіть каміном. Як зовнішня картинка могла так відрізнятися від внутрішньої? 
Мідже без зволікання попрямував прямо до каміну. 
— Ми з наставником побудували цей маленький будиночок. Тут  було щось на зразок перевалочного пункту, але відпочивати чи навіть заходити в інші будинки  могло коштувати життя. Тому довелося трохи попітніти. Також всередині стін є амулети, які приховують дім від  зайвих очей та допомагають підтримувати порядок всередині.  Ми зможемо спокійно відпочити цієї ночі.
Не дарма вони захопили в попередньому світі усе необхідне і зараз вона могла спокійно пообідати (чи вже повечеряти? Вона загубилася в часі). Цей світ здавався привабливим, проте хто знає, що ховається за дверима будиночків, якщо їх відкрити? Не дуже хотілося через звичайний бутерброд бути з’їденою кимось на зразок зміє-чоловіка.
Розібравшись з часом та насолодившись вечерею, дівчина втомлено витягнула ноги. Вона сиділа поряд з Мідже на дивані, слухаючи легке потріскування  дров у каміні. Поки вони знаходилися в теплі та в безпеці. На дану мить їй було достатньо, а до боротьби за повернення додому вона повернеться завтра.
Помітивши сонливість Миросі Дже поспішив дістати ковдру. Диван був повністю в її розпорядженні, тоді як сам Мідже збирався спати на підлозі разом з І Аном. Однак, поринути в сон їй завадила розмова хлопців.  
– Ельф, я все ще хочу почути твою історію.
– Хочеш бути певен, що не звільнив злочинця? 
– Ельф зі Стражі за визначенням не може бути злочинцем. Але, як ти опинився в цьому згубному світі? 
Мирослава  затамувала подих, роздивляючись хлопців, які сиділи на підлозі. Історія попадання сюди Міджертана вона приблизно знала, проте Сін до сих пір не розкрив усі карти. Тому цікавість з’їдала.
– Я потрапив  в створену  мною ж пасту. В Царстві Ельфів  я працював в спеціальному підрозділі по зачистці магів, ельфів, чаклунів та іншої нечисті, яка перейшла межу дозволенного. Одне із завдань було не з легких: темний маг проводив заборонені ритуали, забирав у інших магічні сили чи зовсім вбивав їх. Він доволі спритний був,  вислизав буквально у нас з рук. Але того разу нам вдалося завести його в пастку. Ти в курсі, що у принца ельфів є прокляте віяло?
– Той, який може спалити пекельним полум’ям все на своєму шляху?
– Так. Спалити, відправити до пекла чи заточити кудись в невідомість. Використовувати можна по-різному. Головне знати потрібне закляття. – Розповів Сін. – Принц погодився на деякий час дати нам віяло, щоб спіймати злочинця. 
– Тільки не кажи, що те саме віяло відправило тебе сюди?
– Вірно. – Сумно промовив І Ан. – Я був надто самовпевненим і  завів його у пастку самостійно, навіть не підозрюючи, що злочинець знав одне стародавнє заборонене заклинання, пов’язане з віялом. – Він всміхнувся, наче згадав щось дуже цікаве. – Віяло знаходилося в моїх руках, однак, саме мене відправило сюди. Смішно, чи не так? 
– Як таке можливо?
– Це темна магія. Вона не підкорюється правилам та формулам, а якщо маг сильний та давно  підживлюється темною енергією, він може зруйнувати діюче заклинання і вже ти попадаєш під удар. 
– Якось дивно працює ваша магія. Мені не зрозуміти. – Мирослава  торкнулася до кінчика носа і з посмішкою глянула на Сіна, підбадьорливо промовивши:  – Добре, що ми витягнули тебе звідти. Несправедливо відбувати покарання замість іншої людини. 
– Чи повинен я визнати свою помилку?  – Коли Мирослава  з нерозумінням в очах подивилася на Дже, він пояснив: – Дарма  відчитав  тебе за відчинені двері.
Мирослава  не могла з впевненістю сказати, що саме варто йому відповісти. Вибачення насправді непотрібні. У тій ситуації Дже був цілком правий, він сварив її за діло і насправді вона знала, що він дбав про неї. Якби йому було начхати – залишив би у нижчому світі, а він навпаки  взяв на себе ношу у вигляді неї. 
Сумніви  "відповідати–не відповідати" не затягнулося на довго. Цю проблему вирішив ельф, який почав щиро дякувати їй. 
–  Можливо, це була доля, але завдяки тобі я врятувався, Мирослава. Я вдячний тобі. До речі, Міджертан правда не  розповідав про ту історію з Амадейлой?  Історія звичайно не настільки популярна, як прокляття його брата, проте її теж можна доволі часто почути. Ти ж не з Аштеру? Інакше б сама чудово була про все це проінформована.  
Мирослава  підняла брову, відчуваючи неабиякий інтерес.
– Послухай, ельф..
– Амадейла була його дівчиною? І вона  якось вина в тому, що  він опинився тут? – перебила вона  роздратованого Мідже.
– Потрапила прямо в яблучко! – засміявся І Ан. Йому однозначно знервованість Мідже приносила задоволення. 
– По невеликим натякам вже було ясно, що Дже опинився тут не за власної волі.  
– Насправді, – тихо промовив Мідже с опущеною головою, – по своїй. Амадейла ніколи не погоджувалася бути моєю. Тільки грала моїми почуттями. Одного разу вона запропонувала мені  зайти в світи проклятого дзеркала  та знайти потрібну їй річ. Тоді вона б погодилася бути зі мною. Я був молодий та дурний, погодившись на відверте самогубство, але  кохання засліпило очі, не дозволяючи адекватно мислити. Квапився піти сюди якнайшвидше, думав, повернусь та одружуся на ній, проте вибратися так і не зміг. 
– Та-а-ак, ти справді був дурником. – Мирослава  ледь стрималася від сміху, коли її обпалили спопеляючим поглядом. – Але це нормально робити помилки. Ненормально маніпулювати людьми, штовхати їх на божевільні вчинки та ставати причиною їх смерті. 
– Амадейлу все рівно вбили. – Повідомив І Ан, змушуючи  Дже стрепенутися.
– Вбили?
– Вбили, - повторив ельф. – Король виніс їй вирок майже одразу після того, як вона прокляла твого брата. 
Що  за дивна  логіка була у цієї пані? Думала усі злодіяння їй зійдуть з рук? В кінці кінців її все одно прикінчили. 
– Ого. А панянка відмітилися на усіх фронтах.
– Так це Амадейла прокляла Кайема? Навіщо їй це? Я завжди думав, що вона його нестримно кохає. 
Чим далі в ліс – тим отруйніші гриби. Маніпулювала та допомогла відправити на той світ одного брата, другого сильно кохала, але прокляла. З головою у неї явно непорядок.
– Кохати може й кохала. Ось тільки він її на дух не переносив. У нього були підозри, що ти не самостійно відправився сюди, але доказів не мав. Потім на балу він публічно відмовив їй та наказав не висовуватися і не показуватися йому на очі. Відьма так сильно розізлилася, що наклала на Кайема прокляття, залишаючи його без емоцій та дракона.
– Кайем зняв його?
– Звідки мені знати? Я потрапив сюди, коли пройшло сім років з моменту накладання прокляття і вже пройшло багатенько часу. Напевно, він міг щось придумати! 
На якийсь час в кімнаті запанувала тиша. Кожний поринув у свої думки. Мирослава думала про нелегку долю дракона. Мідже згадував брата та докоряв собі, що не слухав нікого навколо стосовно Амадейли. Адже по ланцюжку усіх подій саме він був виний у всіх проблемах та проклятті Кайема. І Ан поринув у спогади про минуле життя на Аштері. Ці спогади єдине, що завжди тримали та рятували його в тій квартирі
Мирослава  вкотре зупинила погляд на шатені. Дівчина відчувала, що треба відволікти його від роздумів про минуле. Все одно його вже не виправити. 
— Значить, ти був зі знатного роду в своїй країні? Та...драконом? – Останнє  Мирослава  промовила  набагато тихіше, наче до кінця не була впевнена в тому що почула. 
Її питання нарешті змусило Дже повернутися в реальність. 
— Це було досить давно. 
— А зараз?
— Що зараз?
— Зараз можеш перетворюватися на дракона? 
— Ні. Сам корінь магії знаходиться не тільки в душі, а й в тілі, як і дракон. В моїй душі не залишилося ні краплини магії, інакше під час переродження  в наступному житті дракон залишився би зі мною.
— Певно, це жахливе відчуття продовжувати жити без магії, коли звик до неї. 
— Завдяки моєму старанню та тренуванням мій дух, як і раніше сильний...– Мідже відкрив рота, збираючись продовжити, але раптом передумав. Лише посміхнувся і сказав, що їй варто поспати. – Сон – важлива річ, а ми невдовзі підемо далі.  
– Гаразд. – З явним небажанням протягнула Мирослава, вкладаючись спати. – Усім на добраніч. 
– Добраніч.