Прокляте дзеркало

7

 Третя секція не мала особливих відмінностей від другої. 

 Темно, волого, напівзруйновані будинки та дороги. Щодо останнього їй було особливо сумно, адже декілька разів вона ледь носом асфальт не пропахала, затнувшись об камінь, який лежав посеред дороги. І треба було ж після цього одразу потрапити ногою в невелику яму.
Мідже покачав головою, пробурмотів під ніс про прокляття у вигляді Мирослави, але акуратно взяв її під лікоть, щоб уникнути травмонебезпечних ситуацій.  
Сенс слова «руйнування» Мирослава  зрозуміла, варто їм було увійти в четверту секцію. Де хаотично розкидане сміття, обломки конструкцій і навіть стовпи перемелені немов у м'ясорубці. Під ногами тріскалася крихта зі скла та камінців. Тут в нагоді були б воєнні чоботи, а не звичайні кросівки.
 Стояла мертва тиша через що кожний їх крок різав по вухам. Був плюс в четвертій секції: все було видно наче на долоні. Та чи дійсно це плюс? Чому їй скрізь ввижається підступ? Чи не занадто просто та ідеально для цього місця? Це не на жарт хвилювало Мирославу.


– Мідже, – сумніви роздирали її. Вона прикусила губу і разом із тим намагалася правильно підібрати слова, – а ми точно знайдемо тут ключ? Посеред цих руйнувань?
– Не хвилюйся. Просто довіряй мені, як і раніше.
Він правий.


Дівчина повільно вдихнула та видихнула. Їй треба заспокоїтися. Мідже не вперше грав, він знає правильні шляхи і що варто робити. Але хвилювання, що осіло десь на глибині душі мучило, не давало спокою.


– Я поведу вас по найлегшому шляху. Ми не можемо гаяти дорогоцінний час.


Дивно, але коротким шляхом виявився підземний перехід, якимось дивом вцілілий посеред хаосу.  Вони спускалися вниз, коли жестом Дже наказав зупинитися. Навкруги різко посвітлішало, а замість звичайної дороги з'явилися чорні та білі квадрати.


«– І що це за сканворд? – Схвильовано подумала Мирослава . – Щось наш короткий шлях не вселяє довіри».
 

– Нам усього лиш треба пройти тут,  – Мідже озирнувся на них, – але так просто на ту сторону не потрапити. Зараз будуть по черзі спалахувати квадрати, – він показав на дорогу перед ними з чорними та білими квадратами, – ми повинні запам'ятати їх.


О. До чого знайомо звучало. 


– Тільки на них можна буде наступати, правильно? – проговорила Мирослава . – Наступиш не на той квадрат і програєш.


Мідже повернув голову в її сторону і кивнув, погоджуючись.


– Так. У випадку програшу нас викине на початок четвертої секції. Тому, якщо не бажаєте знову йти сюди півгодини – напружте мозок. Буде спалахувати по три, потім п'ять, сім та десять квадратів. Першим піду я, а після мене буде Мирослава  і останнім буде І Ан.


Звучало просто, однак зараз вся її уважність знадобиться, щоб не налажати із завданням. Вона не надто горіла бажанням стати слабкою ланкою у їх команді. 


До речі про слабку ланку. Мирослава  поглянула на І Ана, той помітно нервував, хоча і старався це приховати.


— Ти впораєшся? – тихо запитала Мирослава  у нього.


Блондин тільки закивав у відповідь, уважно спостерігаючи за діями Мідже. Той вже узявся до виконання завдання. Спалахнули перші три квадрата і він спокійно їх пройшов, так само було з п'ятьма та сімома квадратами, та як тільки по черзі спалахнули наступні десять квадратів, Мідже зупинився десь на півшляху. Явно не впевнений куди саме варто далі стрибнути. Але доволі швидко позбувся сумнівів, стрибнув на квадрат зліва від нього.


— Правильно. – З полегшенням сказала Мирослава .


 Через декілька секунд Мідже вже стояв на іншому кінці переходу. Він махнув рукою, даючи знати, що вдало пройшов.
Мирослава  наважилася вже йти, та замість цього раптом торкнулася ліктя І Ана й підштовхнула його вперед. 
Блондин із нерозумінням в очах поглянув на неї. 


— Ти підеш першим.
— Ні, Мідже сказав...
— Ан! Ти нервуєш, а це зазвичай погано впливає в екстремальних ситуаціях! Тому першим йдеш ти, а я буду намагатися запам'ятати квадрати і в разі чого підказувати. Якщо розумієш, що забув наступний квадрат, просто озирнися. Я підкажу.
— Впевнена?
— Більш ніж. Вперед,  – кивнула вона  на дорогу перед ними, — я хочу закінчити швидше й потрапити додому.


І Ан кивнув, після чого зробив крок вперед.  Мідже на іншій стороні явно не розумів що відбувається,  однак Мирослава була впевнена в своєму рішенні. 
Дівчина не прогадала. І Ан озирнувся вже на середині, потім ще раз. Найважчим виявилося пройти десять квадратів, під кінець вони обидва заплуталися, але там І Ану допоміг закінчити Мідже.
Сама ж Мирослава  під пильним, можна сказати спопеляючим, поглядом Дже завагалася. Вона  пішла в котрий раз наперекір його словам. Він мав право гніватися і Мирослава  сприймала його злість спокійно. Тільки зараз набагато важливіше опинитися по іншу сторону – поряд з ними. А з його злістю вона  вже мала можливість зіткнутися.
Перші три квадрата пройти легко, вона  навіть відчула себе впевненіше. Але наступні п'ять ледь не змусили її збитися, після чого вона уважніше запам'ятовувала. Завдяки цьому сім квадратів опинилися позаду.
Десять квадратів…здавалися нездоланими. І вона  розгублено застигла на білому квадраті, дивлячись вперед і не знаю, куди саме робити наступні кроки. Спочатку стрибати на чорний квадрат зліва, потім справа і на білий зліва…чи все ж справа? Як вчинити? 


– Прокляття. Чому у мене не феноменальна пам'ять?
– Заспокойся. – М'який голос Мідже пройшов крізь стіни паніки. Мирослава підняла голову. Тепер вона  залишила половину шляху позаду і він був набагато ближче, що дозволяло бачити його обличчя. – Слухай мене. Стрибай на чорний квадрат зліва від тебе. Молодець. Тепер на квадрат справа, так, і ще один справа. 


Скільки разів вона  повинна буде дякувати за допомогу Мідже? На цей раз вона  також дісталася до кінця завдяки його підказкам. Але продовжити радіти їй не дав розгніваний дракон (в минулому).




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше