6

 – Тримайтесь поряд. Не можна відставати. Бо можете загубитися та залишитися у грі навічно. – Мирослава  тільки кивнула. Дже інструктував її раніше, тому вона  прекрасно знала чого варто очікувати. І Ан же уважно слухав кожне слово. – Перед тим, як увійти всередину нам варто обрати жанр гри – цим займатися буду я – а після отримаємо карту.  На ній будуть відмічені важливі місця, в особливості місцезнаходження руни та ключа.
– Звучить просто.
– Будь готовий зіткнутися з перепонами на нашому шляху. Сподіваюсь у тебе все добре з кмітливістю, пам’яттю та гарна реакція. – Потім він поглянув на Мирославу з виразом обличчя, яке неможливо прочитати. – А тобі раджу прислухатися до моїх слів, а не бігти поперед батька в пекло. Ми ніколи не зможемо передбачити з чим саме доведеться зіткнутися в наступний момент. З І Аном нам пощастило.
 Величезний камінь в її город. Мирослава  відчула, як щоки вкриваються рум'янцем. Вона  дійсно було необачною, піддалася інтуїції та відкрила двері.
– Пробач.
В очах Мідже читалося "Якось не дуже віриться в твоє каяття".
Щоб стати учасником гри потрібно зареєструватися і пройти через невеликі ковані ворота перед висоткою. Мирослава  порахувала це дивним, та й вона  не до кінця вірила, що завдяки звичайним воротам вони потраплять у гру. 
« – Я потрапила в цей хаос через дзеркало. А тут всього-навсього ворота, – промайнули невеселі у неї думки, а потім вона  рішуче зробила крок услід за хлопцями».
Перед ними виникла голограма із зображенням. Воно нагадало Мирославі екран, де їх просять увести свій майбутній нікнейм і пароль. Мирослава  була дитиною двадцять першого століття і реєстрація не була чимось важким, а Дже без роздумів першим підійшов до голограми та уміло розібрався з усім. Проте І Ан виглядав розгублено.
– Як ти зміг навчитися цьому? – питання було адресоване Дже.
Мирослава  закотила очі.
– Ти з Середньовіччя, чи що? – вона  підійшла ближче до І Ана. Він досі не наважився натиснути на кнопки. Вся голограма здавалася для нього чимось з розряду не реального. – Це ж просто. Дивись, у верхній рядок вводиться твій нік, – вона  побачила знову не розуміючий погляд, щось прикинула в голові і додала, що це означає ім'я. – Наприклад, Сін_І_Ан2020. В нижню введи пароль, це повинен бути набір букв та цифр, які ти зможеш запам'ятати. Чиєсь ім'я і дата народження. Після цього натиснеш на зелену кнопку.
– Думаю, я впораюсь. – Вже з впевненістю кивнув, але Мирослава  бачила секундну паузу і деяку нерішучість в рухах. В той же час, з порадами знову не полізла, дозволяючи йому впоратися самому.
Мирослава  відчула чужу долоню на своєму плечі. Вона  підняла погляд.
– Не будь суворою до нього. На Аштері немає багатьох речей. Магічно ми розвинуті краще, але в технічному  плані добряче відстаємо.
Реєстрація пройшла успішно, далі Мідже утворив  одну команду з них трьох, вибрав жанр гри. Голограма спалахнула синім, щоб через мить зникнути.
– Учасники команди "Три", будь ласка, активуйтесь через головні ворота та візьміть карту. Там ви побачите свою ціль. – Прозвучав роботизований голос незрозуміло звідки.
Мирослава  була готова до активації і думала, що треба лише вводити свої нікнейми і паролі, однак, виявилося достатньо перейти межу між світом позаду них і попереду. Над їх головами невеликими літерами висіли в повітрі їх нікнейми. Висотки не зникли,  але обстановка, яка оточувала їх стала іншою. День змінився на ніч і місто замайоріло різними вивісками. Увімкнулися ліхтарі, десь на бігбордах показували рекламу. 
На підставці лежав невеликий предмет, який був схожий на смартфон. Мідже увімкнув його і в повітрі з'явилася карта міста. Десь були написи, жовті та сині точки, але Мирослава  звернула увагу на золотий ключ і зелені двері.
– Оце наші основні цілі.
– Якщо ми підемо одразу до цілей, не витрачаючи час на бонуси, чи спрацює це? 
– Без бонусів важко пройти далі першого етапу. Будьте готові, – і підняв в очікувані невідомо чого голову.
– До чого? – Нерозуміюче уточнила Мирослава , озираючись.
 Навкруги все мерехтіло і рясніло яскравими кольорами, а ще було підозріло тихо. До об'яви тим самим механічним голосом:
– Команда "Три", ваш час для ознайомлення з правилами вичерпаний. Ваше перше завдання дістатися до секції номер п'ять з наявністю  при собі руни. Секція номер чотири закриється через п'ять годин і шість хвилин. 
Тепер зрозуміло попередження Мідже. 
Мідже вказав на синю точку на карті.
– Це руна. Вона  знаходиться в третій секції. Якщо поквапимося – встигнемо вчасно її знайти до закриття четвертою секції.
***
Треба було подолати відстань між ними і руною за мінімальний час. Перед тим, як вирушити  Мідже трохи пожурився, що не можна скоротити шлях іншими способами, тому що там є можливість потрапити в пастку чи бути загнаним у кут. Вони зможуть лише десь на середині шляху звернути, але зараз доведеться бігти, а по дорозі зайнятися бонусами.
– Вони можуть мати різну форму, проте червоні і з замком зверху пропускайте. Перші – зовсім не бонуси і  відкидають на початок, а другі нам просто недоступні.
– Чи не краще буде все ж поспішити? А якщо загубимо дорогоцінний час? – крикнув Сін І Ан, в якому збилося дихання від бігу.
Несподівана репліка І Ана про втрату дорогоцінного часу змусила Миросю з Дже прикувати до нього погляди. Мирослава  з іронією подумки відмітила, що фразу про час повинна була промовити вона. Та не квапилася нічого казати вголос.
Проте Міджертан роздратовано примружив очі, а секунд через десять тяжко зітхнув. Неначе зрозумів, що немає сенсу з ельфом сваритися.
– Окрім цікавих бонусів, нам може трапитися щось незвичайне. Зброя. Чи ліки. Ми ніколи не знаємо, що нас чекає попереду.
І Ан з серйозним виглядом покивав головою і квапливо погодився.
По дорозі їм не трапилося досить незначні речі на кшталт стати вище в два рази, лише одного разу був бонус у вигляді заморозки. Задоволеним Мідже не виглядав. Лише на початку другої секції він якось різко повеселішав. Вона  прослідкувала за його поглядом. Зверху, поряд з вікном висів напівпрозорий годинник.
– Ми повинні дістати їх. – Безапеляційно заявив дракон. –  У випадку, якщо ми не встигнемо до наступної секції – вони подарують нам додатковий час. Та цей бонус оманливий і може зникнути в будь-який момент. Ризиковано та заманливо одночасно. – Промовив він, переводячи погляд на І Ана з Миросею. – Піде тільки один з  нас - ми повинні підстрахуватися - інші діють за планом. – Його палець вказав на І Ана.  – Ельф, підеш ти! Завдання просте для Стража, а з майстерністю Мирослави робити дурниці ми точно програємо.
– Гей! – обурено вигукнула дівчина. – Я все ще тут!
 Та хто звернув увагу на її слова? Вона  знову була проігнорована.
– Гаразд. – І Ан погодився і кивнув. – Я зроблю це!
– От і добре. Карту я віддам тобі. Я знаю ці місця, можу обійтися і без неї. Закінчивши з годинником, йди в кінець третьої секції. Зустрінемося там. 
Вручивши блондину телефон, він уже хотів потягнути Мирославу в сторону, але зупинився.
– Будь обережним. Побачиш, або ж почуєш щось підозріле – ховайся.
– Зрозумів.
Залишаючи Сіна позаду вона  щиро сподівалася, що з ним все буде добре. Ніяких ознак перебування десь поряд монстрів не було, однак, попередження Мідже змусило хвилюватися. Несправедливо було б стати закускою монстра одразу після свого звільнення з полону вечірок.
 Вони пройшли ще якийсь відрізок. Вона  не знала наскільки близько вони наблизилися до місцезнаходження руни, проте різка зміна навколишнього середовища Мирослава  змусила похмуро звести брови. Висотки перетворювалися на невеликі, місцями пошарпані і непримітні будівлі. Позаду них світилися вивіски, на великих екранах програвалися якісь відео і йшли вони по добре освітленій вулиці, в той час, як тут обстановка була розпачливою. Темряву розрізало світло ліхтарів. Наявність ліхтарів повинна трохи заспокоїти, ось тільки величезна кількість ділянок де освітлення явно не передбачалося хвилювало її. Хто знає, що може ховати темрява?
— Зміна декорацій.  – Доволі спокійно пояснив Дже. ‐ Не дивуйся, коли в четвертому секторі побачиш руйнування, неначе там пронісся жахливий ураган. 
– Як чудово,  що я не потрапила в стрілялки. – Пробуркотіла вона .
– Про щ...
Механічний голос пролунав звідкись зверху, перериваючи Мідже:
– Гравець "К_А_34" додався до гри. 
– Його поява якось вплине на нас?
–  Поки не зустрінемося з ним.
– На твою думку, це повинно заспокоїти мене? 
Мідже у відповідь лише знизав плечима. 
Будівля, в якій по припущенням знаходилась руна була трьох поверховою і Мирослава  досить погано розуміла, яким чином вони будуть шукати потрібну річь. Зі слів Дже, єдиний спосіб знайти руну – обшукати будівлю. Та в цьому випадку їм доведеться витратити купу часу. 
Хто ж знав, що вона  буде права.
Будівля нараховувала дев'ять кімнат. П'ять з них були пусті, що значно полегшувало завдання, а ось ті чотири кімнати, які залишилися вони перевернули з ніг на голову. Купа мотлоху аж ніяк не робило їхню задачу легкою, хіба посилювала загальну роздратованість. 
Нерви починали здавати на останній кімнаті. Вони нічого не знайшли.  Може вони помилилися будівлею? Дже залишив карту ельфу і міг запросто піти не туди. Про це вона  поцікавилася у хлопця, який обшукував останню поличку. Він повернувся і з повною твердістю в голосі заявив, що помилки бути не може. Він добре запам'ятав місцезнаходження речі.
– Де ж ця клята руна?! – розпсихувався несподівано Мідже. – Ми обшукали кожен закуток! Демонова нога! 
《 – Цікава у нього лайка, – подумалось Мирославі》.
Дівчина прокрутила в голові їх пошуки в кожній з кімнат. Вони були надзвичайно уважні і, раз помилки Мідже не допускає, річ дійсно знаходилась в будівлі. Та де саме? Що вони з Мідже пропустили? Можливо, ця незначна деталь , а з нею і відповідь, прямо у них під носом.
Мирослава  потерла скроні і пройшлася від сходів до дверей і назад. Від безглуздої та марної біганини вона  втомлено прикрила очі.
Втома.
ЇЇ мозок запрацював з подвійною силою, чіпляючись за слово.
– Ну звичайно! Втома та лінь!
Мирослава  різко відкрила очі, а потім кинулася натискати на кнопку виклику ліфта. Надія спалахнула з новою силою. 
– Що ти робиш?
– Мідже, ми не перевірили останнє приміщення в будівлі.
– Вважаєш, руна там?
Дзиньк.
Двері ліфта розкрилися і голограма руни, що крутилася в повітрі стали відповіддю.
– Ву-аля!
***
– Треба поспішати. І Ан, напевно, уже закінчив.
Шум, який доносився здалеку зупинив їх. Немов до них наближалося щось надзвичайно велике. 
Мирослава  з жахом в очах поглянула на Мідже, пригадавши про нещодавню зустріч із зубастим монстром. Невже він зміг пробратися сюди?! Чи це інше чудовисько? В будь-якому випадку, судячи з того, як погляд Дже рискав по дорозі, будівлям, до них йшло щось небезпечне.
– Виходу немає. Доведеться повернутися назад. – Він потягнув їх назад в будівлю, де вони відшукали руну. 
– Це пожирач?
– Ні. Всього лиш істота в грі, – швидко відповідав Мідже, заходячи в дальню кімнату на першому поверсі. – Він не небезпечний для мене, чи І Ана. Зіткнення з ним може забрати бали, а якщо не пощастить – відкине на початок гри. Але ти жива душа і для тебе будь-яка взаємодія з ним може бути смертельно небезпечна. Не хочеться ризикувати.
Мирослава  облизала губи. В цьому вона була згодна, їй би теж не хотілося ризикувати.
Її очікував сюрприз, коли вони відкрили двері кімнати. В кутку біля вікна літала фіолетова рукавичка. Вона  нагадала Мирославі боксерську, та ця в розмірах перевершувала її в два рази і кожну секунду по ній пробігали язики полум'я.
– Рукавичка Вогняних воїнів! – Здивовано видихнув чорнявий. Хлопець втупився на їх знахідку, як на восьме диво світу.  – Я ніколи раніше не міг її знайти.
Мирославу найбільше здивувало неабияке захоплення, що просковзнуло в голосі хлопця, а не їх знахідка.
– Щось круте?
Дже відірвав погляд від рукавички, нестримно і з  радістю поділився:
– В інструкції написано, що допомагає знешкодити будь-якого монстра! Рукавичку можна використовувати в інших світах. Це велика рідкість та щастя знайти її! 
Монстр. Точно.
Ніяких монстрів по поверненню додому. Все що потрібно – це тепле ліжко, ноут і кухлик гарячого чаю. Але поки залишалося змиритися з фактом їх наявності. Один з них як раз повинен бути поряд в цю мить. 
Мирослава  зітхнула. Дже забирав рукавичку та поклав її в рюкзак, а дівчина в цей час   підійшла ближче до вікна.
Не дивлячись на дальність розташування кімнати звідси все ще можна було побачити дорогу. Висовуватись Мирослава  не збиралася, але краєм ока цікаво подивитися на невідоме чудовисько.
Істота виявилася…якимось гібридом. Верхня частина нагадувала людину: голова, шия, руки, тулуб. А ось замість ніг у нього був  довгий і товстий зміїний хвіст. І воно зараз проповзло зовсім поряд з ними. Жах який. У Мирослави дрижаки по шкірі побігли від думки, що не встигни вони сховатися і могли б зіткнутися з ним. Чого гірше – довелося б битися з цією істотою.
Воно ж не залишиться тут? У них була ця супер наворочена рукавиця, але думки про можливе зіткнення з монстром лякала до чортиків. 
– Воно доповзе до першої секції, після чого повернеться назад. – Прояснив ситуацію Мідже, підійшовши до неї. – Краще б нам поквапитися. Руна у нас є, залишився ключ. Ельф вже повинен нас чекати у третій секції. Сподіваюсь, факт його приналежності до роду Стражів виправдає себе і він сховався, відчувши небезпеку. 
Та Мідже помилився. На стику між другим та третім сектором нікого не було. 
Мідже декілька разів вигукнув ім'я ельфа, в надії, що він може ховатися неподалік, та ніхто не виходив. Перевірку найближчих будівель він одразу забракував і суворо заборонив підходити, відчиняти двері, або ж навіть заглянути у вікна. Мирослава  закивала. Вона боялася тут на крок відходити від хлопця, не кажучи вже про те, щоб наважитися самостійно піти до будівлі.
Вони прочекали ще деякий час, через що в голову лізли не найкращі думки. Що сталося? Чому його так довго немає? З ним щось сталося? Він не встиг сховатися? Невідомість вбивала.
–Чому ж він не повертається? – Дже явно нервував, знервовано розминаючи пальці. Він швидко повернувся до Мирослави. – Треба йти…
– Не треба! – З одночасно радісним та полегшенним зітханням перебила його Мирослава , дивлячись кудись йому за плече. – Це він.
Мідже озирнувся. Сін біг і чомусь активно розмахував руками. Радість миттєво стерлася з обличчя дівчини, з'явилася настороженість.  
– Він щось кричить.
– Приготуйся бігти.
 З наближенням І Ана до них, вони нарешті зрозуміли причину його схвильованої поведінки. Він дійсно попереджав про небезпеку. Услід за ним біг хтось ще. Не чудовисько, але бігти від хорошої людини І Ан не став би.
Мідже дістав з рюкзака синій квадрат.
– Шанай вас затягни в пекло! Не стійте! Біжіть! – чим ближче був І Ана тим краще було чутно його крик.
– Раз. – Почав Мідже одному йому відомий відлік. –  Стій на місці.
Мирослава  не посміла заперечити. Вона  могла все зіпсувати, навіть заговоривши.
– Два. Приготуйся.
І Ан знаходився не далі, ніж в п'яти кроках від них.
– Три.
Коли блондин опинився поряд, в незнайомця полетів один з тих бонусів, які ми зловили. Мідже на секунду чомусь закляк, рискаючи поглядом по обличчю та фігурі невідомого. Емоції на обличчі Дже змінялася одна за іншою. Та через мить він немов позбавився від навіювання.
– А тепер біжимо. Заморозка його зупинить лише на п'ять хвилин.
Для ельфа ще один забіг був явно непростою задачею, але виходу не було. 
Вони змогли віддихатися через декілька хвилин, коли оголосили  про закриття третьої секції. Якщо все йде за планом, той заморожений ще не повинен був бігти за ними і залишився там.
Мирослава  відкашлялася.
– Хто це був? Чому він біг за тобою?
– Звідки мені знати? Я піднявся, дістав годинник та вже збирався йти звідти, але раптово зіткнувся з ним в коридорі. Думав, не зможу вибратися! Він неймовірно сильний і швидкий, проте, все ж таки я був Страж.
– Припускаю, – з зітханням почав Дже, – ти зіткнувся з постійним гравцем. Ти забрав потрібну йому річ.
Мідже дійсно не знав ту людину? Можливо, він лише здався йому знайомим? 
Мирослава  не стала загострювати увагу на дрібних деталях.
– Я нічого не відбирав у нього!
– Годинник. – Осяйнуло її, і дівчина повернулася до Мідже. – Йому потрібен був годинник?
– Правильно. Зараз заберемо ключ та вийдемо на фінішну пряму.