2

Мирослава з легкістю закинула пакет у сміттєвий бак, почуваючи себе нарешті вільною.
— Невже я покінчила з прибиранням? – З недовірою прошепотіла вона  і з полегшенням поплескала в долоні.
Задоволено примружившись, дівчина подивилася на яскраве сонце. Сьогодні був справді чудовий безхмарний день. Який вона  змушена була витратити на прибирання квартири. І зараз, з цієї ж причини, почувала себе стомленою.
Відблиски, що сковзнули по обличчю, привернули увагу і змусили повернути голову в той бік. Брови дівчини здивовано піднялися. Було несподіванкою побачити тут залишене дзеркало(те саме, що дісталося у спадок), яке хтось поставив біля стіни. При денному світлі воно притягувало погляд висотою з людський зріст і своїм пошарпаним, старим виглядом. Ні, правильніше буде сказати, що воно було старовинним. З хитромудрими малюнками на рамі.
— Цікаво. 
Мирослава бездумно зробила крок до дзеркала і нахилилася, бажаючи розглянути його в деталях. У кутах малюнки переходили в літери. Вони були розпливчасті й незрозумілі, через що у неї почали боліти очі. Вона  потерла їх, а вже за мить зовсім ясно бачила текст.
« – Перевтомилася, чи що? Або ж до окуліста час сходити? – Здивовано подумалося їй».
– Притулок душ, – почала читати вголос Мирося текст у верхньому лівому кутку. Сковзнула поглядом по рамі вправо, де продовжувався текст, – кордон світів. – Тепер дівчині довелося спуститися вниз. — Відкрий портал і вкажи потрібний шлях душі, що заблукала.
Мирося звела брови на переніссі. Що за маячня? Чи сатаністи попрацювали над дзеркалом? Дівчина різко сховала руки за спину, ніби дзеркало справді мало відношення до нечистої сили і вона  торкнулася чогось заборвіненого. 
З деяким подивом Мирослава почала вставати та відступати назад. Але оступилася  від несподіванки, коли яскравий спалах вдарив в очі та засліпив. Дівчина прикрила очі у спробі захиститися. Серце злякано застукотіло в грудях, а інтуїція підказувала швидше дерти кігті звідти.
«– Поки не затягло у самісіньке пекло! — вторила інтуїції підсвідомість».
Коли вона  піднімалася, немов знущаючись, в обличчя ударив сильний порив вітру.
Далі події розвивалися надто стрімко. Втекти Мирося не встигла. Точніше, їй не дало втекти щось невидиме та слизьке, обволікаючи її щиколотки. Відчуття були огидними. Затупавши ногами, вона  спробувала відбитися від чогось невідомого, але все виявилося марно. Через секунду незрозуміла сила смикнула її за ноги, змушуючи з криком впасти на спину, і потягло по асфальту вперед.
Дзеркало дивно вигнулося з боків і засяяло, готове прийняти нову душу.
Можливо, хтось і почув оглушливий дівочий вереск перед тим, як її тіло повністю з’явилося по інший бік дзеркала.
** 
 Не було ніякого тунелю або ж чорної діри, яка затягувала у невідомість. В один момент її  поглинуло дзеркало, а в інший уже викинуло кудись. Те, що відбувалося нагадувало один з  фільмів жахів, приправленого зверху фантастикою.
Від пережитого хвилину тому Мирославу трусило. Не дивно. Вона  зовсім не очікувала подібного, коли з чистої цікавості вирішила роздивитися знайоме дзеркало, а потім й прочитати слова на ньому.  Її в буквальному сенсі затягнуло в дзеркало, де вона  зараз і лежить. 
А, до речі, де саме вона  лежить?
Спиною Мирося відчувала тверду та жорстку поверхність, а під пальцями щось розсипчасте і тепле. Пісок? Дівчина навіть подумала, що, найпевніше, у неї почалися галлюцинації. Та й дзеркала ніякого близько не було. Але непроглядна темрява стверджувала зворотнє та водночас змушувала хвилюватися про свій зір. Як вона  могла нічого не бачити? Це що, її плата за надмірну цікавість? Чи поганий сон?
— Вставай, ідіотко! – чоловічий голос зверху не дозволив розвинути подальші думки про власне божевілля. А ліхтар в його руці освітив їх обох і дав зрозуміти, що її зір у нормі, – Тут не пляж! Через хвилину сюди завітає Пожиратель! В мої плани не входить здохнути з тобою за кампанію! 
Спираючись на одну руку,  Мирослава трохи піднялася і подивилася на незнайомця з німим питанням в очах. Однак, він продовжував з виглядом знудженої людини роздивлятися дівчину, яка розвалилася на піску.
— Якщо збираєшся стати обідом Пожирателя – я пас.
— Що? Ти хто? І де це я? — Дивитися по сторонах було марно. Ліхтар не освітлював багато. Вона  лише відчувала пісок під її руками та гаряче повітря, що обпалювало легені. Але, якщо тут росло хоч що–небудь вона  б змогла побачити силуєти дерева, кущів? Мирославі  було важко відповісти. Навколо й справді було незвично темно.
— Твій рятівник. Подякуєш пізніше, – не перестаючи бурмотіти, незнайомий досі хлопець допоміг Мирославі піднятися на ноги. – Якщо залишишся в живих.
Що ж. Цей хлопець знав, як "обнадіяти".
Гуркіт вдалині змусив здригнутися обох. Хлопець стояв зовсім поруч, світло від ліхтаря дозволяло побачити красиві і плавні риси обличчя, а також очі, що розгублено бігали.
— Рухайся настільки швидко, наскільки сильне твоє бажання вижити.
Він повернув голову у її бік. Темні очі були дуже серйозні і попереджали про наближення небезпеки.
Мирослава проковтнула в'язку слину. Їй захотілося втекти. Де б це не відбувалося: наяву чи насправді, але їй стало по–справжньому страшно.
— Що?
Проте його рука вже обхопила її тонке зап'ястя і, щось прикинувши в думках, він кинувся в темряву. Мирославі хотіла накричати на хлопця, все відбувалося надто швидко та хаотично.
Зрештою, їй потрібні були пояснення.
Проте, почувши за їх спинами дивний гуркіт, схожий зі звуком будівлі, що руйнується, вирішила відкласти будь–які вимоги на потім. Тому що це можна буде зробити будь–якої миті. Коли вони будуть у безпеці.
Мирося ледве встигала за хлопцем. Вони бігли вперед буквально наосліп, і поки що жодного зіткнення зі сторвінніми предметами не сталося, але дівчина почувала себе вкрай не комфортно. Позаду теж була темрява, і вона  була вдячна, що тепер під ногами відчувала звичайну землю, а не пісок. Вкрай важко бігти по ньому.
Кілька миттєвостей потому страшні звуки стихли. Вона  хотіла зупинитися, але дивний хлопець зло гаркнув, щоб вона  швидше рухалася. Та куди швидше? Вона  й так старалася з останніх сил.
Повітря обпалювало легені і хотілося зробити маленький перепочинок. Інакше вона  могла просто  відключитися.
Сон або ж галюцинації. Неважливо. Чому це ніяк не закінчиться? Вона  не хотіла продовжувати брати участь у кошмарі. Нехай це і була втеча від незрозумілого чудовиська уві сні (Мирося продовжувала заперечувати можливість реальності того, що відбувається), але дівчина вже знатно задовбалася. Не встигла вона  обміркувати попередню ситуацію, зрозуміти, де перебувати і розставити все по поличках, як наздоганяє нова катастрофа.
Відчутна вібрація пройшлася під ногами, земля стала схожою на желеподібну речовину і встояти було вкрай важко. вони застигли на місці, хлопець став озиратися по сторонах. Але світло від ліхтаря зовсім слабеньке. Що він може видивлятися?
— Ти...? — вона  обурено замичала, бо домовити їй не дозволили, безцеремвінно закривши рота долонею.
《– Тихо! – одними губами наказав він. У напівтемряві їй ледве вдалося побачити це》.
 Вона  закивала подібно до тієї китайської іграшки.
Все знову вщухло, і хлопець повернувся до свого заняття, ніби прислухаючись до своїх відчуттів? Інстинктів? Чорт його знає! Нічого не залишалося, крім сліпо довіритися хлопцеві та його інстинктам.
« — Чому це прозвучало двояко? – відсторонено подумала Мирося».
Її несподівано потягнули за собою убік, затискаючи рота долонею. Ліхтар упав на пісок і трохи нахилився вбік. А після секундного замішання і нерозуміння Міри, в тому ж боці де вони стояли і валявся ліхтар, розверзлася земля. Щось вирвалося назовні, віддалено нагадуючи величезну змію з наростами і шипами. Разом з цим небо осяяло різнобарвними відблисками.
Різко з'явилися обриси невеликих пагорбів, а також єдиного куща в декількох метрах від них. Стало віддалено схоже на сутінки з розсипом зірок на небі та пурпуровими, рожевими хмарами. Колір, що нагадує Мирославі  про повітряну солодку вату.
Найважливіше, що тепер вона  могла бачити навколишній світ.
《 – Не тільки навколишній світ! – подумала Мирося, широко розплющеними очима дивлячись уперед》.
Чудовисько відкрило пащу, дозволяючи побачити безліч блискучих та гострих зубів, щоб потім видати моторошний рев. Звук приголомшував подібно до грому і Мирослава подумки подякувала хлопцю за те, що він не дозволяв їй видавати ні звуку. 
Не більше десяти секунд минуло, перш ніж «щось» знову зникло під землею.
Водночас із ним зникли усі зірки. Світ знову поглинула темрява та тиша. Моторошно.
— А тепер біжи! 
Виснажливий забіг від чудовиська почався знову. Він більше не показувався назовні, але землю щоразу трясло і встояти на ногах з кожним разом ставало все тяжче. Без ліхтаря бігати складно, але хлопець або бачив у темряві, або знав ці місця, як свої п'ять пальців.
«Або вдає, що знає».
– Знайшов! – пролунав радісний голос хлопця і наступної миті вони зупинилися.
Почулося клацання і звук відчиненого замка. Мирославу змусили рухатися вперед, буквально виштовхуючи її кудись. Раптове сонячне світло боляче різануло по очах і змусило заплющити їх. Дівчина закрила собі рукою джерело світла, намагаючись звикнути до різких змін, а заразом і розглянути обстановку. Іншою долонею вона  вперлася об коліно, намагаючись відновити подих.
Вони були серед багатоповерхових будинків. Ніякого піску, темряви та чудовиськ. Наче вони залишили все це позаду, пройшовши крізь двері.
Чи це не божевілля?
– Ось же диявольські виродки! – лаявся хлопець поруч. – Я не ті двері відчинив?
– А?
Нехай він не каже, що їм доведеться знову бігти кудись.
За нормального освітлення це вперше вона  зустрілася поглядом з ним. Хлопець, який справді виявився для неї рятівником. Тільки завдяки йому вона  змогла накивати п'ятами від чудовиська, що бажав поласувати нею.
《 – Вау. А в нього напрочуд гарне обличчя. І статура те, що треба! І чому гарні хлопці зустрічаються або у серіалах, або уві сні? – подумки зітхнула Мирося》.
— Не можна повертатися, – він примружився, неначе намагаючись роздивитися щось попереду. – Пожирач почув тебе. Він обожнює ласувати новими душами. Але й звідси вибратися не вийде. Щоб дістатися наступних дверей – треба пройти гру.
Мирослава випросталась, відчуваючи замішання через його слова.
— Про яку гру йде мова?
— Справжню. Послухай, – з цими словами, він повністю розвернувся до неї, – гра полягатиме в тому, щоб знайти руну і ключ до наступних дверей.
Вона  заплющила очі, концентруючись на своїх відчуттях.
« — Все добре, Миро. Все просто відмінно. Ти спиш. Твоя підсвідомість підкидає тобі сни з чудовиськами, незрозумілою грою. Навіть це дзеркало мені точно приснилося! Немає нічого реального! — Цікаво, якщо вона  повторюватиме це знову і знову подібно до мантри слова стануть реальністю? Кажуть, що думки матеріалізуються».
Проте, розплющивши очі, Мирося зіткнулася з уважним поглядом. Хлопець навпроти був реальним, та  перетворюватися на ілюзію чи сновидіння не збирався.
Втративши терпіння, він перервав тишу:
– У нас не так багато часу, але ми відвідаємо моє укриття тут. Потрібно тебе повністю ввести в курс справи.
Мирослава тихенько гмикнула. Вона  була згодна піти куди завгодно, де не буде страшних чудовиськ.