2

Мирослава з легкістю закинула пакет у сміттєвий бак, почуваючись нарешті вільною.
— Невже я покінчила з прибиранням? — з недовірою прошепотіла вона і з полегшенням поплескала в долоні.

Задоволено примружившись, дівчина подивилася на яскраве сонце. Сьогодні був справді чудовий безхмарний день. День, який вона  змушена була витратити на прибирання квартири. І зараз, з цієї ж причини, почувала себе стомленою.

Відблиски, що сковзнули по обличчю, привернули увагу і змусили повернути голову в той бік. Брови дівчини здивовано піднялися. Було несподіванкою побачити тут залишене дзеркало — те саме, що дісталося у спадок — яке хтось поставив біля стіни. При денному світлі воно притягувало погляд висотою з людський зріст і своїм пошарпаним, старим виглядом. Ні, правильніше буде сказати, що воно було старовинним. З хитромудрими малюнками на рамі. 

— Цікаво...

Мирослава бездумно зробила крок до дзеркала і нахилилася, бажаючи розглянути його в деталях. У кутах малюнки переходили в літери. Вони були розпливчасті й незрозумілі, через що у неї почали боліти очі. Вона  потерла їх, а вже за мить зовсім ясно бачила текст.

« Перевтомилася, чи що? Або ж до окуліста час сходити? – здивовано подумалося їй».

– Притулок душ, – почала читати вголос Мирося текст у верхньому лівому кутку. Сковзнула поглядом по рамі вправо, де продовжувався текст, – кордон світів. – Тепер дівчині довелося спуститися вниз. — Відкрий портал і вкажи потрібний шлях душі, що заблукала.

Мирося звела брови на переніссі. Що за маячня? Чи сатаністи попрацювали над дзеркалом? Дівчина різко сховала руки за спину, ніби дзеркало справді мало відношення до нечистої сили і вона торкнулася чогось забороненого. 

З деяким подивом Мирослава почала вставати та відступати назад. Але оступилася  від несподіванки, коли яскравий спалах вдарив в очі та засліпив. Дівчина прикрила очі у спробі захиститися. Серце злякано застукотіло в грудях, а інтуїція підказувала швидше дерти кігті звідти.

«Поки не затягло у самісіньке пекло! — вторила інтуїції підсвідомість».

Коли вона підводилася, немов насміхаючись, в обличчя ударив сильний порив вітру.
Далі події розвивалися надто стрімко. Втекти Мирося не встигла. Точніше, їй не дало втекти щось невидиме та слизьке, обволікаючи її щиколотки. Відчуття були огидними. Затупавши ногами, вона  спробувала відбитися від чогось невідомого, але все виявилося марним. Через секунду незрозуміла сила смикнула її за ноги, змушуючи з криком впасти на спину, і потягло по асфальту вперед.

Дзеркало дивно вигнулося з боків і засяяло, готове прийняти нову душу. Можливо, хтось і почув оглушливий дівочий вереск перед тим, як її тіло повністю з’явилося по інший бік дзеркала.
** 
 Не було ані тунелю, ані чорної діри, що затягувала у невідомість. В один момент її  поглинуло дзеркало, а в інший уже викинуло кудись. Те, що відбувалося, нагадувало один із фільмів жахів, приправлений фантастикою.

Від пережитого хвилину тому Мирославу трусило. Не дивно. Вона  зовсім не очікувала подібного, коли з чистої цікавості вирішила роздивитися знайоме дзеркало, а потім і прочитати слова на ньому.  Її в буквальному сенсі затягнуло в дзеркало, де вона  зараз і лежить. 

А,  до речі, де саме вона  лежить?

Спиною Мирося відчувала тверду та жорстку поверхність, а під пальцями щось розсипчасте і тепле. Пісок? Дівчина навіть подумала, що, найпевніше, у неї почалися галюцинації. Та й дзеркала ніякого близько не було. Але непроглядна темрява стверджувала зворотнє та водночас змушувала хвилюватися про свій зір. Як вона  могла нічого не бачити? Це що, її плата за надмірну цікавість? Чи поганий сон?

— Вставай, ідіотко! – чоловічий голос зверху не дозволив розвинути подальші думки про власне божевілля. А ліхтар в його руці освітив їх обох і дав зрозуміти, що її зір у нормі, – Тут не пляж! Через хвилину сюди завітає Пожиратель! В мої плани не входить здохнути з тобою за кампанію! 

Спираючись на одну руку,  Мирослава трохи піднялася і подивилася на незнайомця з німим питанням в очах. Однак, він продовжував з виглядом знудженої людини роздивлятися дівчину, яка розвалилася на піску.

— Якщо збираєшся стати обідом Пожирателя – я пас.

— Що? Ти хто? І де це я? — Озиратися навсібіч було марно.

 Ліхтар освітлював небагато. Вона  лише відчувала пісок під руками та гаряче повітря, що обпалювало легені. Але, якщо тут росло хоч що–небудь вона  б змогла побачити силуети дерев, кущів? Мирославі  було важко відповісти. Навколо й справді було незвично темно.

— Твій рятівник. Подякуєш пізніше, – не перестаючи бурмотіти, незнайомий досі хлопець допоміг Мирославі піднятися на ноги. – Якщо залишишся в живих.

Що ж. Цей хлопець знав, як "обнадіяти".
Гуркіт вдалині змусив здригнутися обох. Хлопець стояв зовсім поруч, світло від ліхтаря дозволяло побачити красиві і плавні риси обличчя, а також очі, що розгублено бігали.
— Рухайся настільки швидко, наскільки сильне твоє бажання вижити.

Він повернув голову у її бік. Темні очі були дуже серйозні й попереджали про небезпеку.
Мирослава проковтнула в'язку слину. Їй захотілося втекти. Де б це не відбувалося: наяву чи насправді, але їй стало по–справжньому страшно.

— Що?

Проте його рука вже обхопила її тонке зап'ястя і, щось прикинувши в думках, він кинувся в темряву. Мирославі хотіла накричати на хлопця, все відбувалося надто швидко та хаотично.
Зрештою, їй потрібні були пояснення.

Проте, почувши за їх спинами дивний гуркіт, схожий зі звуком будівлі, що руйнується, вирішила відкласти будь–які вимоги на потім. Тому що це можна буде зробити будь–якої миті. Коли вони будуть у безпеці.
Мирося ледве встигала за хлопцем. Вони бігли вперед буквально наосліп, і поки що жодного зіткнення зі сторонніми предметами не сталося, але дівчина почувалася вкрай некомфортно. Позаду теж була темрява, і вона  була вдячна, що тепер під ногами відчувала звичайну землю, а не пісок. Бігти ним було вкрай важко.