Розділ 2.1. Опальний князь

Джі Лін щиро зневажав три речі: обман, зраду та погрози. Сьогодні йому не пощастило зіткнутися з усім цим в одному-єдиному листі – важливому, терміновому, скріпленому особистою печаткою короля. Це послання прибуло вранці, але не стало несподіванкою. Вірна людина зі столиці ще два тижні тому телеграфувала про наближення біди.

Добре мати прихильників біля самого трону Валесії. Раніше вони були марними, але останніми роками Фабіан перетворився на справжнього тирана і почав пресувати неугодних. Його інтерес до князівства Пагорби, якому пів століття тому тодішній король дарував автономію, визрівав уже давно. І ось нарешті це сталося. Його величність зволив промацати ґрунт і замахнутися на землі, які ніколи по-справжньому не належали Валесії.

«Мені відомо, що у вищому товаристві Пагорбів назріває змова. Мій батько відгукувався про вас, Джі Лін Рі, як про розумного і спостережливого правителя, який знає залаштунки довірених йому територій. Я не звинувачуватиму вас, не маючи доказів, але хочу, щоб ви підтвердили свою відданість короні», – писав Фабіан.

Відданість… Складалося враження, що в столиці забули значення цього слова. Король грав красивими фразами про обов’язок, честь і шляхетність, але між рядками читалося лише його маніакальне бажання поставити князя Пагорбів на коліна.

Фабіан хотів побачити покірність. Впевнитися в сліпій готовності Джі Ліна дотримуватися вказівок повелителя. Переконатися, що князівство не вдарить у спину, якщо почнуться, як подейкують, заворушення у народі. Або ж вчасно розпізнати бунтівні настрої та вжити заходів, поки не пізно.

Одруження із якоюсь далекою родичкою Фабіана, чиє ім’я поки не оголошувалося задля її ж безпеки, – мала плата за спокій у Пагорбах. Для тих, хто при владі, договірний шлюб – звичайна справа. Якби не телеграма зі столиці, лист короля мав би бридке, але терпиме забарвлення.

«Морська ігуана ліниво лиже сіль», – незважаючи на підпис, Джі Лін спочатку не сприйняв серйозно цей короткий рядок. Лише коли за кілька днів побачив у газеті статтю про арешт відправника, схаменувся і придивився до телеграми уважніше.

Якийсь шифр? Метафора? Анаграма?

Князь почав із найпростішого варіанту, і отримав прізвище Міллс.

Шпигун? Найманий вбивця? Протеже Фабіана?

Вивчення преси швидко дало відповідь.

Алетіна Міллс – екзальтована співачка, що прокляла свій рід; Айріс Міллс – найвідоміша наречена столиці, чиїм женихам уготована доля палацових прикрас. Споріднених зв’язків між Міллсами та королем немає, але майже напевно Фабіан намітив за дружину Джі Ліну саме прокляту дівчину.

Розрахунок простий: і згода на шлюб, і відмова від шлюбу позбавлять князя життя. У першому випадку спрацює прокляття, у другому – праведний гнів його величності, адже відданість не доведено, обурливий непослух побачать усі! Законного спадкоємця у Пагорбів немає, тож король трохи пограється із законами і скасує автономію. Може, приведе до влади свою людину… Або знищить князівство як територіальну одиницю, розділить на шматки і приєднає до Валесії, позбавивши всіх привілеїв.

– Княже, їдуть! – У кабінет увірвався захеканий секретар. – Із пропускного пункту телеграфували! Щойно вийшли з поїзда й перетнули кордон!

Джі Лін невдоволено повів плечима, вириваючись із полону похмурих думок. Наміри Фабіана зрозумілі. Необхідно обміркувати це і знайти рішення, а не позирати крізь вікно на сутінкові передгір’я, сподіваючись, що проблема зникне сама собою.

– І заради цієї новини ви бігли на сьомий поверх, Шоннику? – Помічник мав опецькувату статуру, і його багряна фізіономія викликала жалість. – Чому не скористалися ліфтом?

– Там ремонт, княже. Старий Сем як дізнався, що до вас скоро прибуде наречена, то всіх кинув перевіряти безпеку замку. Каже, дівчина міська, до наших умов незвична, може покалічитися чи ще гірше…

«Кому гірше, а кому й краще», – але навряд чи доля позбавить небажаної судженої таким простим способом. Хіба що їй хтось допоможе… Хм, цікава ідея.

Жахлива, але цікава.

– Йдіть додому, Шоннику. На сьогодні ви вільні.

– Так-так, княже, дякую вам!

Секретар вийшов за двері і, уявивши, ніби його вже не видно і не чутно, засопів із подвійною силою. Розстебнув чепурний смугастий піджак, послабив вузол краватки і, витираючи піт з почервонілого обличчя, попрямував до сходів.

Джі Лін провів помічника довгим поглядом. Кмітливий співробітник… Одне погано: надто вислуговується. У Пагорбах життя тече неспішно, поспіх ні до чого, особливо через дрібниці. Дивлячись на Шонника, можна подумати, що його начальник – самодур без краплі совісті. Спробуй доведи людям, що секретар бігає, не шкодуючи здоров’я, за власним бажанням!

Послання короля вирушило до сейфу – пристойної махини, що займала половину північної стіни. Через його розміри інші меблі кабінету здавалися іграшковими. Довгий стіл, на якому нагромаджувалися друкарська машинка, зламаний телефон, стіс папок розміром як невелика гора і письмове приладдя, більш-менш пасував інтер’єру, а ось прості стільці та вузькі засклені шафи для паперів нагадували оздоблення лялькового будинку.

Джі Лін сів у високе крісло зі зручною спинкою і глянув на годинник. Безтурботно похитуючи маятником, той повідомляв, що час наближається чи то до полудня, чи до опівночі, і явно вимагав уваги Старого Сема – майстра на всі руки, без якого замок давно розпався б на частини.