Неприкаяні

...але ті, хто вирішив ув'язнити Макара, забули, що він був учнем чародія. І не простого чародія, а мудрого Всемира. Тому як тільки двері за тюремниками зачинилися, він згадав науку свого Наставника, промовив лише кілька слів — і кайдани злетіли з його рук та ніг. Ще одне заклинання — і юнак перетворився на вужа. Він поповз підземними переходами і дуже скоро вибрався назовні. А там знову набув свого звичного вигляду.

Макар хутко вирушив до башти, куди батьки зачинили його кохану Марену, бажаючи чимскоріш визволити її. Але було вже запізно — біля підніжжя башти побачив лише її бездиханне тіло. Коли Марені сказали, що вона більше не побачить свого коханого, дівчина кинулася вниз із висоти і загинула. Її зелена кров забарвила землю, і на тому місці й досі ростуть найпрекрасніші в нашому краї троянди. Ніби сама Земля сумує за гордою донькою свого народу.

А Макар неабияк розлютився. Він підняв руки догори — і на небі миттю з'явилися чорні грозові хмари. Ударив грім, стали падати на будинки містян блискавиці. Зайнялася тоді  страшна пожежа. Половина нашого міста згоріла тоді вщент, чимало Дітей Землі загинули.

А Макара відтоді оголосили поза законом. Був даний указ усім стражам — хто зустріне його на міській вулиці чи в лісі, на луках чи на березі річки, в горах або ж на рівнині — скарати смертю на місці без суду та слідства.

А ви знаєте, друзі, що просто так подібні вказівки не віддавалися, та й зараз не віддаються. Бо наш народ мудрий і милостивий, він схильний пробачати навіть своїх ворогів і дозволяти їм свою вину відшкодувати чесною працею на загальне благо.

Проте це не стосується тих відступників, що звуть себе Неприкаяними. Бо, на превеликий жаль, до Макара тоді ще приєдналося чимало зрадливих інакших. Вони піддалися на оманливу пропозицію жити вічно і нікому не підкорятися, окрім самого Макара.

Кажуть, вони й справді безсмертні — втім, лише до того часу, як не зустрінуться з мечами нашого хороброго воїнства. Навчилися вони долати старість та різні недуги, однак гнів Богів нікому не під силу перемогти.

А Боги розгнівалися на них, за те, що ті не признавали жодного з Них… Не підкорялися ті відступники й жодній існуючій владі. Були вони розбійниками і волоцюгами без сорому та совісті…

Книга Землі, ч.9, ст.72.