Про книги та науку

… а чи відомо вам, що у давні часи жодних книг не було? Наймудріші напам’ять завчали усі необхідні Знання та потім передавали їх молодим. Але ж інакші були ліниві, розум їхній від природи видався  слабким і непевним, схильним до того, щоб відволікатися та стрибати з однієї думки на іншу, як птах із гілки на гілку.

Тому й не могли вони ніколи засвоїти наші одвічні науки. А ви гадаєте, не пробували? Не було бажаючих зробити це ще до Макара? Якщо скажете — “так” — то от моя вам відповідь — ви помиляєтеся…

 Іще з тих пір, як інакші не відділилися на окремі хутори, а жили в домівках наших Предків і їли з ними з одного казанка — вони уважно слухали розповіді Наймудріших та намагалися запам’ятати їх. Але згідно свого  мізерного розуму, наші одвічні знання переповідали у вигляді казок, переспівували в своїх піснях. Бо так лише могли вкласти великі Знання у свої нерозумні голови.

Минали роки, старі помирали, молоді народжували дітей, а ті  згодом самі ставали батьками. І вони переповідали один одному свої казки, при цьому часто змінюючи та перекручуючи те, про що в них ішлося. Аж згодом не лише інакші, а й Наймудріші не могли збагнути, про що в тих байках насправді йшла мова.

Бо було те схоже на луну в колодязі — коли крикнеш, схилившися над зрубом — а у відповідь почуєш зовсім інші слова, ще й чужим голосом вимовлені. Все те зрозумів Макар, коли Всемир почав його навчати. І виникло у нього бажання зберегти ті Знання і донести до своїх сородичів.

Але як те міг зробити? Не мав він такої пам’яті, як ми, Діти Землі. А я без зайвої пихи можу вас запевнити, любі мої учні, що наш розум є найвищим у видимому Всесвіті. Тільки де не можна перемогти розумом, там гору бере хитрість — і це добре усім відома істина.

Отож узяв той Макар кору із великого білого дерева, що росте над болотом, а з чорних ягід, що їх назбирав на тому ж болоті, витиснув сік. І, вмочивши в той сік загострену паличку, став малювати на корі якісь химерні знаки.

Всемир, як побачив те пустопорожнє малювання, то розгнівався і наказав учневі викинути його. Але Макар не послухався. Він продовжував далі займатися своєю справою. А потім, коли Всемир запитав його, як він засвоїв новий урок, хлопець розповів усе без найменшої заминки, тільки поглядаючи на власноруч зроблені знаки, ніби вони підказували йому, що говорити має…

Всемир вельми здивувався, бо не чекав такої розважливості від інакшого.

— Як тобі вдалося переповісти мої слова, жодного разу не схибивши? — запитав старець.

А Макар показав йому розмальовану кору, і промовив, що записав усе почуте від нього, у свою книгу.

І дуже зацікавився нечуваним дивом Всемир, узяв тую книгу та й почав вивчати… А тоді признав, що добру річ придумав Макар..."

Книга Землі, ч. 7, ст.34