Учні та вчителі

...Був серед них один молодий чоловік на ймення Макар. І прийшов він до наших старійшин та сказав, що його одноплемінники женуть його геть і не хочуть, аби він жив з ними. То, щоб не померти у вигнанні, самотою, він попросив дозволу замешкати в нашому поселенні. Поскільки хлопець той був досить розумний і не такий зухвалий, як решта інакших, йому дозволили залишитися. Сам старійшина Всемир узяв його до своєї домівки, аби Макар прислужував йому.

Одного дня Макар сказав Всемиру: "Ваш народ має стільки знань та умінь,  Діти Землі розуміють мову рослин та тварин, Діти Води можуть викликати дощ та грозу, можуть жити під водою, як на суходолі, Діти Повітря вміють літати в піднебессі і керувати вітрами, Діти Вогню своєю волею можуть розпалити вогонь, а можуть і загасити його… Які ж таємні знання має мій народ? Чи ми такі безталанні в порівнянні з вами?"

Задумався Всемир над його запитанням. Бо досі все, чим могли похвалитися інакші — то хіба їхні пісні та байки, танці й музика. Але який з того всього вжиток? Хіба для розваги, а наш народ не мав часу гуляти та веселитися, адже створений був для праці та досягнення високої мети.

"Ви не маєте природних талантів, — підтвердив Всемир. — Але коли забажаєте, то зможете змусити все, що навколо вас, слугувати вам. Бо той, хто вміє підлаштувати світ під себе, той ніде не пропаде."

Замислився Макар над його словами. Як це — підлаштувати під себе світ? Можливо, це значить —  навчатися потроху усьому тому, що знають і вміють інші?

Він звернувся до Всемира з таким проханням: "Хочу, аби ти став моїм навчителем. Розкажи мені, як улаштований цей світ, за якими законами живуть Небо і Земля, що було тут до нашої появи? І що буде потім?"

Про все розповів йому старий Всемир, задовольнивши юнакову цікавість. Лише не розказав про те, що чекає цю землю у майбутньому. Видно, він і сам не знав того…"

Книга Землі, ч .6, ст. 13.