...Отака вона була, та Леліт -- дуже вродлива, але хитра та підступна. Недарма ніхто з її одноплемінників не захотів із нею зійтися. Здавалося, вони цуралися цієї жінки, заховавшись кожен за своїм високим парканом, а в неї ж, навпаки, двері завжди були відчинені. І стали у її дім вчащати наші чоловіки. Чим вона їх приманювала -- може, піснями своїми?
Бо виходила щовечора на ґанок своєї хатини, розчісувала коси ( а вони були довгі, аж до землі), і співала так солодко, що в кожного, хто чув її -- сердце у грудях завмирало. І на той спів зліталися легковірні, як мухи на мед. Та й, як мухи, в тому медові в'язли...
Одного вечора зіткнулися в неї на порозі одразу двоє юнаків. Вони були різного племені - один Син Землі, а другий -- Син Води. І зчинилася між ними сварка. А Леліт сміялася та підохочувала їх помірятися силою. Кажуть, тоді вперше на нашій Землі пролилася кров, коли один чоловік здійняв руку на іншого і вбив його. Тоді переможець заявив, що Леліт буде його жоною, що кидає він своє плем'я та перебирається жити до її хатини.
А старійшини приходили, щоб судити його, але він посміявся і закрив перед ними ворота. І тоді сказав мудрий Лазар: "Готуйтеся, люди, бо настає початок кінця"...
Книга Землі, ч. 3, ст.50