21. Бріана

За обідом на мене чекав сюрприз. За столом був не тільки Айрон, але й королева. Я тільки зараз усвідомила, що жодного разу не перетнулася з нею за весь цей час. Замок був величезний, вони з чоловіком мешкали у віддаленому крилі. Впринципі, тут можна було місяцями не бачити один одного, якщо не маєш намір зустрітися. Цікаво? А чому мене так близько поселили до принца? Випадково?

-Доброго дня, Ваша Високість.

-Люба, нащо така офіційність, називай мене Айрін. Ми ж не чужі. 
-Дякую, це честь для мене.

На язиці так і крутилося питання про ціль її візиту , але така неввічливість була занадто навіть для мене.

-От, зайшла провідати тебе- ніби прочитавши мої думки, продовжила вона.- Як ти? Все гаразд? Не нудно?

-Ні, дякую за турботу.

Не казати ж їй , що мені передихнути ніколи від подій, не те що нудьгувати.

-Айрон приділяє хоч трохи уваги? Він весь час у справах. 
То виявляється у нього й справи є. А я то думала, що єдиною його турботою є мене переслідувати. Ну і звинувачувати час від часу.

-Уваги стільки, що аж лячно.- бовкнула, не подумавши. 
Королева, замість того, щоб розгніватись, посміхнулася мені. От від кого в спадок Айрон отримав ті бісики в очах. Впізнаю цей погляд.

Ми вже допивали чай. Мило бесідуючи ні про що, як в кімнату увійшли двоє чоловіків - Стефан і Камерон. В обох в руках були букети червоних троянд. Не найулюбленіші мої квіти, але гарні.

-Мої вітання.- Стефан перший підійшов до мене, простягнув букет і поцілував в щоку. Я ледь стрималась , щоб не відсахнутись. По перше, це було несподівано, а по друге, його запах, він відштовхував мене. 

-Уявляєш, не зміг знайти півонії . Шукав по всьому місту. Але в кожній крамниці кажуть одне й те саме, хтось викупив з ранку всі. Чи не дивина? Довелося взяти троянди. По дорозі зустрів Камерона. Він теж йде з нами? 
-Так, лорд був дуже переконливий, не змогла відмовити. Ти ж не проти? - я мило посміхалася, намагаючись вдавати, що не розумію абсурдність ситуації.

-Леді Бріано, ви чарівні, як завжди - підійшов Камерон.- отже ваші улюблені квіти півонії. Буду знати на майбутнє. 

-Не думаю, що ці знання тобі дуже знадобиться.- Айрон  підвівся й потис чоловікам руки.

-Як знати.

Вони знову мірялися поглядом. 

-Як цікаво- втрутилася королева.- Ви йдете на десь? Куди саме?

-Я мав намір запросити Бріану на кінну прогулянку. Ви ж вмієте їздити верхи?- хороше питання, Стефане. 
-Так, обожнюю. Я швиденько переодягнуся, а ви сідлайте коней. Лише не здумайте взяти мені дамське сідло. Ненавиджу його.- все це я викрикувала вже в дверях. Чудова ідея. День обіцяє бути неперевершений. 
Одягла широкі штани, біли сорочку, волосся завʼязала в тугий хвіст і побігла на конюшню. 

Чоловіки стояли, щось обговорюючи між собою. А я завмерла . Четверо коней вже були запряжені, неймовірно гарні . 
-Котрий мій?- спитала майже підскакуючи на місці, так мені не терпілося. 

-Обирай будь-якого . 

Я підійшла до чорного, як ніч коня. Найпрекраснішого з усіх, якого  коли небуть бачила.

-Не раджу - сказав Айрон.- це мій. Він не підпускає нікого до себе. Ти не зможеш його осідлати. 
-Що він наговорює на тебе, красунчику?- підійшла до тварини, погладила.- Милішого створіння годі й уявити. Можна? 
Я підійшла до нього, очікуючи , що він зараз відштовхне мене, але кінь сумирно стояв, ніби чекав мене, ніби ми робили це не одноразово. Закинула ногу в стремено і от я вже верхи.

-Блек скине тебе по дорозі .

-Блек? Так тебе звуть? Тобі пасує.- гладила я коня по шиї . - Чуєш що вигадує твій хазяїн? Можливо він ревнує, хлопчику? Я б теж тебе ревнувала. Такого красунчика. Наговорює тут на тебе. А ти ж найслухняніший на світі. Як і я, врешті решт. От чому так добре підходимо один одному. 

Кінь піді мною загарцював, фиркнув, ніби погоджуючись з усім , що я сказала. 
Ми виїхали за межі замка. 
-Ось там, два кілометри уздовж річки, чудова галявина. Зможемо зупинитися на пікнік. - запропонував Стефан.

Айрон же весь час кидав на мене незрозумілі погляди. Ніби очікував на підступ. Чи то від коня, чи то від мене. 
-Тоді наввипередки - вигукнула я, пришпорила  коня і не дочекавшись відповіді рвонула вперед.

-Божевільна, скрутиш собі шию.- кричав мені у слід принц.

-Не переймайся, програти Блеку не так і соромно.- прокричала у відповідь. 

-Ми ж покажемо їм на що здатні- це вже я до коня. 
А він не підвів. Мчав так, ніби від цього залежало наше з ним життя. Я була гарним вершником, але моєї майстерності не знадобилося, Блек був ідеальним.
Звісно ми примчали першими. Я зістрибнула на землю, але вже за декілька хвилин поруч був і Айрон. Мочки взяв поводи з моїх рук і повів обидвох коней під дерево.