19. Бріана

Нахаба. Знущається він з мене. Ще й ці поцілунки. Це ж треба буде терпіти їх кожен вечір. Від спогадів про вчорашнє, солодко занило в низу живота, але на то, мабуть є якась інша причина. 
Та грець з ним, нащо самій собі брехати. Він подобається мені. Ні, не так. Він дратує мене, але я його хочу як чоловіка. А те, що моє серце, як дурне, то завмирає , то шалено бʼється поруч з ним, це не любов. Цьому має бути інше пояснення. На нього чекає спочатку відбір, а потім одруження. Нічого тут уявляти собі те чого нема. 
Ось такі от думки скакали в моїй нещасній голові, як табун диких коней. Туди-сюди. Добре хоч принц не траплявся на очі цілий день. Відсипається, бідолашний. 
Чим ближче підходив вечір, тим сильніше мене тіліпало. А може ну його. Я ж почуваюся добре. Жила ж якось до цього. 
Коли почула стукіт у двері, враз зібралася. Нізащо не покажу йому як хвилююся. Та й що такого станеться. Треба ставитись до цього, як до відвідування лікаря. Дуже сексуального лікаря. Стоп. Знову не туди. Просто лікаря. 
-Привіт, як пройшов день? Добре себе почуваєш?- це що таке? Знову мила турбота без підколів і іронії? 
Недовірливо подивилася на нього:

-Все гаразд. Дякую. А ти як?- будемо гратися в ввічливість. Обоє. 

-Теж добре. 
-Я не завдала тобі забагато клопоту? Тобі не важко віддавати мені енергію?

-Не хвилюйся, я швидко відновлююсь. 
Таке враження, що він взагалі нікуди не поспішає. Налив собі випити і всівся в кріслі. А процедури? Я ж до нервового зриву дійду, дарма , що намагаюся вдавати байдужість. 
-Почнемо? - не витримала все-таки.

-Так не терпиться ? Добре. Мені не важко. 
-Як добре, що не важко. Бо я вже хвилювалася з цього приводу.- фиркнула у відповідь. 
Айрон лише посміхнувся. Ніби чекав чогось такого. Все ще сидячи в кріслі почав стягувати сорочку через голову. 
​​​​​​-Що ти робиш? - боязко запитала я.

-Лікар наказав максимально відтворити вчорашні умови. Контакт шкіри не менш важливий ніж поцілунок.

-Точно?

-Точно-точно.- а в самого такі бісики в очах. 
-І мені роздягатися?
Він лише ствердно похитав головою. Я ж відчула як червонію вся. І панікую. Ні. Не дочекається мого збентеження. Рвучкими рухами почала знімати верхню сорочку. 

-Спідницю?

-Обійдешся. - фиркнула йому.- Не хочеш підвестися?

-Розумніше буде сісти мені на коліна. А якщо знов знепритомнієш, а я не втримаю. 
От знаю, що бреше, але ж не доведеш . Діватися нікуди, довелось виконувати. 
В стегна мені вперлися щось тверде . В спробі уникнути такого тісного контакту, почала соватися, але виходило лише гірше. 
​​​​​​-Не раджу-його голос став хриплий.

-Це обовʼязково? Твоя ерекція. 
-Я, знаєш, не дуже це контролюю.

-А міг би.

-Єдине, щоб я зараз міг би зробити, це опинитися в тобі. Так що не провокуй.
І мені б обуритися, бо дуже непристойна заява. Але…. Але моя білизна теж мокра. Добре що не зняла спідницю. 
-Як будеш готова, починай.

-Я? Я думала, ти почнеш. 
-Лікар казав…

-Добре.- перебила його я.- як зручно, що я нічого не чула й ти можеш навигадувати що заманеться. 
Мабуть той вираз обличчя, що він зараз намагається вдати, повинен означати обурення, але очі. Його очі, в яких можна потонути, якщо задивитися, казали про протилежне. Я права. 
Обхопила долонями його лице й поцілував. Ніжно. Лише торкнулася вустами його губ. Ось так, цього вистачить. Та смак був такий солодкий, губи такі ніжні і гарячі, що якось воно само вийшло з під контролю. Лизнула його нижню губу а далі втягнула. 
Спочатку я почула тихе гарчання, потім ривок. І от, вже сиджу верхи на ньому, але мої ноги розведені по обидві сторони, зігнуті в колінах, спідниця розірвана й теліпається з заду. Його руки вже в моєму волоссі, фіксуючи мене й не даючи можливості на супротив. Та чи буде той супротив? Навряд чи. 
Голодні, спраглі поцілунки. Його язик в моєму роті. 
Моє тіло вже абсолютно не підконтрольне мені. Інакше як пояснити, що сама починаю тертися об нього. Відчуваю як його член упирається в мене. Стогну від насолоди. Так добре і так болісно водночас. Хочеться більшого. 
Це триває довше ніж на озері. Ми цілуємося так, що бракне повітря. Стогнемо обоє, але мить і я знову відчуваю її - пантеру. Не таку безсилу, як минулого разу, але все ще дуже слабку. Запаморочення і темнота наздоганяють мене. 
Приходжу до тями дуже швидко і набагато легше. Він обіймає мене, ніжно гладить по волоссю. 
-Пробач, я мав бути уважніший. 
-Це легше, ніж минулого разу. 
Він нічого не відповів, лише й далі гладив моє волосся. 
-Можна я отак посиджу ще трошки?- спитала засинаючи.

-Треба.- прошепотів мені.